Слухати

Розуміти, що з нами відбулось важливо, щоб розуміти, чому ми такі, — Гнатюк

16 грудня 2015 - 18:24 174
Facebook Twitter Google+

Гості

У програмі говоримо про презентацію книги «Відвага і страх» Олі Гнатюк в «Українському домі» у Варшаві

Під час презентації Оля (Олександра) Гнатюк та Наталка Римська розмовляли між іншим про непросту долю Ірени Андерс, яка за життя встигла побувати зіркою української, космополітичної з єврейським нахилом, радянської та польської ностальгічно-патріотичної естради.

Також йшлося про те, як лауреати Сталінської премії «перекладали» довоєнні львівські хіти у прогресивному комуністичному дусі російською мовою. Розмову доповнила тема «деурбанізації» та культурного занепаду Львова внаслідок еміграції прогресивної російськомовної інтелігенції та масового напливу україномовних варварів з провінції. Й окремо — розмова про складну ідентичність Львова.

Оля Гнатюк — випускниця Варшавського університету, доктор наук, Професор Інституту слов’янознавства Польської академії наук і Центру вивчення Східної Європи Варшавського університету, перекладач і популяризатор української літератури в Польщі. У 20062010 рр. — радник посольства Польської Республіки в Києві. Вона видала збірку поезії Ігоря Калинца, Василя Голобородька, а також «Історію України» Наталії Яковенко, есе та повісті Юрія Андруховича. Автор есе і літературно-критичних текстів в журналах «Знак», «Культура», «Креси», «Література в світі» і багатьох українських виданнях. У 2012 році Оля Гнатюк отримала нагороду Кавалерського хреста Ордена відродження Польщі.

Її книга «Відвага і страх» — для тих, хто цінує майстерність оповіді й небанальність історичного дослідження. Вона впорядкована легко, логічно й цілісно. В центрі уваги — життя інтелігенції Львова у період окупацій (радянської та німецької), рейдів, Голокосту, життя повоєнного періоду. Герої дослідження — викладачі, літератори, художники та музиканти. Увесь пафос із них Оля Гнатюк стирає своїм науковим, прискіпливим поглядом.

Авторка зізнається, що не збиралась ані писати біографій, ані історичного дослідження, тому прийшла до власного жанру — олюднених історичних есе. Авторка зумисно не використовувала відомих наукових праць про Львів того часу, опиралася лише на щоденники, дрібку спогадів та архівні документи. Робота над книгою, власне, і почалася з кількох листів її мами до старшої подруги, відомої львівської художниці Ярослави Музики.

Цього року на «Форумі видавців» у Львові книжка «Відвага і страх», яка присвячена періоду окупації Львова під час Другої світової війни, отримала Гран-прі.

Оля Гнатюк: Для мене як для автора ця книжка не тільки про Львів, не тільки про окупацію. Це книжка, яка намагається перенести розповідь з макроісторії в мікроісторію, з площини національного наративу в особисту історію. Спроба вийти поза національні наративи: українські, польські, а також поза єврейський наратив, який сконцентрований на Голокості.

Звичайно, ця історія не починається у вересні 1939 року і не закінчується в липні 1944-го року. Вона має передісторію: від початку ХХ століття, періоду міжвоєнного, а також має і післяісторію.

Залежно від постаті це достатньо різні історії. А саме історії людей, які були примусово переселені до Польщі, які емігрували, опинились десь на Заході, та тих, хто залишився у Львові, або тих, хто хотів залишитись, але їх відправили в тюрми та концтабори. Я будувала їх так, щоб показати різні середовища інтелігенції, і не тільки академічної, а й художників, і літераторів, і медичне середовище, і математиків, і філологів…

Розуміння того, що з нами відбувалось насправді дуже важливе, щоб зрозуміти, а де ми сьогодні, і чому ми сьогодні такі.

marchenko.jpg

Михайло Марченко
Михайло Марченко
із сімейного архіву

Під час презентації учасники також розмовляли й про долю Михайла Марченка, будівничого комунізму, який після прибуття до Львову почував себе більше українцем, ніж комуністом, за що і був репресований.

Михайло Іванович Марченко — український історик, автор численних праць з історії України доби середньовіччя, перший радянський ректор Львівського університету. Заарештований НКГБ УРСР як активний український націоналіст, 23 червня 1943 року висланий на примусові роботи. Етапований з Києва, утримувався у в’язницях у Томську, Маріїнську, Новосибирську. У листопаді-грудні 1941 року у томській тюрмі №3 прочитав для в’язнів кілька лекцій.

Звільнений за браком доказів у лютому 1955 року. Працював у Новосибірському педагогічному інституті, викладав історію СРСР на курсах підвищення кваліфікації вчителів та й військовому училищі. У 1945 році викладав у Київському педагогічному інституті, де у 1956 році виступив із спогадами про ГУЛАГ.

Висловив думку, що українська культура за роки радянської влади розвивалася менше, ніж у дореволюційні роки, що зараз майже немає українських шкіл і ми маємо факти, коли в школах діти не можуть навчатися українською мовою.

Також сьогодні у програмі пропонуємо вам послухати композицію у виконанні Ірени Андерс. Ірена Андерс (Рената Богданська) ніколи не приховувала, що вона є українкою, але одруження з відомим польським діячем, довголітнє перебування у таборі польської військової еміграції, що збіглося з піком загострення українсько-польських етнічних конфліктів у першої половині XX ст., звузили коло її спілкування з українцями, яке почало відновлюватися лише в останній період її життя.

Продовжуємо з новинами польської культури.

Життя за часів соціалізму було не з легких, тому глядачі — і в Радянському Союзі, і в соціалістичній Польщі — воліли комедії. У повсякденному житті вистачало приводів для побоювань і страху перед завтрашнім днем. Фільми жахів як суто західний жанр з’явилися вже в кіно пост-соціалістичних країн. Тим не менш, свої жахи в кіно Польської Народної Республіки були. Про цей феномен у статті на порталі Сulture.pl розповідає Володимир Громов.

Міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez» розпочав святкування п’ятнадцятирічного ювілею у Львові. Джаз поступово охопить ще 14 культурних центрів України та Польщі. Там музиканти з усього світу (Польща, Америка, Україна, Індія, Німеччина, Туреччина, Вірменія, Греція) вправлятимуться у імпровізації та грі на незвичних інструментах. У матеріалі Culture.pl — про 2 дні джазового фестивалю, 4 гурти, 20 музикантів і кількасот джазових композицій.

Журі Історичної премії «Identitas», про яку ми розповідали раніше, кращою книгою 2014 року визнало роботу Ришарда Качмарека (Ryszarda Kaczmarka) «Поляки в кайзерівській армії» (Polacy w armii Kajzera). Лауреатом літературної нагороди стала Марта Квасницька (Marta Kwaśnicka) за книгу «Кров з молоком» (Krew z mlekiem). Урочиста церемонія вручення премій відбулася 8 грудня 2015 у варшавському Палаці Любомирських. Почесним патроном заходу став президент Республіки Польща Анджей Дуда.

Хочете дізнатися більше — заходьте на Сulture.pl.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.