Слухати

«Самогубство» Росії як загроза всьому світові, — Сергій Дацюк

19 серпня 2014 - 18:31 2625
Facebook Twitter Google+
Про особливість нинішньої війни, неминучу поразку Росії у протистоянні зі світом та загрози, які це протистояння народжує для України

Сергій ДацюкФілософ Сергій Дацюк у програмі «Чайник» Олександра Михельсона міркує про особливість нинішньої війни, неминучу поразку Росії у протистоянні зі світом та загрози, які це протистояння народжує для України.

Гібридна війна – це характеристика, яку я використовую, але сам дуже не люблю таку характеристику. Я взагалі не люблю характеристики, які нічого не пояснюють. Гібрид — це коли ми не можемо зрозуміти суть і кажемо: там всього багато. Гібрид – це злиття багатьох сутностей і в цьому сенсі це не означує нічого.

Я б назвав цю війну не гібридною, а зосередженою, війною конструктивістського плану. Тому що подібні речі описувалися задовго до того, як вони виникли. Війна, яку ми переживаємо — не фронтальна війна і не війна держави з державами, якщо це так і виглядає. Насправді це війна суспільства з суспільствами, де головну скрипку грає державна пропаганда. Пропаганда, фінансована державою в режимі авторитаризму, як ми це бачимо в Росії, і під керівництвом держави.

В Україні це трохи інакше, в Україні це контрпропаганда, причому вона меншою мірою державна, значною мірою суспільна, навіть почасти фінансована самим суспільством. І в цьому сенсі є принципова різниця.

За визначенням «гібридна війна» не те, що не стоїть нічого, просто ми не можемо пояснити. З визначення «конструктивістська війна» випливає, що ми маємо перед собою різні форми.

Людство напрацювало багато форм війн, починаючи від середньовічних, які велися проти фортифікаційних містечок і споруд. В цьому сенсі наша війна схожа на цю. З іншого боку, це не фронтальна війна, а війна, яка ведеться з використанням різних засобів. Тобто, коли в даний момент ми бачимо, що ситуація так складається і нам вигідно використати метод інформаційної війни, ми його використовуємо. Коли в даний момент нам вигідніше використати засіб суто гуманітарний, тобто послати гуманітарний вантаж, і під прикриттям цього вантажу ввести додаткову техніку, ми використовуємо цей підхід. Коли нам вигідно заслати диверсійні групи – ми засилаємо диверсійні групи, які виконують роботу. Потім коли вони повертаються, цю роботу продовжують, умовно кажуть, вже найняті ополченці, як їх називають. Але насправді це сепаратисти і терористи, тому що ця війна також ведеться і цими засобами.

І в цьому сенсі поєднування багаття напрямків дає нам можливість конструювати війну по ходу того, як вона ведеться. Тобто постійно змінювати форму. І ця постійна зміна форм означає, що ми маємо не просто гібрид, гібрид – це коли всі форми використовуються одночасно і якось поєднуються. Конструктивна війна – це коли ми маємо безліч форм, і в кожен момент ви вибираєте ту форму, яка в даний момент найефективніша.

Пропагандистський вимір може існувати тоді, коли він існує для всього світу. В середині Росії можуть розгорнути будь-яку пропаганду. Спочатку довести, що чорне – це чорне,біле – це біле. А потім довести, що чорне – це біле. А потім ще багато чого доводити.

Ми також можемо це робити, але не робимо,бо війна гуманітарна також ведеться засобами правди. Отут спрацьовує те, на чиєму боці правда. Це дуже тонка річ. Ми маємо переконати місцеве населення, де йде війна, в тому, за ким правда. Якщо ми переконали, фактично, ми виграли війну.

Отепер, коли населення Східної України напилося досхочу російського світу, побачили, що таке руський мир, можемо говорити про якийсь вибір, який є у них. Тому що дуже важко вірити тому, що говорять, коли ти бачиш протилежне. Обманювати можна протягом першого місяця, коли ще люди не знають хто стріляє. Але ж ви берете інформацію не тільки із ЗМІ. Взагалі міграція в цей період дуже підвищується. Приходять люди, вони кудись ідуть, кудись тікають, переміщаються. І, елементарно, розпитуючи інших, вони дізнаються, хто направду обстрілює. Це приховати неможливо. Ну перший місяць, два місяці можна було цим маніпулювати і казати, що це українці обстрілюють. А потім правда вилізає.

На війні нема моралі, яка діє в мирний час. На війні діє принципово інша мораль: коли ви почали війну, ви маєте бути готові до того, що по вас також будуть стріляти. Питання полягає в наступному: хто постійно підживлює цю війну? Вже б давно зачистили терористів і давно би вже настав такий самий мир, який настає у Слов’янську, якби російсько-український кордон не перетинали нові БТРи і не заходили нові люди. От саме про це на Сході всі дізнаються дуже швидко. Це абсолютно чітке поняття, в якому рано чи пізно, але люди розберуться.

Ми говоримо про те, як виграються війни. Війни виграються не через винятки і не через ту невелику масу людей, яка справді назавжди вірить Росії, що б Росія не зробила. Навіть якби вона туди ядерну зброю кинула, вони все одно скажуть, що це зробила Україна. Війни виграються тим, що більшість людей є людьми при пам’яті, і вони дуже швидко в цьому всьому розбираються, навіть в тій самій Росії.

Вік бомбування, фактично, вже минув. Тепер люди дуже швидко розбираються в тому, що їм «викручують мізки», і вони перестають вірити в засоби масової пропаганди.

Наявність позиції, яка сама може генерувати смисли, не піддаючись засобам масової інформації, пропаганді, контрпропаганді, є ознакою наявності позиції еліти. Еліта – це ж не якийсь прошарок суспільства, який є багатий і має владу. Еліта – це позиція, яка здатна бачити перспективи, знаходити універсальний зміст, управляти ситуацією, вирішувати кризові проблеми, коли вони настають. Це та позиція, причому вона може бути в різних місцях. Тобто ми звикли, що ми дивимося на Парламент, Президента, а позиція еліти може бути не в тих місцях.

Зараз так сталося, що позицію еліти займають люди не в місцях офіційного управління. Цей час, революційний, військовий,воєнний, породжує людей, які здатні вирішувати ці проблеми, здатні управляти цією кризовою ситуацією. Інакше кажуть, здатні розробляти стратегії військової перемоги і втілювати їх у життя. Саме ці люди висунуться на перший план, вже висуваються. Вони здобувають авторитет і саме вони починають управляти ситуацією. І це найстрашніше для так званої офіційної еліти, тому що це ті, хто починає претендувати на їх місця. А це означає, що, навіть якби еліта хотіла оминути люстрацію, то цього вже не вдасться. І те, що навіть Парламент зрозумів, що, якщо вони добровільно не проголосують, то ситуація може для них закінчитися дуже погано: просто фізичним знищенням.

Розуміння того, що вся еліта, та сама еліта, яка довела ситуацію до цього, яка розікрала країну, яка довела ситуацію до бунту, до війни, саме та еліта сьогодні переживає поразку і розуміння, що вона не може залишитися ані при владі, ані при багатствах.

Коли в Росії ставиться завдання створити паралельну реальність, у якій Росія велика, незалежна, може робити, що хоче, спочатку її створюють. А потім це не так просто згорнути, як це здається на перший погляд. Тому що всіх влаштовує та реальність, еліту також. І еліта попадає під цю самовпевненість і втрачає зв’язок з реальністю. Росії вдається зомбувати країну, але не вдається зомбувати весь світ. І це проблема, бо, коли вони виїжджають, вони виглядають неадекватними.

Хто перемагає у будь-якій війні? Перемагає завжди той, на чий бік схиляється весь світ або більша частина світу. Великий потенціал був у націонал-соціалістів і фашистів. Вони завоювали багато. Але решта світу не була на тому боці. Тоді грає той фактор: а на чий бік схиляються упокорені країни? І в один момент потужні країни-завойовники опиняються в ізоляції. Інакше кажучи: завжди у світовій війні перемагає світ.

Я зараз не бачу шансів для Росії виграти цю війну. Навіть якщо буде задіяна ядерна зброя. Мені здається, що Росія захотіла покінчити життя самогубством. Якщо звернути увагу на російську літературу останніх 10-15 років – реваншизм. І держава не ставила такого завдання,це була загальнонаціональна істерія. Сюжет приблизно такий: хтось за допомогою якихось технологій попадає в часи Сталіна і намагається переграти. Цей реваншизм був зумисне розкручений. Це була робота не лише політичної еліти, але цілого суспільства. Якби ці книжки не читалися – вони б не писалися. А вони писалися і читалися. І тут момент істини настав: або ми (росіяни) повертаємо собі все, що ми втратили, або зазнаємо повної поразки і краху. Це яскравий приклад самогубства. Раз нам (росіянам) не дозволено бути великою країною – и заберемо з собою весь світ.

Це страшні речі, але ми маємо розуміти, що ці речі неодмінно можуть виникнути. Країна, яка погодилася на самогубство, небезпечна для цілого світу.

Принципової різниці між завоюванням Путіним частини України, чи навіть цілої України, і залишенням при владі колишніх представників еліти, які розкрадали цю країну і доводили її до війни, нема. Наприклад,якщо ви в якомусь вигляді залишаєте при владі представників «Партії регіонів» — то це той самий Путін, тільки не одразу. Еліта має бути покарана відстороненням від влади і від грошей. Не тому, що це – помста, а тому що при збереженні, завершення Революції просто неможливе. Війна, не війна – значення це не має.

Найгірша загроза для нас, це коли на території України світові сили вирішать розібратися. З одного боку будуть російські війська, з іншого – натівські, американські, європейські. І в цих лещатах пів-України може бути знищено.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.