Слухати

Тиждень в окупації. Що українського є в «ДНР», крім Roshen? / Новини на Громадському радіо

Тиждень в окупації. Що українського є в «ДНР», крім Roshen?

27 лютого 2017 - 16:08
Кореспондентка «Громадського радіо» Ірина Сампан тиждень прожила у непідконтрольному Донецьку, щоби відчути на собі, що таке життя в ОРДО

«Донбасс сам решает свою судьбу», «Мы строим справедливое общество свободных и равных людей», «Народ — вот истинный хозяин ДНР», — такими білбордами зустрічає вас Донецьк. Це не просто гасла, а цитати, і належать вони Олександру Захарченку, людині, котра називає себе головою «донецької республіки».

223 022 260_304 275.jpg

Сітілайт // Ірина Сампан/Громадське радіо
Сітілайт
Ірина Сампан/Громадське радіо

Я в Донецьку. В перші години свого перебування впадають в око  триколірні прапори, георгіївські стрічки, наліпки, магнітики, банери, чашки, одяг з обличчям Володимира Путіна тощо. Або, наприклад, у лютому висять  банери з новорічними привітаннями від так званих «МГБ ДНР», «МВД ДНР», «Министерства связи ДНР» і від інших псевдоструктур.

В центрі Донецька добре чутно вибухи з тих районів міста, які наближені до лінії розмежування. Пізніше по місцевому телебаченню пояснили, що «украинские каратели обстреливают Донецк «Точками У» [тобто тактичними ракетними комплексами «Точка У» — прим. ред.].

img_20 170 207_105 316.jpg

Магніти коштують від 20 рублів і більше // Ірина Сампан/Громадське радіо
Магніти коштують від 20 рублів і більше
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 205_121 038.jpg

Сітілайт // Ірина Сампан/Громадське радіо
Сітілайт
Ірина Сампан/Громадське радіо

Донецьк телевізійний

Телебачення тут пояснює багато незрозумілих для пересічного громадянина речей. Місцеві телеканали «Первый республиканский», «Новороссия-ТВ», «Оплот», «Юнион» розповідають, хто стріляє по мирних жителях Донбасу, хто відключає воду, електроенергію, хто відбирає пенсію і хто підриває розвиток «молодой республики».

img_20 170 208_210 705.jpg

Постійні сюжети про дітей, які страждають від війни // Ірина Сампан/Громадське радіо
Один із сюжетів про дітей, які страждають від війни
Ірина Сампан/Громадське радіо

8 лютого з телебачення я дізнаюсь про надзвичайну подію. О 6.12 ранку вбито Гіві. Вже через декілька годин усі місцеві канали поставили свічку в кутику екрана і показували новини з місця подій.

Прямим замовником вбивства називали радника глави МВС Зоряна Шкіряка, а після обіду уже транслювався годинний фільм про життя Михайла Толстих, його участь у «войне против фашистов и националистов», і, звичайно, його минулі інтерв’ю. Складність перегляду була в тому, що він важко підбирав слова, а ще й чи не в кожному реченні режисеру доводилося «запікувати» лайку.  

На наступний день після похорону в місті з’явилися білборди з фото Гіві з чорною стрічкою і словами «Помним героя» і «Невозможно победить того, кто не сдается». Телевізор говорив, що на його поховання прийшло 55 тисяч жителів, але насправді було декілька сотень.

223 023 927_330 355.jpg

Білборд загиблому бойовику Гіві // Ірина Сампан/Громадське радіо
Білборд загиблому бойовику Гіві
Ірина Сампан/Громадське радіо

Але я практично не помітила, щоб мешканці Донецька обговорювали цю подію. В кафе, у транспорті, на вулицях все було як завжди. За весь день мені трапилася лише одна жінка, яка згадала смерть Гіві у розмові по телефону. Вона їхала у маршрутці і стривоженим голосом сказала: «Ой, ти чула, що у нас сталося?!». І все. А в телевізорі показували сльози, плач, людей, які на колінах проводжали «полковника» в останню путь.

В інші ж дні пересічний випуск місцевих новин виглядає приблизно так:

- Спочатку про кількість обстрілів та кількість випущених мін з боку ЗСУ. Офіційний представник так званих силових структур Едуард Басурін щодня дає брифінг про ситуацію на лінії розмежування. Але якщо українські речники як правило досить скромні в цифрах, то Басурін українських патронів і боєприпасів не шкодує: «Всего за прошедшие сутки ВСУ 2 161 раз обстреляли территорию Республики. Из этого количества тяжелая артиллерия применялась 99 раз, из них 13 снарядов калибром 152 мм, минометы различного калибра – 627 раз, из них 337 мин калибром 120 мм, танки – 58 раз, БМП62 раза, зенитные установки, гранатометы и стрелковое оружие – 1 315 раз».

- Далі йде сюжет про конкретну бабусю, якій знищили будинок. Це супроводжується словами «геноцид жителей Донбасса» і «призываем мировую общественность посмотреть, что делает Порошенко с детьми республики».

- Ролик, який показує наскільки в «ДНР» жити добре, а в Україні погано. Тут можна сміливо нарізати відео з українських телеканалів з мітингів, націоналістичних маршів, вислови Ляшка, думку людей про високі тарифи. Це з розділу, що нічого вигадувати не треба, трохи гіперболізувати текст, на контрасті пояснити, що в «ДНР» такого немає. І сюжет готовий до ефіру. 

- Насамкінець те, що на професійному жаргоні новинарів називається «бантик». Хтось зі спортсменів «захищає честь «республіки» за кордоном», зокрема в Росії, Білорусі, Казахстані чи ще десь. Перемога, сльози, медалі, грамоти, пошана.

223 031 706_306 205.jpg

Наклейка на магазині // Ірина Сампан
Наклейка на магазині
Ірина Сампан

Крім місцевого ТБ, є ще російські центральні канали. «Россия1», «Россия24», «Первый» транслюють «аналітичні» передачі, де запрошені у студію гості дають прогнози, згадують «історію» і пророкують майбутнє.

Телеканал «Звезда» для своїх глядачів готує особливий контент — новини про українських солдатів, яким колють в мозок психотропи, позбавляючи страху. Цим пояснюють їхню відважність в бою і «жорстокість з полоненими».

Є цикл програм «История заговора. ЦРУ против России», в якій пояснюють, що у Росії є небезпечний зовнішній ворог, пояснюють на пальцях, як американські президенти хотіли знищити підвалини демократії у Російській Федерації, але запевняють, що боятися громадянам не варто, бо їх захистять.

Але, звичайно, телебачення — це не лише «політінформації», але і розваги. Серіали про «мєнтов», талант-шоу «Звезда республики», або концерти на російському Першому каналі. Виглядає це приблизно так:

Ведуча: — Максим, ты так хорошо выглядишь! Наверное, берешь пример с Джорджа Клуни?

Ведучий: — Нет. Я поддерживаю отечественного производителя! Я черпаю силы из таких, как наш следующий гость! Встречайте! Олег Газманов!

Олег Газманов (припев):  Просто надо жить.

                                              Жить и не тужить.

                                              И не надо ныть.

                                              Просто надо жить.

Комендантська година

Сеанс перегляду телепрограм — це, мабуть, головна з небагатьох вечірніх розваг мешканців ОРДО. У Донецьку, як і на всій підконтрольній бойовикам території області, діє так звана комендантська година. Це означає, що за відсутності спеціальної перепустки, виданої так званими «уповноваженими державними органами», з 23.00 до 5.00 жителям не можна покидати свої домівки. Заборонене пересування по вулицях, рух громадського та приватного транспорту. Нічне таксі теж заборонене.

Співробітники так званих «МГБ» і «МВД» мають право перевіряти документи порушників, оглядати особисті речі, а також затримувати усіх, хто порушив комендантську годину. Якщо ж ви не просто вийшли на вулицю, а ще й вчиняли «злочинні дії», то можуть залишити під арештом на невизначений термін.

Клуби, паби, більярди та інші розважальні заклади працюють приблизно до 22.00, а «нічне» життя в клубах і на дискотеках починається з 19.00 або раніше (наприклад, у закладі Gold Lion з 16.00). Скасовувати комендантську годину можуть хіба що на такі свята як Новий рік чи Різдво.

Дивна річ, що режим комендантської години діє і люди дійсно намагаються його дотримуватися, але при цьому в місті немало магазинчиків, які працюють цілодобово. Кому вони продають товари вночі, можна тільки здогадуватися.

Made in …

«Гражданин, приходя в магазин, должен четко знать, где находится продукт, созданный нашими производителями. Наш продукт качественнее, чем украинский. Поэтому логотип таких товаров должен быть единым», — пише газета «Донецкое время».

І логотип цей «Сделано в ДНР», як це і передбачено концепцією популяризації «республіканського бренду», що її на початку лютого розробило так зване «міністерство промисловості і торгівлі».

Але екскурсія магазинами показала, що таких товарів не так уже і багато. Російські, українські, місцеві з Донбасу, білоруські і навіть європейські (наприклад, швейцарський шоколад) — саме у такій послідовності і відсотковому співвідношенні представлені бренди на донецьких полицях.

Отже, український виробник у донецьких магазинах — не рідкість. Блокада блокадою, а товари все одно потрапляють на непідконтрольну українському уряду територію. Це молочні продукти, м’ясні вироби, алкоголь, цукерки та шоколад (зокрема «Roshen»). Українські товари завозять постійно і регулярно, як у великі супермаркети, так і в маленькі кіоски.

«Ребрендинг»

img_20 170 208_140 006.jpg

Товари в магазині // Ірина Сампан/Громадське радіо
Товари в магазині
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 206_182 009.jpg

Український шоколад // Ірина Сампан/Громадське радіо
Український шоколад
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 206_181 907.jpg

Молочні продукти // Ірина Сампан/Громадське радіо
Молочні продукти
Ірина Сампан/Громадське радіо

Назви українською мовою залишилися лише у небагатьох магазинів. У деяких — завжди були російськими, а інші — спеціально перейменовувались, ще й «прапор ДНР» вивісили.

Зате масово поміняли вивіски мережеві магазини, які діють на території усієї України. Наприклад, магазин техніки «Фокстрот» став просто «Фокс», колишній «АТБ» тепер називається «Республиканский», а будівельний гіпермаркет «Епіцентр» можна впізнати під назвою «Галактика». При цьому в оформленні магазинів легко впізнати їхні аналоги з “великої землі”, та й самі перелицьовані бренди залишилися дуже схожими на українські.

Найпоказовішим є «ребрендінг» McDonald’s. В Донецьку він називається «Дон Мак». Рецептура нібито залишилася та сама, але смак традиційної картопельки фрі або чизбургера суттєво відрізняється від європейського стандарту. Та й ніхто там не гукає «Вільна каса!»

img_20 170 203_170 705.jpg

Чізбургер // Ірина Сампан/Громадське радіо
Чізбургер
Ірина Сампан/Громадське радіо
 

img_20 170 207_094859.jpg

ЧікенРолл // Ірина Сампан/Громадське радіо
ЧікенРолл
Ірина Сампан/Громадське радіо

Більш дорогі ресторани функціонують на повну. Увечері, зокрема на вихідних, у популярних закладах можна не знайти вільного столика. Публіка різноманітна: ділові партнери у костюмах, подруги, друзі, закохані пари, подружжя з дітьми. Якісно можна повечеряти грузинською, японською чи італійською кухнею, запивши бокалом недешевого вина. Скромний чек на дві особи може складати від 1500 рублів (750 грн).

До речі, про курс валют. Донецьк та підконтрольні так званій владі райони давно перейшли на рублі. Курс у співвідношенні до гривні 1:2, тобто 100 рублів це 50 гривень. Обмін валют трапляється часто, там можна купити гривню, євро чи долар.

img_20 170 203_182 331.jpg

Квартирне бюро «Южний» // Ірина Сампан/Громадське радіо
Квартирне бюро «Южний»
Ірина Сампан/Громадське радіо

А от ринок нерухомості, вочевидь, переживає не найкращі часи. Ціни на квартири значно впали, тенденція простежується чітка: в районах, які прострілюються, квартири і будинки дешевші, ніж у спокійних районах. 

Українська мова і книжкові магазини

Крім добре знайомих торговельних знаків на товарах та поодиноких вивісок, україномовними в Донецьку ще залишилися деякі дорожні вказівники. Ну, й інформаційне наповнення маршруток типу «Аварійний вихід» чи «Кількість місць для сидіння».

img_20 170 206_121 641.jpg

Українська мова на вказівниках // Ірина Сампан/Громадське радіо
Українська мова на вказівниках
Ірина Сампан/Громадське радіо

Іще українську мову можна знайти в книжкових магазинах. Українську літературу, словники, дитячі казки українською не проблема купити у книгарнях.

Але на більш видних місцях стоять книги «республіканського значення» — «Законы «ДНР», «Кодексы «ДНР», «Криминальная Украина», і література на кшталт «Тарас Шевченко — крестный отец украинского национализма» тощо.

Книга «Окопная правда гражданской войны», на обкладинці якої фото уже загиблих ватажків бойовиків Мотороли і Гіві, коштує 908 рублів (приблизно 454 грн.). Я запитала у продавчині:

— А почему так дорого? Такие книги должны быть доступны любому гражданину!

— Да. Я тоже так думаю. Просто понимаете, они печатаются в России и везут их из России. Сами понимаете, дорого получается.

img_20 170 207_123 114.jpg

Книги везуть з Росії, каже продавчиня // Ірина Сампан/Громадське радіо
Книги везуть з Росії, каже продавчиня
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 207_122 303.jpg

«Тарас Шевченко — хресний батько українського націоналізму» // Ірина Сампан/Громадське радіо
«Тарас Шевченко — хресний батько українського націоналізму»
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 207_122 313.jpg

Бойовики намагаються створювати власні закони // Ірина Сампан/Громадське радіо
Бойовики намагаються створювати власні закони
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 207_122 729.jpg

Книги українською мовою // Ірина Сампан/Громадське радіо
Книги українською мовою
Ірина Сампан/Громадське радіо

Транспорт

Тролейбус у Донецьку — 3 рублі (1,50 грн.), маршрутка — 8 рублів (4 грн.).

Якщо у тебе автомобіль, то тут складніша ситуація. В незаконній «республіці» продовжується обов’язкова перереєстрація автівок з українських номерів на номери «ДНР». Цього року обов’язково треба  переоформити транспорт непарного року випуску. Перереєстрація коштуватиме 1000 рублів (500 грн).

223 033 695_331 587.jpg

Напис на авто: «Путин сказал хорошая» // Ірина Сампан/Громадське радіо
Напис на авто: «Путин сказал хорошая»
Ірина Сампан/Громадське радіо

img_20 170 207_093328.jpg

Напис на склі: «Жизнь — родине, душа — богу, честь — никому» // Ірина Сампан/Громадське радіо
Напис на склі: «Жизнь — родине, душа — богу, честь — никому»
Ірина Сампан/Громадське радіо

Для чого це робити, пояснюють в газеті «Донецкое время»:

«В июле 2014 года по указанию украинских властей была заблокирована база транспортных средств нашего региона, а все серверы вывезены. То есть сегодня номерной знак украинского образца для ГАИ ДНР — это не более чем лист металла, он не предоставляет никакой нужной информации о владельце транспорта».

Але тут проблема виникає з українськими блокпостами, бо українські прикордонники і СБУ точно не пропустять авто з номерами «ДНР» на підконтрольну територію. «Госавтоинспекция МВД ДНР» передбачила й це:

«На нашей территории после регистрации водитель обязан передвигаться с номерами ДНР. Но, если необходимо выехать на территорию Украины, документы и номерные знаки ДНР можно оставить дома и передвигаться в это время по территории Республики с украинскими номерами. В случае остановки вас ГАИ МВД ДНР нужно объяснить, что вы направляетесь на Украину».

Щодо таксі, то воно тут недороге, як у маленькому українському місті. Можна доїхати і за 40 рублів (20 грн), а хвилина простоювання коштує 1 рубль (50 коп).

 

img_20 170 209_202 411.jpg

Ані Лорак на російському телебаченні  // Ірина Сампан/Громадське радіо
Ані Лорак на російському телебаченні
Ірина Сампан/Громадське радіо

Люди Донецька

Я намагалася поспілкуватися з усіма категоріями населення: різного статусу, професій, соціального рівня, політичних поглядів і переконань. Це були ресторани, вулиці, обмінники, магазини та інші людні місця.

Невелика частина тих людей, що живуть на підконтрольних бойовикам територіях, дійсно ідейно підтримують так звану нову владу, відстоюють гасла «руського міра», ненавидять усе українське, зокрема Порошенка, і впевнені, що українські солдати прийдуть тільки для того, щоб їх, жителів Донецька, убивати.

img_20 170 205_120 238.jpg

Мурал // Ірина Сампан/Громадське радіо
Мурал
Ірина Сампан/Громадське радіо

Значно більше тих, хто живе за принципом «моя хата з краю». Вони уникають участі у політиці, мітингах, дискусіях, не маркують себе жодними кольорами чи прапорами, не висловлюють свою думку, не потрапляють в центр уваги. Вони живуть так, ніби у їхньому житті нічого не змінилося.

Серед таких — окрема каста донецьких бізнесменів. Це ті, хто народилися тут, або багато років робили свій бізнес, вкладали у нього кошти і тепер не хочуть усе це втратити. Вони живуть за принципом, що «домовитися можна з будь-ким, і яка різниця, кому сплачувати «данину».

Ось частина розмови з власником боксерського клубу в Донецьку, авторитетом у кримінальних колах:

— В 2014-м мне позвонил Захар (псевдо так званого глави «ДНР» Олександра Захарченка, прим.ред), он тогда еще был комендантом города. Захар мне сказал: «Либо ты уезжаешь отсюда, либо мы приезжаем к тебе». И я уехал в Крым, потом в Киев, а потом опять вернулся в Донецк в 2016-м.

— И как же получается работать под властью Захарченко? Тебя не трогают?

— Нет. У него сейчас другие цели и другие заботы. Я спокойно работаю в Донецке, а часть бизнеса в Киеве.

img_20 170 205_122 239.jpg

Стадіон «Донбас Арена» // Ірина Сампан/Громадське радіо
Стадіон «Донбас Арена»
Ірина Сампан/Громадське радіо

Проукраїнська частина Донецька незначна, але вона є. На моє питання, чому ж ви не виїжджаєте на підконтрольні Україні території, вони відповідали, що «якщо і вони виїдуть, то що ж українського тут залишиться». А виявляти відкриту непокору режиму вони вважають безглуздим і небезпечним. Написи на стінах типу «Донецьк — це Україна» швидко замальовуються.

Але саме ця частина українців у Донецьку та інших захоплених містах Донбасу цікавиться тим, що відбувається за лаштунками цього театру, а не на його сцені. Вони знають, де катували їхніх співгромадян сепаратисти у 2014 році, у яких приміщеннях утримують полонених, в якому стані зараз науковець Козловський, якого не відпускають уже два роки, звідки прибувають ешелони російської військової техніки.

Саме ці проукраїнські донеччани фіксують військові злочини проросійських бойовиків, знімають на відео «Гради», які з житлових кварталів стріляють по їхніх сусідах, але по той бік лінії розмежування. Саме ці люди вірять в українську армію і адекватність української влади. Але хто вони і скільки їх — ми, схоже, дізнаємося не скоро.

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+