Слухати

«Держава дає тільки зброю, і то її ремонтують волонтери», — водій-волонтер «Пума»

20 березня 2015 - 17:21 75
Під час Майдану Пума підвозив активістам бензин і паливо. Коли почалася війна, він перший започаткував акції збору продуктів у великих супермаркетах

Микола Кустов з позивним «Пума» волонтер Медичної служби в зоні АТО. Під час Майдану він підвозив активістам бензин і паливо. Коли почалася війна, Пума перший започаткував акції збору продуктів у великих супермаркетах. Зараз Микола розвозить гуманітарну допомогу на блок-пости, але під час обстрілів доводиться возити померлих і поранених.

 «Родом я з Німеччини, з Дрездена, жив там 5 перших років своїх. Потім переїхали в Україну, в Хмельницький, а 4 останні роки живу в Києві.

Ти сам медик?

DSC04839 Ні, я закінчував курси масажиста з основами фітотерапії та анатомії невідкладної допомоги.

Тобто з анатомією ти знайомий добре?

Так, і з анатомією, і з невідкладною допомогою, але в зоні АТО це зовсім інше. Ази ті самі, але зовсім на інакшому рівні.

А де ти навчався тактичній медицині?

Вже прийшлося по неволі навчитися в зоні АТО. Я якось приїхав в Дебальцево, а мені привозять на блок-пост тьохсотого з пораненням голови і кажуть, щоб я його забирав. А я не знаю, що з ним робити, руки трусяться, і після того я почав більше дізнаватися, і воно саме по собі з практикою прийшло.

А в Києві ти чим займався?

Я займався будівництвом, працював сам на себе, як робочий прораб.

Ти був спочатку на Майдані, а потім поїхав в АТО?

Так, я був спочатку на Майдані, а потім я проводив акції в київських мегамаркетах по збору допомоги бійцям в зону АТО. До серпня ми все це збирали, ціле літо, а з серпня я в зоні АТО.

Тобто, це ті самі кошики, які стоять в супермаркетах, куди люди кладуть куплені продукти?

Так, тоді ще ніхто не збирав, ніхто цього не робив, я перший, хто в Києві почав це робити. Я не піарився, ото просто збирали, передавали, шукали, кому найбільш потрібно. Після того я потрапив в зону АТО, мені запропонували сісти за кермо медичного автомобіля, так як треба був водій, на умовах, що я буду просто розвозити гуманітарку на медичному транспорті. Але не так сталося, як гадалося. Довелося возити двохсотих, трьохсотих, і гуматінарка відійшла вже на третій-четвертий план.

Ти вивозив людей з-під обстрілів під час активних бойових дій?

Так, і коли було спокійно теж.

Звідки саме?

Бахмутка, Луганської області, з-під Дебальцева також. Познайомився з хлопцями, вони мені розповіли, що з 25-го і до 33-го блок-постів волонтери не доїжджають, гуманітарку не довозять. Я розпитав дорогу, поїхав туди, привіз речі, їжу, хлопці були дуже вдячні.

Від кого ця допомога здебільшого?

Від звичайних людей, які збирають по містах, передають на фронт. Наприклад, в нас в Дебальцево був медпункт, ну ми його так називали, в піццерії разом з СТО ми зробили склад гуманітарки. І всі знали, що він там є, кому треба було, приїжджали, набирили і везти до адресатів.

Взагалі, наскільки я знаю і бачила, у волонтерів найперша проблема там – це транспорт, а якщо є транспорт, немає грошей на бензин. Де ти береш гроші на бензин, наприклад?

В мене машина не примхлива, я стараюсь заправлятись в хлопців в частинах, в батальйонах, там 5 літрів, там 10. Тому що, якби це було ще за гроші, то виходили скаженні суми. Були випадки, коли в день я проїжджав 300 кілометрів, рекорд був – 1800 кілометрів за добу проїхав. Дуже великі гроші йшли б на паливо.

Які найбільші потреби в хлопців на передовій?

Взуття. Хороше взуття. Але дивлячись по сезонам, потреби різні. Взимку, наприклад, це було навіть не стільки речі, як просто помитися. Антисанітарні умови, помитися і попрати нема де, на вулиці мороз, воду привозили. Влітку потрібно буде взуття, тому що в берцях жарко, і літня форма.

Все, що ти возиш, це від людей, від волонтерів, а не від держави?

Від держави я взагалі нічого не чув, ото добре, що зброю ще дають, і то ту зброю так само волонтери ремонтують.

Я постійно задаю це питання всім волонтерам. Вони кожного дня займаються тим, що допомагають переселенцям, воєнним, вони пішли з роботи, і за безкошновно працюють тут. На що ти живеш?

Я харчуюся разом з солдатами, іноді передають власне на нашу групу якісь харчі, так само є люди, які передають кошти нам.

Нам – це кому?

Це я, Галинка Алмазова з позивним “Вітерець”, Юра Селантьєв. Нас троє: хтось координує, хтось возить.

За час твого перебування там що ти можеш сказати про донбасівський менталітет?

За людей я скажу так: люди були обмануті. Це добре видно, коли довгий час спілкуєшся з ними.

Обмануті ким?

Владою, корупційним схемами, пропагандою російською, що там краще, а тут гірше.

Зараз ситуація змінилась?

Так, ситуація змінилась, навіть ті, хто були на роздоріжжі з приводу Росії, ДНР-ЛНР, то більший процент тепер за нас. Лишається малий відсоток людей, які проти України і хоче до Росії.

Чи всі люди, яких ти вивозив, яким ти допомагав, дивились на тебе щирими очима вдячності?

Не всі, звичайно, але я не чекаю якоїсь подяки, я просто роблю те, що повинен.

І в тебе інтузіазм не спадає?

Ні. Я впевнений, що коже має право на помилку, навіть якщо вона така доволі серйозна. Час пройде, люди переосмислять свої помилки, переглянуть.

Ти розумієш, що не всі люди, які підтримували ДНР, вони поїхали в ДНР, вони лишилися і тут?

Вони є і в Києві, і в Харкові, скрізь. Багато тих, хто виїхав як біженці, я знаю такі випадки в Львівській області, свій лад хотіли встановити, кричали “за ДНР!”. Громадськість їх зібрала, сказала, що жінки й діти лишаються, а чоловіки хай їдуть воювати. І все, вигнала їх.

Заради чого ти ризикуєш, коли їздиш на передову?

Заради майбутнього своїх дітей, дітей України, взагалі заради майбутнього України. Якщо живеш в Україні, ти мусиш її поважати, якщо ти не поважаєш країну, свою історію і народ, вона не має майбутнього.

Скільки ти вже на Донбасі?

7 місяців.

В чому ці люди звинувачують Україну?

Вони не хочуть цю владу, яка зараз є. Вони не в захваті були від колишньої влади. Їх зрозуміти можна, тому що і з цієї сторони не хочуть цієї влади. І більшість процентів хлопців, які воюють в зоні АТО, вони теж не хотять цієї влади, тому що світлого майбутнього з нею нема, корупційні схеми лишилися, хабарі як давали, так і дають, заводи так і не працюють на армію, техніка як стояла зламана, так і стоїть. Але ОБСЄ два рази джипи подарували, а хлопці їздуть на старій техніці. Кричать, що в нас економіка падає, бютжету не вистачає, але натомість купляють французькі військові автомобілі, хоча на наших заводах негірші.

Скільки людей перевезла твоя машина?

Не рахував ніколи, але за 5 місяців постійного перебування десь людей 200.

Я думаю, що ці події надовго, але наскільки – незрозуміло. Але на Кремлі піднімимо жовто-блакитний прапор!

Ірина Сампан для Громадського радіо. Слухайте. Думайте.

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+