Слухати

На Донбасі міліція заплющує очі на насильство у сім`ї, — правозахисники

25 листопада 2015 - 12:22 271
Військовий конфлікт для України — явище нове і суспільство виявилося до нього неготовим. Підтвердження тому — далеко непозитивні зміни, що відбулися в нашому соціумі з початком бойових дій на Донбасі

Про це «Громадському радіо» розповіла директор Департаменту «гарячих» ліній міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк.

За її словами, почастішали випадки сімейного насильства. У першу чергу це стосується сімей воїнів АТО і переселенців. Стресові ситуації, в яких опинилися ці категорії людей, міняють їхню свідомість та поведінку. Часто від безвиході люди починають виміщувати злість на близьких, — пояснює Альона Кривуляк:

«Дійсно, більшість наших громадян не були до цього готові. Так само багато спеціалістів не знають, як правильно працювати з цим посттравматичним синдромом. І чоловік, який їде захищати нашу країну, а часто це дуже молоді люди, які ні морально, ні фізично не є добре підготовленими. І, звичайно, там вони перебувають у стресовій ситуації. І, так чи інакше. вони отримують цю психічну травму», — говорить директор Департамету «гарячих» ліній міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна». 

Коли воїни АТО повертаються додому, у відпустку, або після демобілізації, вони не можуть самостійно подолати стрес, не завжди є можливість звернутися до психолога, а частіше — немає бажання. У нашому суспільстві, як і раніше, скептично ставляться до візиту до цього фахівця.

Крім того, відзначає Альона Кривуляк, держава не робить рішучих кроків для реабілітації військових.

«У нас є пункти пихологічної допомоги демобілізованим. Ті, де приймають демобілізованих і ті, які спеціально для цієї категорії населення побудовані. Але, не завжди є спеціалісти, які можуть працювати з цією категорією населення. Так само не завжди самі мобілізовані готові відвідувати цих спеціалістів. По-перше тому, що у нас чоловіки не завжди готові до походу до психолога. Так само, навіть, якщо чоловік і готовий йти до психолога, такі спеціалісти є або в обласних центрах, або в районних центрах», — зазначає Кривуляк.

Тобто, якщо демобілізований живе у віддаленому селі, то, щоб зустрітися з психологом, йому, можливо, доведеться подолати і сто, і більше кілометрів. Враховуючи якість доріг, яка впливає на тривалість поїздки, більшість відмовиться від відвідування фахівця, розповідає Альона Кривуляк. Ось тоді, на допомогу приходять інші у лапках «помічники». Найчастіше — це алкоголь.

«І потім, якщо це відбувається систематично, звичайно, це не влаштовує твою сім`ю, але це допомагає тобі якось забути всю цю ситуацію. І тут виникає конфлікт між твоїм внутрішнім «я» і твоєю сім`єю. Це все просто потім переходить в насильство», — додає представниця «Ла Страда-Україна».

Не менш гостро проблема сімейного насильства стоїть серед переселенців. До стресу, страху від пережитого додається неможливість себе реалізувати. Якщо говорити про такі міста, як Красний Луч, Антрацит, Кіровськ, Первомайськ, то це міста, де бюджетоутворюючими підприємствами були шахти. Тут завжди були затребувані гірничі спеціальності, але в інших містах України ці фахівці виявилися непотрібними.

«Звичайно, це є серйозна стресова ситуація, дуже великий страх перед чимось новим, тобто ти 30-40 років будував своє життя, ти турбувався про майбутнє своє і своїх дітей і зараз те, чого ти досяг у своєму житті, його вже немає», — розповідає Альона Кривуляк.

Переселенці не завжди можуть знайти роботу того рівня і зарплати, які були у них вдома. Особливо це пригнічує чоловіків, оскільки нерідко добувачкою сім’ї стає жінка. Тоді чоловік в сім’ї демонструє силу фізичну.

Але, в той час, коли в міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда-Україна» заявляють, про сплеск сімейного насильства в нашому суспільстві, в Луганській області до цього явища склалося неоднозначне ставлення з боку правоохоронців, каже медіа-тренерка, правозахисниця Ольга Веснянка. Нещодавно вона побувала в Сєвєродонецьку, де разом з колегами з регіону вони говорили про проблему сімейного насильства зокрема у Луганській області.

«Як свідчать колеги, які працюють фактично на передовій, не з усіма військовими вдається провести соціальну, психологічну роботу і, відповідно, залишається постравматичний синдром», — розповідає Ольга Веснянка.

Крім того, каже Ольга, її колега з Луганська, соціальний педагог Світлана Тунтуева, поділилася такою інформацією:

«Відомо що, навіть коли надходять виклики до міліції, звернення до дільничних, скажімо, це було в Сєвєродонецьку, то, свідчили люди, які звертались до правоохоронців через випадки домашнього насильства (частіше жінки), що відповідь була такою: зараз це не на часі, зараз інші питання важливіші. Все-таки прифронтова зона, патрулюють люди зі зброєю. Тобто в пріоритеті питання безпеки, а не домашнього насильства», — зазначає правозахисниця.

У той же час в міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда-Україна» відзначають, що самі кривдники, ініціатори сімейного насильства дзвонять до них на «гарячу» лінію, визнають свою провину і просять фахівців допомогти їм у коригуванні своєї поведінки. Таких дзвінків, не багато, зазначає Альона Кривуляк, але те, що вони є, говорить про те, що у нашого суспільства є шанси змінитися у кращий бік.

Валентина Троян з Києва для «Громадського радіо»

EU

Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+