Слухати

У полоні останнім часом я вже не могла їсти фізично — Марія Варфоломеєва

09 березня 2016 - 18:02 175
Журналістка Марія Варфоломеєва, яку 3 березня визволили з полону, розповіла про своє бачення ситуації на Сході України, про мітинги у Луганську і про полон

«Я ніколи не була особливим патріотом. Коли почалися події на Майдані, у багатьох мох знайомих прокинулося почуття патріотизму, почуття, що ось це – моє. А раніше, ну Україна — просто країна, в якій ти народився. Тобто ти ж не замислюєшся, якого кольору в тебе волосся? Ти сприймаєш це як належне – у тебе п’ять пальців, ти українець, це щось від природи.

Коли пішли всі ці події, коли почалися захоплення військових частин в Криму, це був уже удар нижче поясу, у мене тоді було відчуття, що це особистий удар для мене. І коли вже там з людьми спілкувалася, мені говорили: «Маша, але ж Крим був російським!» Ну, так виходить, давайте, зведемо рахунки щодо всіх земель, де раніше була Росія? Для мене це був перший удар нижче поясу, як особисту образу. Почалося захоплення військових частин, і коли президент Росії не визнає, що це його військові люди … Я не хотіла, щоб те ж саме творилося у мене вдома. Я не проти Росії, я люблю цю країну, у мене хороші стосунки з людьми цієї країни і я їх поважаю. Але мені не подобається ця політика імперіалізму. «Ось, давайте, захопимо побільше країни». А толку, що вона у вас велика? Ви її використовуєте раціонально?», — розповіла журналістка Радіо Свобода.

«У Луганську, — згадує Марія, — було мирно, порівняно з тим, як це було в Донецьку і області, де були більш жорсткі ситуації. Один раз був мітинг на 9 березня, рівно два роки тому, на день народження Тараса Шевченка і на мій день народження, тоді жорстоко дуже побили наших активістів. І я пам’ятаю, кілька разів приходили хлопці з битами, в бронежилетах, з касками та криками «Росія!» Творилася така «жесть». Наші хлопці намагалися захистити дівчат, закрити їх собою, а ті намагалися обійти з іншого боку, щоб напасти на нас. Такі були ситуації постійно«

Марія розповіла, як страшно було, коли її почали заносити до списків проукраїнських активістів, почалися погрози на її адресу:

«Звичайно, було страшно, я пам’ятаю, у мене навіть руки німіли від страху, тому що були погрози, вся ця ненависть. Хоча в чому моя проблема, що я не роблю не так?».

«Я просто люблю свою країну. Я тобі забороняю любити Росію? Люби свою Росію. А я є громадянином України, я живу на українській землі, і тепер що, я не можу любити свою країну і не можу ходити на українські мітинги? Хлопці, ви мене за що хочете побити? За те, що, що люблю свою країну і ношу український прапор на своїй куртці? І тому я розуміла, що звинуватити мене в чомусь такому страшному вони не можуть. В принципі, я цього не боялася, але при цьому я розуміла, що приводу шукати не треба для людей «з бажанням», — додає дівчина.

Щодо свого арешту, Марія Варфоломеєва зазначає, що не знала, яке саме приміщення її попросили сфотографувати:

«Якби я знала, що це казарма «ополченців», я була б морально готова до арешту! Але на той момент я думала, що Юра Гуков (колишній луганський журналіст, який попросив Марію зробити ці знімки – ред.)пише про луганських олігархів, які втекли, там такі «мажорні» вдома. Ти розумієш, є якісь невинні зйомки, і тут я їду і відкрито знімаю «ополченців»… Далі все відбувалося, як страшний сон. «Військові» з автоматами збираються навколо мене, кричать, що зловили злочинця. Я просто не вірила, що це відбувається зі мною. А потім я почала кататися у всіх підвалах «ЛНР».

Журналістка розповідає, що її не били, але чинили сильний моральний пресинг:

«Перший тиждень — це були постійні допити. Потім дивляться на мене і думають: слабенька, мабуть, проблеми з кадрами в «Правому секторі». Вони вже прекрасно розуміли, що я не становлю особливого інтересу. Приходить до мене «начальник управління» і каже: «Маш, ми з тобою поспілкувалися, ми розуміємо, що ти ні в чому не винна, що ти нормальна, адекватна людина. Ми думаємо, що ми тебе скоро випустимо під підписку про невиїзд». І у мене була надія на початку, що випустять! Вони кажуть, що потрібно поспілкуватися з кількома людьми і все буде добре. Перший місяць мене годували цією надією, що все буде нормально.

Але коли пан Корнет, «міністр МВС» несправжньої держави, виступив по телевізору і сказав, що спільними силами безліч «підрозділів міліції» мене зловили, такого небезпечного «злочинця», я вже зрозуміла, що вони вирішили зробити хід конем. І мене перевели в підвал «МДБ».

Чому останні півроку вона провела в одиночці Марія пояснює так:

«Тому що хлопчиків з хлопчиками тримають, а дівчаток – з дівчатками. Не було просто компанії. Але краще сидіти самій, насправді. Коли мене посадили в тюрму, і я сиділа в камері з однією «зечкою», у якої було 5 судимостей, наркоманка з 15-річним стажем. Ти розумієш, який там контингент? А у другої був розбитий будинок через обстріли, і їй розповіли, що посадять її до «коректувальника» … Але виявилося, що не така страшна Маша, як її малюють луганські ЗМІ. Поспілкувавшись зі мною люди бачили, що я адекватна, нормальна людина. І в тюрмі у сусідок по камері зазвичай виникає дружнє ставлення один до одного».

«Генеральний прокурор ЛНР» розповідав, що я буду сидіти від 10 до 15 років, фуфайки в таборі шити. Це звалюється на тебе важким тягарем. Я завжди читала Біблію, весь час молилася Богу. Знаєш, це не порожні слова, для мене було настільки важливо вірити в Бога, тримати цю віру в розумі, що все буде добре. Це не порожні слова!

А дівчатка говорили: «Готуйся до табору, у тебе стаття». Але я відповідала їм, що не буду сидіти. Хоча і не знала, як вийду на свободу. Я розуміла, що «ЛНР» мене не виправдає, я для них такий цінний персонаж.

І з обмінами теж було складно. Ти дивишся по телевізору, коли говорять про обмін, і ти бачиш, що люди йдуть назустріч один одному, а ти залишаєшся в тюрмі, і це дуже важко. Я розуміла, що навряд чи мене внесуть в списки, що я їм потрібна. І був момент, коли 29 липня до мене приїжджають в СІЗО, і кажуть, що сьогодні – обмін. Це було вперше, коли я дізналася, що мене внесли в списки. І знаєш, це ніби тебе збили з ніг, це настільки радісно. Але потім обмін скасували. А потім і наступний обмін. Щоразу ти сподіваєшся і думаєш, що ось зараз, зараз, зараз. Ще трохи, ще 5 метрів!

В кінці вже не хотілося нічого, не було бажання їсти, я вже змушувала себе. Коли в січні зірвався, в лютому зірвався, я вже не могла їсти фізично

В кінці вже не хотілося нічого, не було бажання їсти, я вже змушувала себе. Коли в січні зірвався, в лютому зірвався, я вже не могла їсти фізично. Хоча тато передавав смачну їжу, але не було фізично сил вже їсти, хотілося просто лежати і нічого не робити», — говорить Марія.

На зауваження журналіста, що судячи з відеозаписів LifeNews, Марія була на межі журналістка відповіла:

«Те, що не вбиває, робить нас сильнішими. Я настільки це на собі відчула… На відеокамеру відповідати на жорсткі запитання дуже складно. Якісь замикальні механізми є, але вони ламаються, якщо говорити не з сусідами по камері або слідчими, а з людьми зі свободи. А так, ти в камері сидиш, ти собі не даєш розслаблятися, ти не даєш собі плакати. А коли на камеру, є відчуття, що мене побачать всі мої знайомі, що будуть за мене переживати. І тоді набагато більше проявляється безсилля.

Але я відчувала себе набагато краще насправді. Я за цей час стала набагато сильнішою. У мене було багато часу все переоцінити. Навіть зараз, ми сидимо з тобою на вулиці, ми дихаємо повітрям. А коли ти сидиш в підвалі, ти вийшов до віконечка і думаєш: «Коли вийду на свободу, буду дихати повітрям, буду щоразу радіти, буду насолоджуватися кожною хвилиною свого життя!» Я зараз відчуваю, як повітря пахне травою, старим листям, навесні».

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+