Слухати

«Розстрілювали з усіх дворів, буквально звідусіль»: спогади про вихід з Дебальцевого (ВІДЕО) / Новини на Громадському радіо

«Розстрілювали з усіх дворів, буквально звідусіль»: спогади про вихід з Дебальцевого (ВІДЕО)

18 лютого 2018 - 17:42
Бахмутські волонтери розповіли про те, як місто приймало бійців, які вийшли з Дебальцевого у 2015-му

Надія Устинова, Тетяна Львова та Сергій Гончаров – волонтери громадської організації «Бахмут Український». Познайомилися навесні 2014-го, коли в їхньому місті почалися заворушення та з’явилися перші незаконні збройні формування.

Сьогодні місцеві волонтери згадують про вихід українських військових з Дебальцевого: як приймали тут, у Бахмуті, поранених, брудних та голодних бійців. Найважче дається розповідь про допомогу в шпиталі.

«Кожного дня когось привозили. Але були дні, коли було п’ять-десять бійців, яких ми годували вранці, в обід, ввечері. Але в ті дні доходило до того, що було 70, 90, 120», — згадує Надія Устинова.

Місцева лікарня не була розрахована на таке навантаження.

«Якщо в палаті чотири ліжка, то на ліжках були лежачі, і ще поруч з ними сиділи три-чотири, бо не було місця. Сиділи в коридорах, сиділи на диванах, на стільцях, на підлозі, на носилках», — додає жінка.

Дбати про поранених у шпиталі допомагали люди з усієї країни, частково допомога надходила з-за кордону.

«Військовим не виділяли грошей, це ж цивільна лікарня. А якщо когось поклали, то на добу виділяли гривню п’ятдесят. Що на гривню п’ятдесят може поїсти здоровенний чоловік?

«Все: одяг, продукти, постіль в лікарню. Перших бійців клали просто на матраци. Все в крові, все треба було міняти. Капці, милиці… Їм не виділяли нічого. Вони як приходили – все», — згадують волонтери.

Спілкуватися з пораненими бійцями, які прибували десятками, навчали психологи з Дніпра.

«Важливо було в перший момент вивести його з цього стану. Якщо цього не зробити, травма може залишитися на все життя», — каже Сергій Гончаров.

«Деякі були в такому шоці! Деякі навіть гранати при собі тримали, не могли віддати», — додає він.

Бійцям, які вийшли з Дебальцева і прибули до Бахмуту, просто не було куди іти. Місцеві жителі прифронтового району забирали хлопців у свої домівки.

«Все було заповнено військовими. Їм нікуди було йти. Люди пішли, всіх почали забирати. У нашого Колі Козловського до сорока чоловік жило. Бабусі виходили, забирали по 3-4 хлопців. Вони відмивалися, зігрівалися, тому що тоді дуже холодно було. У солярці, брудні! Думаю, запах у будинку ніколи не вивітриться. Я їх трактористами назвав», — розповідає Сергій Олексійович. Він теж забрав декількох бійців з вулиці і поселив у своєму домі.

«Я привів їх додому. Погодували, переодягли. І ось вони у мене жили сім днів, ці хлопці. Цікавий момент, коли вони відпочили трохи, ввечері я включив телевізор, а там Порошенко каже про плановий відхід. Я, звичайно, думав, що у мене телевізора більше не буде. Вони були ще збуджені, розповідали, як все відбувалося. Кажуть: ми, 128-я (вони перед Дебальцевим були) закопалися так, що нас звідти ніхто б не викурив, але нам зайшли в тил. Усе. Їх оточили. Вони вилітали. Каже: летіли, хто на чому може. Якщо людина впала — ніхто не зупинявся, бо якщо зупинишся, в упор розстріляють», — говорить Сергій Олександрович.

Тетяна Львова переживає чергову річницю виходу українських бійців із Дебальцевого по-особливому. Її син Сергій, якому тоді було 24 роки – один із тих, кому вдалося вийти. З сином про події трирічної давності практично не розмовляли. А от нещодавно вдалося знайти запис, де Сергій наступного ж дня після виходу розповідає про все, що довелося пережити.

«Пам’ятаю, що ми коли доїхали до місця і почали вантажити поранених, у нас нагорі (на броні — ред.) вже було три 200-х.

Це було щось. Вони (бойовики — ред.) Лізли з кожних будинків. На вулиці у всіх дворах (5-6 будинків), які я бачив, всюди була метушня. У кожному дворі було 2-3 людини. Не було паніки, була розгубленість, тому що нас розстрілювали з усіх дворів, буквально звідусіль.

Коли вже трохи відійшли від приватного сектора, в МТ-ЛБ потрапив ще один снаряд з РПГ — розірвало повністю. Всі поранені, які там були … На наших очах … Всі бачили. Це було буквально десять метрів від нас».

Сьогодні волонтери «Бахмута Українського» допомагають військовим, переселенцям, малозабезпеченим, піклуються про поранених та хворих бійців.

Анастасія Шибіко, «Громадське радіо», Бахмут

…то цей лист для вас.

Команда Громадського радіо, як і ви, найбільше цінує незалежність. Наша редакція не залежить від олігархів, політиків і держави. У нас немає інших завдань, аніж допомогти вам зрозуміти ситуацію.

Ми принципово лишаємось неприбутковою організацією. На відміну від комерційних мас-медіа, гроші для нас - не мета, а засіб.

Щоби і надалі отримувати правдиву, неперекручену інформацію, ви можете просто зараз допомогти Громадському радіо. Підтримуючи нас, ви робите внесок у своє майбутнє.

ДЯКУЄМО!

ЗРОБІТЬ ВНЕСОК

Якщо ви тут...

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Facebook Twitter Google+