Слухати

«Заробив грошей і щасливий, тому що купиш бійцю розгрузку», — волонтер

27 серпня 2015 - 16:05 190
Василь Мезенцев — запорізький волонтер, котрий останні півтора роки буквально живе у дорозі

Він допомагає бійцям на передовій, возить воду до сектора «М», опікується пораненими, сім’ями загиблих, переселенцями і навіть знаходить час для дитячих будинків. З «Громадським радіо» Василь поговорив у приміщенні волонтерського складу, де шкільні рюкзаки від польської гуманітарної місії перемішані з сучасними комунікаторами, апаратами УЗД, консервацією, велотренажерами, спальниками — все це волонтерам зносять запоріжці, передають різноманітні українські та закордонні організації.    

— З чого почалося твоє волонтерство?

— Не знаю… Як люди стають пожежниками, рятувальниками? Йде людина, бачить — дім горить, бере відро й починає його гасити. Так само й з волонтерством. Живу в країні, бачу яка ситуація, просто беру й починаю допомагати.

— Що стало спусковим гачком?

— Мабуть, Майдан. Розгін Майдану у нас у Запоріжжі 26 січня. Близьке знайомство з нашим «Беркутом». Потім знайомство з судовою системою, з прокурорами, суддями, коли нас взяли на Майдані. Та й до цього була така ситуація, що треба щось робити, щось змінювати. Ну а потім – це ж ми вже заварили цю кашу. Нам її і розхльобувати. Хочемо будувати державу, треба будувати.

— Коли почалася війна, куди почали їздити? Як взагалі почав допомагати саме військовим?

— Наша організація називається «Об’єднання волонтерів Запоріжжя». Є волонтери котрі займаються певними підрозділами. Є волонтери котрі займаються розвозом. Є волонтери, котрі займаються юридичною стороною. У кожного волонтера є якісь знайомі, котрими він опікується, є друзі, що з’явилися за час війни і котрі телефонують, коли є якісь невідкладні потреби. Конкретно в мене якогось напрямку немає: я допомагаю як «Правому сектору», «Азову», «Донбасу» так і ЗСУ, Нацгвардії, і навіть МНСникам, котрі працюють в зоні АТО.

— Розвиток і становлення волонтерства проходило на твоїх очах. Ти сам брав у  цьому участь. Як це відбувалося?     

— Спочатку всі займалися всім. З часом волонтер починає займати ту нішу, в якій в нього найкращі результати, в якій від нього є найкраще ККД.

— Що тримає? Що дає сили займатися цим щодня?

— Опустити руки хочеться щодня. Кожного дня стикаєшся с десятками фейків. Люди постійно кажуть, що це не моя війна. Нещодавно мав справу з нашою міліцією, котра зупинила мене на світанку з питанням, куди так рано їдеш? Відповів, що по свої волонтерських справах. Вони мені  – і, наведу літературний аналог, навіщо воно тобі треба?   

Але коли з’їздиш на передову, подивишся на цих хлопців, котрі теж дуже втомилися, але тягнуть свою лямку, котрі риють окопи і будують бліндажі, котрі щодня  бачать проїзд фур через лінію зіткнення, але нічого не можуть зробити, то руки швидко підіймаються. Ми маємо їх зберегти, ми маємо їм допомогти, ми маємо їх повернути. Більше того, ми маємо підтримати тут в тилу їхні сім’ї. От і виходить, що заробив грошей і ходиш щасливий – не тому, що купиш дружині квіти, а тому що купиш бійцю розгрузку.

— Ти постійно на передовій. Які настрої?

— Ось я приїжджаю в АТО. До мене підходять бійці і питають: ну що там у Запоріжжі, Вась? Щось змінилося? Що я маю їм на це відповідати? Що Сіна (мер Запоріжжя – ред.) посадили? Що Анісімова (кримінальний куратор регіону за часів Януковича — ред.) посадили? Що хоч когось посадили? Але я відповідаю, що все добре, що трішечки змінюємо ситуацію. І відразу ж їх питаю: а як у вас? І бачу таку саму паузу, і чую це «все добре» з такими самим інтонаціями. Тому ми намагаємося розмовляти про кіно, про кохання, про пташок, фантазувати про те, якою буде Україна після війни, про те, що ми маємо ще зробити.

— Коли ти останнього разу висипався?

— Я достатньо сплю. Часто в дорозі. Але в мене інша проблема — не вистачає годин у добі. Я б переробив би добу, щоб в ній було 30 годин. Географія поїздок дуже широка, напрямків роботи дуже багато, все не встигаєш за день. Тим паче що не можна приїхати до пораненого, наприклад, та просто віддати коробки з ліками чи допомогою. Треба обов’язково поговорити, дізнатися про потреби, вислухати. А ще похорони. А ще переселенці. А ще дитячі будинки.

— Що скажеш про наше найближче майбутнє? Що на нас чекає восени та взимку?  

— Ось у нас вже стоять коробки з зимовими речами. Звичайно, ми сподіваємося на краще, але готуємося до найгіршого. Як будуть розгортатися події, я не знаю. Дуже багато буде залежати від місцевих виборів. Я на них дуже чекаю. Тому що саме на виборах добре проявляється увесь цинізм людей, що прагнуть влади. Як лакмусовий папірець, вибори покажуть, наскільки люди готові до іншої країни. Наскільки люди готові до змін. 

Максим Щербина з Запоріжжя для «Громадського радіо»

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+