Слухати

Андрій Куликов на «Радіо Свобода»: питання в тому, щоби публіка була більш медіаграмотною

05 серпня 2017 - 18:28 44
Співзасновник «Громадське радіо» Андрій Куликов у студії «Радіо Свобода» поділився своїми поглядами на українські ЗМІ після Майдану

 

 

– А в принципі можлива в Україні, де, як кажуть критики, засилля олігархату, ЗМІ або олігархічні, або державні так чи інакше, незалежна журналістика, відсторонена (у хорошому сенсі цього слова)?

– Я певен, що вона існує. Вона (незалежна журналістика – ред.) існує острівцями по цілій Україні. І одна з задач наших в тому, щоб зусилля цих острівців, цих людей поєднати. На мою думку, свобода слова в Україні є такою мірою, якою ми забезпечуємо кожен і кожна свою свободу слова, свободу слова своєї редакції. З цієї от суми твориться свобода слова.

Тут ми опиняємося в галузі парадоксу. Ви коли починали розмову: олігархат, олігархат, олігархат… Мені довелося працювати, скажімо, на «Новому каналі», коли він був зовсім маленький. Його можна було приймати в третині лише Києва. І доки ми були такі маленькі й абсолютно невпливові, доти в нас була повна свобода творчості.

– Канал уже тоді належав Вікторові Пінчуку?

– Тоді це був канал, який належав «Альфа-Капіталу». Але як тільки на нас почали звертати увагу, як тільки в газетах з’явилися публікації, що от цікаво працює «Новий канал», там вже почалися зразу спроби і купити, і поставити під контроль.

Тому ми іноді опиняємося перед вибором: працювати на 100% і в такий спосіб викликати на себе додатковий тиск, чи працювати, умовно кажучи, на 70%. І питання в тому, де і коли ми встигаємо зробити більше: один, два рази спрацювавши на повну потужність чи поступово нарощуючи свої зусилля? Готової відповіді немає. Дуже хочеться завжди працювати на повну потужність. Але тим, хто це робить, раджу зберігати пильність і бачити, звідки на вас насувається загроза.

– Тим більше вибір, коли працюєш, так би мовити, так, як від тебе вимагають, то там же і зарплата може бути вищою, і умови кращими…

– Так. Хоча досвід роботи на нинішньому «Громадському радіо» показує, що можна гідно заробляти, працюючи на незалежному ЗМІ. Але тут ми знову опиняємося в певній такі пастці, не пастці… Не приховую, що й досі «Громадське радіо» живе переважно за рахунок грантів від іноземних організацій. З одного боку, це добре, тому що немає тиску, який йшов би від українських політиків, бізнесменів.

– Найбільше волали, вживаючи цей термін «грантоїди»…

– …«грантожери»…

– …Або «грантожери»…. Ще з початку нульових років уживали цей термін ті ж самі журналісти, які сиділи в олігархічних ЗМІ і, м’яко кажучи, не дотримувалися норм об’єктивної журналістики.

–  З одного боку, це дає великий ступінь незалежності, а з іншого – ставить тебе в залежність від пошуку грантів. І мені здається, що будь-яка організація, яка працює на гранти, особливо у ЗМІ, має все ж таки прагнути того, щоб жити за рахунок реклами або за рахунок якоїсь абонементної плати у тому чи в іншому вигляді, чи підтримки своїх читачів, глядачів, слухачів. Нелегко, але ми проводимо постійно кампанію – збираємо гроші від жертводавців. Знов-таки не так багато, щоб забезпечити нам безбідне існування, але на оперативні, на операційні витрати вистачає.

– Якщо говорити про великі українські телеканали, то це такі іграшки, цяцьки, даруйте, дуже дорогі. Вони ж не можуть бути самоокупними, як дехто стверджує? Неважаючи на весь обсяг реклами. Чи можуть бути самоокупними?

– У принципі вони можуть бути самоокупними. Вони не є такими зараз і ніколи не були. За моїми даними, лише один раз за все своє існування «1+1» вийшов в нулі, і один раз чи два «Інтер» наблизився до того, щоб самоокупитися. Але практика, коли розміщують приховану рекламу, коли продають новини замість того, щоб продавати рекламний час, воно, знаєте, і спокушає, і так легше. Тому поки у нас існують ці 15 чи 20 загальноукраїнських телеканали, доти не буде самоокупних телеканалів.

– Має бути більше їх чи менше?

– Я вважаю, що їх має бути в три чи в чотири рази менше.

–  Чи не приречена тоді ідея незалежної, вільної преси, свободи слова в Україні, якщо є хоч кілька джерел, але все рівно це маніпуляція, нав’язування, дискредитація, у тому числі, до речі, і щодо державних телеканалів? Адже нинішнє керівництво держави на чолі з Петром Порошенком теж звинувачують, що жодним чином воно нібито не збирається послаблювати ці віжки…

– Не приречена. Тому що, з одного боку, тиск коли зменшується, коли збільшується, а присутній постійно. Але це ж нас гартує, це нас навчає. І на завтра ми вже знаходимо способи протистояння тому тискові. Щоправда, на післязавтра вони знаходять новий спосіб тиску. Але ми йдемо далі. І питання ще в тому, щоб наша публіка була більше медіаграмотною. І якщо ми докладемо зусиль до того, щоб медіаграмотність нашої публіки зростала, то ми отримаємо величезну підтримку від наших так званих рядових, пересічних українців.

–  Що Ви маєте на увазі під грамотністю публіки? Щоб не клювала на популістів, які найбільші рейтинги на деяких каналах отримують? Не клювала на щось «жовте», так би мовити?  Чи на що?

– Це одне. І щоб вони вміли розрізнити якісну програму, якісний продукт від неякісного. Тут питання в тому, що публіка розумна, публіка допитлива, але публіка або розбещена, або знеохочена кількома десятками років привченості до мінімально прийнятного продукту.

Повна версія інтерв’ю Андрія Куликова Олександру Лащенку на «Радіо Свобода»  

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+