Слухати

Історія олігархів у США: барони-грабіжники чи капітани великого бізнесу?

17 жовтня 2015 - 22:07
Університети, бібліотеки, музеї і благочинні фундації — багатьох олігархів ХІХ століття тепер у США сприймають саме через ці корисні й потрібні речі. Але робітники їхніх заводів мали іншу думку
Страйк початку 20 століття в США //

steel-strike.jpg

Страйк початку 20 століття в США
Страйк початку 20 століття в США

Уявіть, що ви робітник фабрики у ХІХ столітті в Пітсбургу: ви довго працюєте, навколо вас суцільний бруд, ваша безпека доволі сумнівна. Якщо ви покалічитесь, у вашої сім’ї, скоріш за все, не буде обіду.

Професор університету Пітсбургу Едвард Мюллер у своєму інтерв’ю Public Radio International каже, що ХІХ століття було дуже динамічним та інноваційним: 

“Швидко розвивається чорна металургія, нафтова промисловість у північно-західній Пенсильванії… і також є скляна промисловість, яка є найбільшою в країні. Ви поєднуєте всі ці фактори і виходить, що це була атмосфера механіків, підприємців, які розуміли що саме інновації забезпечують рух уперед. І вони постійно конкурували між собою”.

Це саме місто було наповнене чоловіками, жінками і дітьми, котрі продавали свою працю на фабриках і заводах, в бруді і за мінімальних заходів техніки безпеки. Роботу їм давали ті, кого захоплено називали капітанами індустрії, а зневажливо — баронами-грабіжниками. Серед них були банкіри Ендрю і Річард Меллони, винахідник і підприємець Джордж Вестінгауз, а також бізнесмен Ендрю Карнеґі.

Сьогодні Пітсбург завдяки філантропії Карнеґі може похвалитися Музеєм історії природи Карнеґі, Університетом Карнеґі-Меллон і Центром науки Карнеґі. Пітсбурзька бібліотека Карнеґі є однією з 1800 бібілотек, що їх заснували по цілій Америці на гроші Карнеґі.

523f40e92 617d4a750 810 387f9a61ed1.jpg

Карикатура на великих магнатів початку 20 століття
Карикатура на великих магнатів початку 20 століття

Професор Мюллер підкреслює, що мультимільйонер Карнеґі був прихильником ідеї соціального дарвінізму, тобто він вважав, що найкращі люди завжди знайдуть можливість досягти свого (а з тими, хто не міг досягнути, на думку Карнеґі, було точно щось не так). Замість того, аби покращувати умови праці на своїх сталеливарних заводах, він, натомість, фундував бібліотеки та музеї і таким залишав робочим можливість розвиватися самостійно.

Щедрість Карнеґі сильно контрастувала з його ставленням до людей, які працювали на нього. На своїх підприємствах він закрив профспілки, дозволив робочим тільки одне свято (4 липня — День незалежності). А коли робітники повстали під час Гомстедського страйку 1892 року, його компанія придушила страйк з великою жорстокістю.

В результаті сталероби працювали по 12 годин за зміну, сім днів на тиждень, відзначається у сучасному історичному проекті громадського телебачення США. Багато хто працював без перерви на обід, іншим вдавалося уривати по кілька хвилин. «Ми зупиняємося лише тоді, коли змащують двигун», тобто на три-чотири хвилини, казав 1893 року робітник прокатного цеху Вільям МакКвейд. Такі вимогливі умови було витримати важко. «Ви не побачите тут старших чоловіків», свідчив 1894 року працівник у Гомстеді. Соціолог Джон Фітч називав це явище «старістю у сорок років».

За все це пересічний працівник отримував 10 доларів на тиждень (дані 1890 року).  Ендрю Карнеґі заробляв стільки ж, скільки 4000 сталеробів. 

robberbarons_0.jpg

Сумні реалії другої половини дев’ятнадцятого століття в сатиричній формі
Сумні реалії другої половини дев’ятнадцятого століття в сатиричній формі

Мюллер вважає, що сам Ендрю Карнеґі починав як син іммігранта, котрий працював на текстильній фабриці, і тому усвідомлював іронію ситуації:

“Він провів решту свого життя у спробах вибачитись, намаганні пояснити свої дії. Бо Карнеґі був дуже розумним чоловіком. Він, можливо, не був добряком, але у багатьох речах Карнеґі - геній. І він знав, що робив”.

Ця роздвоєність, як пише автор матеріалу Public Radio International, виглядає особливо доречною тепер, коли капітани індустрії отримують визнання за їхню благочинність, хоча в той самий час відповідають за гнітючі умови роботи (Навіть журнал The Economist знаходить шокуючу схожість між титаном нових технологій Марком Цукерберґом і бароном-грабіжником Карнеґі).

Але після всього цього, чи було би легше сталеробу з кінця ХІХ століття, котрий працював на заводі Карнеґі, якби він знав, що за кілька десятків мешканці Пітсбургу отримають доступ до чудових бібліотек чи музеїв? На думку професора університету Пітсбургу Едварда Мюллер, на це питання відповісти важко: «Як ви розсортуєте це все по охайних і простих, чорних і білих коробочках? Це не просто».

Андрій Кобалія для Громадського радіо

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+