Слухати

Як треба й не треба висвітлювати тему прав людини

21 вересня 2017 - 14:28 53
Ірина Славінська та Лариса Денисенко з «Громадського радіо» на Форумі видавців поділилися досвідом роботи з темою, в якій доводиться багато пояснювати.

Захист прав людини — тема, якої в українських медіа замало. Можливо, через те, що її адекватне висвітлення пов’язане з читанням законів і міжнародних документів, що потребує від журналістів професіоналізму і знання контексту. Про те, що робить журналістику праволюдяною і як слід висвітлювати правозахисну тематику, на Форумі видавців у Львові дискутували ведуча «Громадського радіо» Ірина Славінська та її колега Лариса Денисенко, яка має правничу освіту та видає журнал про права людини для дітей. І чиїм новотвором, власне, є слово «праволюдяність». Повідомляє «Детектор Медіа». 

Ірина Славінська, журналістка, радіоведуча, перекладачка:

— Наші спроби працювати з правозахисною тематикою стали серйознішими, коли ми розпочали щоденні прямі ефіри наприкінці лютого 2014 року. За кілька місяців до нас долучилася Лариса Денисенко, щоб разом спробувати розібратися, що ховається за словосполученням «права людини».

Я переклала чотири книжки з французької мови, й завжди думаю про те, що робота медіа з такими темами завжди дуже схожа на переклад. Доволі часто доводиться пояснювати складну мову законів, наказів, правових норм і тому подібних речей, які видаються людям нецікавими. Ти не можеш розпочати розмову про ратифікацію Стамбульської конвенції запитанням: «Ну що там Стамбульська конвенція?». Тобто можеш, звісно, але це не дозволить тобі вести розмову на належному рівні.

Запитання варто сформулювати з бекґраундом. А це потребує глибокої підготовки від журналістів, які не є правниками, а є такими самими звичайними людьми, які не завжди достатньо розуміються на тому, як функціонує влада й кому вона належить. Як редакторка вечірньої та ранкової програм на «Громадському радіо» я завжди прошу колег не вживати словосполучень на зразок «влада повинна», «держава повинна», адже це не дає слухачам розуміння того, про що йдеться. Ти кажеш «стоп» і пропонуєш тих, хто на цьому знається й найкраще може допомогти розібратися в проблемі.

Саме тому правозахисні питання в нас ніколи не коментують топ-блогери, народні депутати й люди без юридичної освіти. Висвітлення правозахисних тем не ставить якихось особливих вимог до журналістів — усе це речі, зашиті у професійні стандарти. Неупередженість, точність, повнота інформації вже передбачають чутливість до правозахисту у твоїй роботі. Це також обмеження на вживання мови ворожнечі, надання слова всім сторонам конфлікту та, звісно ж, включення правозахисного контексту.

Ти не можеш написати просто: «Шок! Сенсація! Вчителька побила ученицю». Ти даєш слово батькам, якщо вони дозволять — дитині; дбаєш про приватність, не називаєш особистих даних там, де цього можна уникнути. Звертаєшся по коментар до органів освіти й розповідаєш глядачам / читачам / слухачам не один заголовок із гарячим фактом, а історію, яка показує повну проблему в українській освіті чи будь-якій іншій галузі.

Якби засади редакційні політики українських медіа були прозорішими, а журналісти дотримувалися професійних стандартів, ми б не говорили нині про досвід «Громадського радіо» як про щось особливе, бо прикладів було би набагато більше.

dsc_0613.jpg

Лариса Денисенко та Ірина Славінська // Фото: Анна Ютченко
Лариса Денисенко та Ірина Славінська
Фото: Анна Ютченко
Лариса Денисенко, авторка й ведуча проектів «Ген справедливості» і «Чайник» на «Громадському радіо», правозахисниця, письменниця:

— Ми є одним із небагатьох медіа, які нині порушують питання прав людини в Україні. Цим також займаються «Громадське ТБ» та суспільне мовлення.

Оскільки я прийшла з правозахисного середовища, мені було дуже просто заохотити до спілкування  хороших експертів. Це важливо, тому що це можливість виходу на аудиторію, яка стає менш байдужою до порушення прав людини й може набратись елементарних знань у цій галузі.

Програма «Ген справедливості» побудована в такий спосіб, що адвокати і їхні клієнти розповідають про успішні судові справи. Це історії пересічних людей, які стосуються звільнення з роботи, пенсій, різноманітних статусів людей, які є вразливими. Питання, пов’язані з насильством, статусом постраждалого від Чорнобильської катастрофи, переселенця, учасника бойових дій тощо. Система правосуддя в нас недосконала й має дуже багато хрипів. Є проблеми залежності, корупції, упередженого ставлення. Та люди врешті вирішують свої проблеми в легітимний спосіб.

Звісно, можна не звертати уваги на те, що в тебе болить шлунок. Але краще сісти на дієту і пройти курс лікування, щоб він не болів. Те саме з судами.

Цим циклом програм я намагалася продемонструвати, що в Україні є правники — не здирники, не корупціонери, а люди, які можуть вам справді допомогти. Причому безкоштовно, адже вони є адвокатами системи безоплатної правової допомоги. Це мало ефект: клієнтів цієї системи побільшало, а люди, просто слухаючи ці програми, самі почали будувати стратегію правового захисту.

Правозахисники починають сприймати нас не як медіа, а як частину правозахисного середовища. Через це, можливо, наші зусилля сприймаються як належне. Це виклик для нас, але ми не будемо кидати цю тему. Та журналістам, які хочуть долучитися до висвітлення правозахисної тематики, потрібно не забувати про те, що вони не правозахисники, що вони залишаються журналістами. Це різні моделі поведінки. Правозахисники організовують адвокаційні кампанії, журналісти — інформують.

Одне з головних правил, яких я намагаюся дотримуватись — не перегравати з юридичною термінологією. Я маю свою професійну деформацію і юридична лексика засіла в мене як чіп у голові, але я розумію, що потрібно її виколупувати й намагатися говорити зрозуміло для аудиторії. Часто експертам, яких ви запрошуєте до студії, варто пояснювати, що вживання простішого слова замість усталеного законодавчого терміну не є помилкою — важливо, щоб людина розуміла, про що йдеться, що за цим стоїть.

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+