Слухати

Що пам’ятають люди на Майдані про лютневі події 2014 року?

19 лютого 2017 - 16:46 203
Кореспондентка Громадського радіо вийшла на Майдан Незалежності у Києві та розпитала перехожих, чому вони тут, і що пам’ятають про трагічні події лютого 2014 року

Три роки тому на столичному Євромайдані звучали гучні постріли та людські крики. Сьогодні тут лунає сумна музика, люди прийшли покласти квіти та вшанувати пам’ять героїв.

«Я на Майдані був з самого початку з 26 листопада, а 30 листопада мене вбили в прямому сенсі слова, вивезли і викинули в ліс в Дарницю, як трупа. Звідти я добрався в Золотоверхий монастир, там мене підлікували і далі став приймати участь в протесті», — згадує начальник охорони другої барикади пан Віталій з позивним «Святий».

«Я особисто тут не була, і від усього того, що побачене, почуте з засобів масової інформації, мені просто дихання не вистачає. Просто хочеться прийти і поклонитися їхній пам’яті, за те велике діло яке вони зробили», — каже киянка Ірина.

«Я не можу говорити. Я просто всі дні їздила на Майдан, скільки можна було, і чим можна було допомагала. Я просто не можу сюди не приїхати, розумієте? В нас з Черкаської області люди теж загинули на Майдані, із Корсунь-Шевченківського журналіст, який приїхав маму доглядати його по-звірячому вбили в нас в лісі, закатували, випадково його знайшли», — згадує пані Олена з Черкас.

«Я був на Майдані, я не приймав участі. Я постійно приїздив сюди, бо не так далеко живу. Люди хотіли щось змінити в країні і все, хотіли правди, духовності, і нічого з того сьогодні нема, гірше, ніж було. Щоб держава була могутньою, щоб весь народ міг постояти за свою державу, а не так як сьогодні, що одні воюють їх дуже мало, а інші сидять по ганделиках і на диванчиках біля телевізора. Оце біда наша», — вважає пан Ярослав.

«Я пам’ятаю події три роки тому. Я представляв і досі представляю товариство поляків Києва „Згода“. І в нас був тоді намет, і наскільки мені відомо, всі кияни польського походження підтримали Революцію гідності, щоправда, таке нині враження, що до кінця досягнуті ті цілі, які ми тоді перед собою бачили, бо корупція в державі, на жаль, ще досі не викорінена. Сподіваюся, що мирними акціями пам’яті загиблих ми ще раз продемонструємо, що їх смерть не була марною. Щоб та справа, за яку вони віддали все своє життя, щоб вона була доведена до логічного кінця», — говорить пан Володимир.

«Ми просто сьогодні приїхали пом’янути пам’ять людей, які загинули, і все, що вони найкращого для нас зробили. А нам просто тоді не вистачило десь часу і можливості приїхати», — каже вінничанка Галина.

«Ми зібрались щоб пам’ять була про наших хлопців, що загинули на Майдані, за тих, хто зараз в Донбасі, за тих, хто залишилися без рук, без ніг, бо захищають Україну», — розповідає пан Микола.

«Коли був Майдан, я тут був з першого і до останнього дня. Ночував вдень і вночі, — згадує пенсіонер Ярослав і додає, — пам’ятаю одного він із західної України, у нього дома молода дружина, і дитинці десь 2 рочки, і я часто згадую його».

«Поранений був 4 рази, орден третього ступеня ношу за мужність, був у Дебальцево. Ціль одна — захистити нашу Батьківщину, бо я тут родився, мої родичі тут, в мене тут брат покійний загинув на Майдані, і я тут був. Є ціль, є майбутнє, і я бачу його», — каже колишній майданівець Олександр.

«Ми тут весь Майдан стільки вистояли, в 2013 році коли студентів побили. Ми з того часу тут кожен день і до кінця. Щоб був якийсь мир, стільки дітей на війні вбивають, і це все продовжується. Щоб сьогодні в такий час, гинули так люди, це взагалі. АТО — це коли десь зрив пройде, а це ж війна йде», — говорять київські пенсіонерки.

«Я приїхав просто віддати шану тим людям, які боролися за покращення нашого життя і полягли. Мені важко говорити про це», — каже харків’янин Дмитро.

«Я в 2014 році тут був, приїхав в ці дні якраз перебував на Майдані. Потім в 2014 році пішов добровольцем на фронт в 60 років, відслужив і зараз знову приїхав Маріуполя. І, мабуть, після цих подій знову повернуся в армію», — говорить боєць Михайло.

«Я скажу таке звертання до українського народу, не здавайтеся і не складайте руки. Треба прагнути і триматися. Якщо ми будемо триматися всі разом, тоді щось у нас вийде, якщо не будемо нічого робити, сядемо дома за телевізором, то нічого не вдасться» — каже учасник бойових дій на сході Олександр.

Пам’ятні дні з нагоди третьої річниці подій на Майдані триватимуть до 22 лютого.

Сніжанна Беляєва, спеціально для Громадського радіо

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+