Слухати

Як Віктор Гюґо познайомив Захід зі словами hetman, Cossack, Ukraine

26 лютого 2016 - 17:35 1338
Що пов'язує французького письменника Віктора Гюґо з Україною? Відповідь є — це поема про українського гетьмана Івана Мазепу

Віктор-Марі Гюго, французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч, народився 26 лютого 1802, в м. Безансон, у Франції  і помер 22 травня 1885, в Парижі.

У 1828 році написав поему «Мазепа» («Mazeppa»), натхненний поемою Д. Байрона та творчістю Луї Буланже. Твір увійшов до збірки «Поезія сходу» (Les Orientales, 1829). Як епіграф до поеми він узяв перший рядок твору Байрона — Away! — Away! 

Читачі на Заході у творах своєю мовою могли прочитати українські слова: hetman, Cossack, Ukraine.

victor_hugo.jpg

 Віктор Гюґо /
Віктор Гюґо

Так само, як Байрон, Гюґо теж наголошує на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи — це не єдина роль Мазепи Гюґо. У першій частині поеми Гюґо наголошує на зв’язку між людиною і природою, що її оточує — українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. Проте в останніх рядках першої частини Гюґо повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України (prince … de l’Ukraine у французькому тексті). Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв’язують від трупа, він спроможний досягти вершини — стати гетьманом.

zavantazhennya_2_0.jpg

Іван Мазепа /
Іван Мазепа

Цей символізм Гюґо розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа — це символ митця, що прив’язаний до спини Генія. Митець намагається звільнитися від пут Генія, але не може. Геній відносить митця з реального світу. Природа перешкоджає цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія — тобто коня — несе митця з банального світу на межу ідеалу.

eugene_delacroix_mazeppa.jpg

Автор: Eugène Delacroix (1798–1863) / http://www.flickr.com/photos/kraftgenie/4480698381
Автор: Eugène Delacroix (17981863)
http://www.flickr.com/photos/kraftgenie/4 480 698 381

Захопливе життя Мазепи, яке вперше для Заходу відкрив Вольтер і яке стало джерелом натхнення для романтиків, поставило українського гетьмана і саму Україну в самий центр романтизму, особливо, у Франції. А Мазепа Віктора Гюґо став у західній традиції кульмінацією повторюваної із твору у твір романтичної легенди про подорож на дикому скакуні.

Хоча самий образ України у романтиків був дещо розмитий і невиразний, країну можна було ототожнити географічно у Байрона й Гюґо.Що ще важливо: у згаданих французьких та англійських творах було запроваджено українські слова і реалії у зв’язку з Мазепою. Отже, читач на Заході часто у творах своєю мовою міг прочитати українські слова: hetman, Cossack, Ukraine.

Українською мовою перекладено майже всі романи, драми та вірші Гюґо. Багато зробив для популяризації його творчості в УкраїніІван Франко, який високо цінив соціальні повісті «Останній день смертника» (1929), «Клод Ге» (1934). Франко переклав 8 віршів із збірки «Кари», 11 віршів із інших збірок, уривок із роману «Знедолені» під назвою «Ватерлоо», фрагмент антиклерикальної драми «Торквемада». Він також написав статтю «Сотні роковини народження В. Гюго».

Після смерті Віктор Гюґо удостоївся у Франції державних похоронів, і його останки були поміщені в Пантеон — поруч з Вольтером і Руссо.

 

 

Поема «Мазепа»:



І


Коли Мазепа з ревом і у сльозах лютих

Відчув, що тіло все, від рук до ніг, у путах,

І з шаблі бік горить,

І кінь баский під ним, годований травою

Хвиль морських, аж пашить огнистою жагою

Із ніздрів та копит –


Коли гадюкою звивався під шнурами,

Безсиллям скаженілий, дарма, до нестями

При втішених катах,

І падав на грізний кінський хребет поволі

З піною на губах, у поті весь на чолі

І з кров’ю на очах –


Неждано знявся крик: – і ось нараз без стриму

Людина й кінь летять у далечінь незриму

Крізь вибалки пісків,

Самі, у гомоні та куряві пустари,

Мов блискавка зміїна ріже чорні хмари

У здогоні вітрів!


Летять…. Долинами, здається, подув бурі,

Немов борвій, що гори з’юртував похмурі,

Як розторілий щит….

Раз як сіренька крапка, що у мряці гине,

То знову виринають білим бризьком піни,

Що б’є в морський блакит.


Летять. Простору досить. Око і не вловить

Пустелю непочату й неосяжний овид –

Пірнули у безмеж.

Їзда їх наче лет, в якому ось-ось щезне

Під ними гір зчорнілих пасмо величезне,

Тінь міст, дерев і веж.


Та скільки раз сердега вдарить головою

Від бунту, кінь здригнеться з остраху, стрілою

Понад вітрами птах,

Жене все глибше й глибше в поле опустіле,

Де ледви зморшками піски замерехтіли,

Мов сукня у пружках.


Чудними плямами танцює світ довкола,

Мигтіють довгі хмари, лісів горді чола,

Останки башт-руїн;

І бачить: промінем золочені гір рями,

І коні, що за ним рвонулись табунами,

Прямують навздогін…


І небо, де вже вечір ставить перші кроки

У переливах хмар, що тонуть у глибокі

Плави хмарин нових,

І сонце, що мов човен хвилі його поре,

Купає своє коло мармурно-прозоре

Все в жилках золотих.


Блукає зір їздця, волочиться чуприна,

Повисла голова, багріє у краплинах

Пісковина й кущі;

А посиніле тіло мотузи обвили,

Як змій, що душить жертву з усієї сили

Й бере її в кліщі.


А кінь, не чуючи сідла вже ні вудила,

Скривавлений, жене вперед, щосили, з тіла

Шматки собі рвучи;

За ним новий табун… За стадом полохливим,

Що розкудовчили у гоні свої гриви,

Вже й галичі ключі!


Сичі за гайворонням сунуть без вагання,

Орел із побоєвищ і надморська каня,

Хоч день її сліпив,

Підзорні сови, дужий трупоїд-шуліка,

Якого гола шия, наче рука дика,

Розрізує мерців!


Злітає все на ці воздушні похорони,

Все кидає гніздо: старих дубів корони,

Старезні хуторі,

Мазепа ж, очманілий, нечутний на крики,

Питається себе: – Хто там простяг велике

Ці віяло вгорі?


Надходить ніч без зірки, схована у мряки.

Завзялися звірі, як нагнані собаки,

На бідного їздця;

Між ним і небом, наче темінь хуртовини…

Він бачить їх, то тратить, чує, як із тіней

Жене ватага ця.


Нарешті по трьох днях безглуздої погоні

Крізь бори та степи, пустелі й оболоні,

Як леди рік пройшов,

При криках хижаків кінь падає при смерті,

Звалився на каміння, на гамуз розтерте

При блискавках підков!


А обік впала гола, зломана людина,

Покрита вся кервою, більше, ніж калина,

Коли заквітне ліс;

Над нею хмара птах кружляючи гогоче

І не одна бажає виколоти очі,

Розпалені від сліз.


Та що ж! цей труп живий, що повзаючи гине

Колись ще буде народом України

Звеличений як князь;

Шулікам і вірлам він дасть свою відплату,

Невкритими гробами вкриє піль багато,

Де кров його лилась.


Страхітна його велич з його мук повстане.

Колись кирею вдягне прадідних гетьманів

У сяєві зіниць;

А як у ній з’явиться – степові народи

Пішлють йому назустріч фанфар хороводи

І падатимуть ниць!



ІІ



Так само і ти линеш на уяви крилах,

Звичайний смертнику, коли тебе сплила

Таємна міць богів:

Даремне не даєшся, верхівець, – твій геній

Несе тебе насильно в самотні скаженій

За овиди світів.


Минаєш старі гори та снігові шпилі,

Пустині, океани, десь на небосхилі

Підхмарну далину,

В утечі позаземній тягнеш за собою

Ряди нечистих духів, що самі юрбою

Прокинулись зі сну.


У пориві натхненнім переходиш межі

Всієї дійсності і п’єш на безбережжі

Із вічної ріки…

Ніч зоряна і темна прибрана, поете,

Волоссям, що його розкинули комети,

Виводячи танки.


І бачиш нові зорі, Сатурна перстені,

Підбігунових ночей заграви всміхнені

Посеред білих криг,

Ніщо тебе не томить, світ – життя безкрає,

І кожним порухом його кінці зміняє

Твій невгамовний біг.

Хто коли-небудь знає – янголи, демони?! –

Яка це страшна мука – твої перегони,

Чим у твоїм очах

Ті дивні блискавки? Якими це вогнями

І крилами примар пече тебе ночами

Невисловлений жах?


Кричиш від остраху і, далі незворушний,

Женеш, блідий, охлялий… злітаєш, бездушний,

На землю з гордих хмар…

За кожним твоїм кроком ближче до могили,

Падеш… ось край… це раз зібрав ти свої сили,

Встаєш, Ти – Володар!



1828

Переклав М. Рудницький

За матеріалами Вікіпедії

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+