Слухати

Українська резервна армія випустила третю когорту резервістів

07 квітня 2014 - 18:50 273
Нам вдається запрошувати людей, які пройшли війну для проведення навчань, — Геннадій Друзенко

Геннадій Друзенко Військову підготовку у громадському русі УРА останнім часом пройшло біля 50 людей. Про це в ефірі «Громадського радіо» повідомив один з командирів Української резевної армії Геннадій Друзенко.

«У нас 3 складових тренінгу: це вогнева підготовка з легальної зброї, якою громадяни можуть володіти легально. Це парамедична підготовка, тобто, як надати першу допомогу. І третє, власне кажучи, це основи «партизанки», тобто, нам вдається запрошувати людей, які пройшли війну для проведення навчань, — розповів Геннадій Друзенко.

Андрій Куликов: Геннадію, я прочитав, що уже перший випуск у вас відбувся.

Геннадій Друзенко​: Щойно відбувся. Це вже третій насправді. Я щойно встиг приїхати, переодягнутися — і до вас. Сьогодні десь о 3 годині, на полігоні «Снайпер», ми випустили третю когорту наших резервістів.

Андрій Куликов: Когорта – це скільки?

Геннадій Друзенко​: Насправді, це близько 50 осіб. Раз на раз не приходиться, оскільки ми, на відміну від декількох інших рухів, тверезо оцінюємо свої сили, намагаємось керуватися принципом: краще менше, та краще.

Але з тих наших резервістів, які, скажімо, попробували ту ж Національну гвардію чи, скажімо, там вишколи у Львові, говорять, що за ці дві доби (бо це з обіду п’ятниці до обіду неділі), власне кажучи, починаючи від кухні, закінчуючи таким коротким курсом молодого бійця цивільного, порівняння були на нашу користь. 

Андрій Куликов: Молодого – це до якого віку?

Геннадій Друзенко​: До 60. Оскільки до нас ідуть тільки добровольці, то у нас і гендерний баланс більш-менш дотримано. Сьогодні, скажімо, з 30-ти з копійками резервістів близько 10 були дівчата і жінки, причому деякі вже не перший вишкіл проходили. І віковий стан — від 18 і до 60.

Наталка Соколенко: Але все таки як до вас потрапити?

Геннадій Друзенко​: В нас є сторіночка у Фейсбуці – УРА, там є всі контакти, там записуються, заповнюють коротку он-лайн-анкету, а далі, в міру пропускної спроможності і полігону і іншого ресурсу, ми їх запрошуємо і проводимо такі вишколи. Сподіваємось, що наш ресурс буде збільшуватись, оскільки ми робимо ставку не на державу, не тільки на себе, а й на резервістів, які допомагають нам волонтеркою, і коли можуть, грошима, щоб відшкодувати вартість тієї ж їжі і напоїв.

Андрій Куликов: Геннадію, дуже особисте запитання. Я знаю, що ти дуже глибоко пережив 18-20 лютого, все що було там до і після. Наскільки це справило вплив на те, що ти виступив одним з організаторів УРА?

Геннадій Друзенко​: З Майдану… Це був, звичайно, апогей. Я вийшов з простими висновками: всі мої дипломи треба здати в архів, і єдина можливість у цій країні щось зробити, це не радити, а придумати,  зібрати однодумців, знайти ресурс і довести до доброго скутку. Чесно кажучи, цим і відрізняється УРА, де ми з моїм колегою, відомим меценатом українським, бізнесменом Владом Кириченком, власне кажучи, і пішли таким шляхом. І попри наше аматорство, бо ніхто з нас точно не є професійним військовим,  наш успішний досвід – його –в бізнесі, мій – в юриспунденції, нам не соромно за те, що ми робимо. Тобто, старт-ап виглядає доволі пристойно.

Наталка Соколенко: А що ви там робите? От хто не був і хто не уявляє, на що це схоже, це схоже, наприклад, на швейцарську систему?

Геннадій Друзенко​: На жаль, далеко ні.                                                                                                         

Андрій Куликов: Навіть менше людей знають, що таке швейцарська система.

Геннадій Друзенко​: У Швейцарії 5% — це професійні військові. 95% — це резервісти. Але там держава цим опікується, і це набагато серйозніше. До нас приїжджають люди…

Наталка Соколенко: Я чому про Швейцарію запитала? Одна моя подруга дитинства одружилась з мільйонером швейцарським. І коли там була повінь, здається, років 5 тому,  і вона говорить: от уявляєш, мільйонер, якому належать майже всі підприємства в тому місті, він з усіма копав траншеї, мішки і робив дамби штучні. Мене це здивувало. А у вас там мільйонери є? окрім пана Кириченка?

Геннадій Друзенко​: Принаймні, «крузери» стоять на місці…

Тобто, ми, власне кажучи, є проектом, орієнтованим на середній клас, на людей, які не є професійними військовими. Це самодостатні люди, які розуміють, що єдиний шанс тут зробити щось, не емігрувати, це вміти і заробляти, і захищати.

Власне кажучи, якщо говорити історичними аналогіями, це є ті воїни-хлібороби, про яких мріяв Липинський. 

Андрій Куликов: А якщо говорити історичними аналогіями, то абревіатура «УРА» для України не нова, бо була така Українська революційна армія. Наскільки у вас є ця історична тяглість?

Геннадій Друзенко​: Історичної тяглості немає, тобто, ми принципово не шукали спеціальної тяглості – козацької, УПівської, ОУНівської, etc, etc. До речі, у нас дуже цікаво: серед організаторів є один львів’янин, один киянин і один донеччанин. Тобто, тут якраз вся Україна зібрана до купи.

Наша психологія дуже проста – люди, які пов’язані з цією державою не так культурно, це територіальне розуміння, політичне розуміння.

До речі, ми спілкувались з натівськими радниками, з іншими фахівцями, з балтійськими, і ми чудово розуміємо, що сучасна воєнна доктрина України – це, на жаль, десятки і сотні людей в пательнях, які називаються танками.  Бо в повітрі ми програємо 1:80.

Єдина можливість перемогти Путіна – це щоб його перемога стала пірровою. Щоб кожне вікно стріляло: вийшов помочитись з танка – труп. Вийшов з бронетранспортера з’їсти яблучко – труп. І так воно працює.

Врешті-решт, дивіться: Чечня, в якій пару мільйонів, якщо я не помиляюсь, власне кажучи, змусила всю величезну Російську Федерацію залишити юридично її в складі, але де-факто її контролює Кадиров, вона залита грошима, і, власне кажучи, сучасний Грозний радше нагадує Арабські Емірати. І це маленька держава, в якій населення менше, ніж у Києві.

Ми розуміємо, що ми ніколи не станемо Рембо, але з наших домів, з наших машин, з наших квартир ми зможемо завдати таких втрат, що напад на Україну втратить сенс.

Андрій Куликов: Геннадію, де ви зараз берете зброю і яке до вас ставлення державних органів?

Геннадій Друзенко​: Почну з другого. Слава Богу, ставлення до нас нейтральне. Допомагати не хочуть, але і не заважають. Бо наша позиція бездоганна з юридичної точки зору – з одного боку, ми збираємо тих людей, які серйозно ставляться до конституційного обов’язку, статті 65 – «захищати територіальну цілісність, суверенітеті незалежність України», але з якихось причин не можуть робити це через державні інституції. Їх демобілізували, вони не хочуть чи не можуть по здоров’ю йти в Національну гвардію тощо. А з іншого боку, ми користуємось виключно легальною зброєю. У нас немає АКМ, тобто, вони не можуть бути легальними. СКС є, є мисливська зброя, достатньо. 

Андрій Куликов: Поясніть тим, хто не знає, що таке СКС.

Геннадій Друзенко​: СКС — це фактично модифікація автомата Калашникова, який не стріляє чергами і в якому менший запас набоїв.

Андрій Куликов: Я пригадую, коли я проходив збори – то кидання гранати, лежання під танком, який над тобою проїздить, — це у вас є?

Геннадій Друзенко​: Немає, бо немає танків. Є тільки бронетранспортери, наскільки ми дізнались.

У нас 3 головних складових тренінгу: це вогнева підготовка з легальної зброї, якою громадяни можуть володіти легально. Це парамедична підготовка, тобто, як надати першу допомогу, як врятувати того, кого можна врятувати. І третє, власне кажучи, це основи «партизанки», тобто, нам вдається запрошувати людей, які знають, що таке сучасна війна, які пройшли Афганістан, Ірак, і хто пояснює, що пересування танкових дивізій  — це мемуари Жукова, але точно не сучасність.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+