Слухати

«На полі бою спочатку допомагають тим, хто не може кричати» — медик

08 грудня 2014 - 20:57 435
Facebook Twitter Google+
На самій передовій хлопці вже обстріляні,- говорить Микола, - вони самі вивчили все те, що треба. Військові, які стоять далі від передової не знають майже нічого, сподіваються, що їх врятує лікар

У першій чаcтині розмови з Миколою Андрієвським, інструктором з тактичної медицини, ми говоримо про курси, які викладаються бійцям АТО. Микола читає курс і видає бійцям волонтерські індивідуальні аптечки. Громадському радіо він розповідає про вміст аптечок і як його застосовують на передовій. У другій частині розмови з інструктором Миколою Андрієвським говоримо про обізаність бійців АТО в основах тактичної медицини.

На самій передовій хлопці вже обстріляні,- говорить Микола, — вони самі вивчили все те, що треба. Військові, які стоять далі від передової не знають майже нічого, сподіваються, що їх врятує лікар. Такі ілюзії зникають, як тільки я питаю, чи є серед бійців лікарі і скільки — пояснює інструктор.

 

Журналіст: Микола Андрієвський– інструктор, який їздить у зону бойових дій і має за ці місяці, поки триває АТО, великий досвід у навчанні тактичної медицини бійців на передовій.  Власне, ми зараз з Миколою поговоримо, що таке медицина для передової, і які проблеми, питання і важливі моменти існують у цій галузі. Моє перше запитання до Миколи Андрієвського – це як довго Ви їздите в АТО і яка схема навчання тактичної медицини на передовій?

Микола Андрієвський: В АТО я їжджу вже понад два або три місяці, може й більше, важко згадати. Але почав ще з літа. Різниця в навчанні полягає в тому, що, протокол ТССС, (те, що в нас називається тактичною медициною) він передбачає певну начитку годин та умови для всього цього, що в принципі має забезпечуватись на базі в штабі. В АТО, залежно від місця проведення, чи це ближче безпосередньо до вогневого контакту чи далі, умови проведення можуть різнитись кардинально. Якщо це, наприклад, в тилах – Слов’янськ, Краматорськ – там можна дозволити проводити заняття 7-8 годин і півтора-два дні, дивлячись скільки є у бійців часу. І вони тоді можуть засвоїти весь комплекс завдань. Якщо це ближче до передової, то ти ніколи не знаєш, наскільки може бути мінлива ситуація. Ти їдеш і розраховуєш, що тобі дадуть бійців на 6 годин, а реально ти приїжджаєш і щось змінюється чи якась диверсія, то всі підриваються і їдуть на виконання завдання. Або якщо якась тривога (пролетів безпілотник або нас накриють градами), навчання може перерватися в будь-який момент. І ти розумієш, що тобі треба так переробити курс, щоб викласти все за дві години. Я би міг сказати, що за дві години хлопці нічого не запам’ятають на передовій, але між тилом і передовою є надзвичайно велика різниця – мотивація і запам’ятовування. Якщо в тилу хлопці не стріляні, або навіть стріляні, вони якось це простіше сприймають, тому що вони не відчувають загрози в конкретний момент, і тоді, так, вони навчаються, так, вони засвоюють, але це відбувається з певним розслабленням, тобто мозок не зацікавлений у сприйнятті інформації. А на самому «передку» цю інформацію не те що «впитують», вони всмоктують моментально. Якщо вони вже багато людей «помотали», якщо вони особисто бачили поранення, і в них вже є якісь готові питання, ти їм лише показуєш якийсь окремий елемент, і вони «о, точно!», «якби знали, ми б зробили так раніше!» і таке інше. Тому різниця звичайно є в часі і в ефективності сприйняття.

Журналіст: Що конкретно ви маєте розповісти і навчити людей, які є у зоні бойових дій? Які основні моменти навчання?

Микола Андрієвський: Тактична медицина ґрунтується на основних базисах. Є чотири основні причини, від чого найчастіше помирають солдати на полі бою, яких можна врятувати. Перше, 60% помирають від кровотечі, однин з основних принципів полягає, як запобігти кровотечі: накладання джгутів, темпування гемостатиками або бинтами, марлями та іншим; перев’язка рани, накладання бандажу і пізніше – що робити зі джгутом, щоб не відтяли ногу в подальшому.

Друга за показником смертність іде від так званого пневмотораксу, який виникає від поранень в грудну клітину. Це в межах 30% в світовій статистиці. Вчимо, що треба робити в разі поранень грудної клітини, якщо треба заклеїти, якщо є окклюзивна наклейка з одного боку, якщо нема, щось імпровізуємо. Якщо є ІПП-шка радянська, вона в середині прогумована, накладаємо внутрішньою частиною на рану, заліплюємо рани скотчем, пластирем, та іншим. Якщо як зазвичай після поранення є напружений пневмоторакс, коли легеня роздувається і починає тиснути на серце, вчимо як робити декомпресію. Якщо є декомпресіальна голка, вчимо як нею користуватися, якщо нема, вчимо як вийти завдяки катетерам.

Ще один показник, від чого часто вмирають хлопці на полі бою, — це непрохідність дихальних шляхів. Це пов’язано з тим, коли людина отримала поранення верхніх дихальних шляхів, або це опіки, або це якесь поранення безпосереднє, або людина впаде без свідомості і буде лежати на спині, то може запасти язик, можуть відходити якісь маси або рвотні або кроваві, вчимо, як і цьому запобігти. Треба перевернути на бік, вичистити рвотні маси, ставити спеціальну трубку, якщо нема трубки, то перевернути на бік, щоб вона не захлибнулась. Ну там дуже багато варіацій, я так коротко розказую.

І останній із цих пунктів, не менше 1%, але взимку цей відсоток значно збільшується – гіпотермія, тобто переохолодження організму. Воно може бути і просте, а може виникнути в зв’язку з пораненням, від втрати крові, від шоку, людина почне дуже швидко замерзати, і взимку швидкість цього процесу однозначно буде збільшуватись. Ми вчимо, як цьому запобігти, якими методами, чи використовувати спеціальну рятувальну ковдру або іншими підручними методами.

Тобто намагаємося закрити ці основні 4 пункти: кровотеча – 60%, пневмоторакс – 33%, непрохідність дихальних шляхів – 6% і гіпотермія – 1%. У нас звісно ці цифри дещо інші, вони коливаються, але, на жаль, зібрати статистику по госпіталям в наших умовах, де координації між військовими медиками відносно не має. Ну і все це намагаємося дати в комплексі, дати систему огляду, вони є розроблені по протоколу ТССС, оптимальні і бажані варіанти поводження в тих чи інших умовах. Як надати допомогу, щоб не постраждали ще хлопці, бійці, котрі є поряд, як уникнути більшої кількості жертв, як врятувати тих, кого можна врятувати і дарма не знущатись над людиною, яку вже не можна врятувати, в той час як поруч гинуть ті, кому ще можна надати допомогу. Тобто такі от основні базиси. На передовій це найголовніше, тому цього намагаємось навчити.

Журналіст: А як можна навчити тому, як відрізнити, кому надавати допомогу реально, а кому вже неможливо?

Микола Андрієвський: Насправді є дуже багато методів, один із таких найцинічніших, але не менш дієвих: в першу чергу, ти надаєш допомогу тим, хто вже не кричить. Ти одразу оцінюєш очима, хто не кричить, підбігаєш і перевіряєш їх, тому що вони вже а) без свідомості, б) дуже тяжкі. Ти їх оглядаєш, якщо можна надати допомогу і повернути до життя, ти робиш це, якщо ні, то розумієш, що нічого зробити не можна.

Якщо людина кричить, то вона а) в свідомості, б) вона може надати якусь допомогу самостійно. Тобто поки ти обробляєш того, хто не кричить, ти в наказовому тоні кажеш, щоб надавали допомогу собі самі. Хтось почне це робити, хтось – ні. Ти допомагаєш тому, у кого множинні поранення, а у кого одиничні – наказуєш, щоб лікували себе самостійно, або один одного.

Журналіст: Микола Андрієвський – інструктор з тактичної медицини, який їздить з курсами для бійців в АТО. І тут мені хочеться запитати, ви зазвичай їздите не тільки зі знаннями, а й аптечками конкретними?

Микола Андрієвський: Так, зазвичай, я їжджу з аптечками, тому що, якщо ти приїдеш і прочитаєш курс, тобто розкажеш і не покажеш, хлопці з ними ходять і не знають, як користуватися. Тому якщо я заїжджаю, вже є певний якийсь багаж аптечок, я читаю курс, потім роздаю аптечки, або особисто в руки, або хтось зі старших підписує документ, що він їх отримав.

Журналіст: Що в цілому найголовніше має бути в аптечці бійця?

Микола Андрієвський: Зараз більшість волонтерів прийшло до одного затвердженого американського стандарту, це аптечка IFAK. В неї входять джгут, кат або SOFT, потім іде якийсь бандаж, це може бути ізраїльський Israel Emergency Bandage або американський OLIS, обов’язково має бути гемостатик в бинті. Потім назальна трубка (взагалі-то кожна назальна трубка підбирається під кожного бійця особисто), на жаль, в наших реаліях це неможливо, тому кому яка перепаде. Також в аптечці має бути якась марля або бинт, окклюзивна наклейка, ножиці та нітрилові рукавички. Якщо з основного, то для малої аптечки – це мінімум.

Журналіст: З яким рівнем медичних знань відправляються бійці на передову?

Микола Андрієвський: На жаль, як практика показала (я був і в добровольців, і у всіляких спецпідрозділах, і в регулярних частинах, і в артилерії, і в піхоти, і у ПДВ) рівень знань здебільшого жахливий, особливо, якщо хлопці тільки приїхати і ще туди [на передову, ред] не їздили, в них немає мотивації ці знання мати. Більшість з них не знають навіть, як накладаються джгути Есмарха. Найжахливіше, коли бачиш, що на прикладі АК намотаний джгут Есмарха і в нього запхана ІПП-шка, тому що джут, коли знімаєш з прикладу, або рветься або не затягується. Не знають, на скільки накладається джгут, куди накладається джгут, у більшості є ілюзія, що їх врятує лікар. Зазвичай, в армії є години на медицину, вони якось нехтуються, ніхто нічого не знає. Однак, хлопці які вже були багато разів в передрязі, там ліпше вже з цим. Вони знають, як накладається джгут, знають, що рану треба тампонувати, перемотати, але все так дуже поверхово.

Я свого часу, коли приїжджав у ПДВ, я читав у них вступну лекцію, починаю розказувати, що от тактична медицина підвищує рівень виживання до 65%. І мені хтось встає і каже: «Меня доктор вылечит!». Я кажу: «А в залі є лікар?» Піднімається одна рука. — «А на скільки ви людей?». Лікар відповідає: «Я один на батальйон». В батальйоні 400 людей. І який шанс того, що, коли тебе поранять, лікар буде поруч?

Журналіст: Тобто один лікар на батальйон на 400 людей – це норма?

Микола Андрієвський: Звісно це не норма. Бувають варіанти, де лікарів більше. Але лікар не завжди є на передовій, не завжди виїжджає весь батальйон, може під’їхати відділення, може поїхати рота, там навряд чи буде лікар. У нас передбачений в законі санінструктор, але часто в армії санінструктором назначається таким чином, знаєте, як сірники тягнуть -  кому не пощастило, той і санінструктор. Часто це така фіктивна посада, і вони не знають, що робити. Хоча не завжди, я зустрічав дуже кваліфікованих санінструкторів.

Журналіст: З чим будуть пов’язані медичні проблеми на фронті взимку, окрім обмороження, окрім очевидного?

Микола Андрієвський: Якщо конкретно по тактичній медицині, це безпосередньо від вогнепальних та інших. Перше ускладнення – це те, що на хлопцях буде багато одягу, це буде «термік» або «піддьовка», светри, куртки, камуфляж, масхалат – важко накласти джгут, бо багато шарів одягу, важко зафіксувати джгут, площа натиску буде нівелюватись і реально буде важче зупинити кровотечу. Друге – як знімати одяг, щоб дістатися до рани, розрізати, а як потім зафіксувати назад, і щоб хлопець не замерз, поки його заберуть або не заберуть. Плюс ще холод додає ще певних проблем, якщо він [солдат, ред] в шовці, то він буде в рази швидше замерзати, кров буде згортатись набагато важче. Це конкретно по тактичній медицині.

Якщо на ньому десять «шкурок» одягнено, дві літри крові може вже витекти, і ти не знайдеш, тобі важче шукати рану. Тактична медицина вчить, що треба шукати грабельками, щоб палець запав в рану. Влітку це зручно, палець запеде туди через один камуфляж, а взимку, коли там і светр, і товстий бушлат, і ще щось, чи западе туди палець дотягнеться воно до рани. Плюс пальці позамерзають, буде дуже важко. Однак, хлопці стріляні зазвичай кажуть, що в них проблем не виникає.

Стосовно обмороження – буде безліч проблем, починаючи з того, що в них пальці будуть замерзати, буде навіть важко натиснути на курок, закінчуючи тим, що, якщо вони не зможуть моментально зреагувати факт поранення, що в них швидше вистрілять, тобто нема превентивного удару, підвиситься ризик їхніх поранень. По-друге, обмороження дійсно буде, хлопці, може, в перший день будуть відчувати, що змерзли, але вони не будуть придавати тому значення. На другий день нога вже побіліє, вони її не відігріють нормально, потім вона почорніє, і все, це вже проблеми з кінцівками. Вони не знають, що з тим робити, знову треба пояснювати. І міфи, котрі царюють, треба пиячити і воно гріє, хоча це повний міф, бо судини потому розширюються і звужуються, тепловіддача, нема регуляції, кругообіг в кінцівках погіршується. До того, що треба розтирати снігом або горілкою – на морозі це жодним чином не можна робити, кінцівка ще швидше замерзне. Треба вести просвітницьку роботу, що з тим робити, як робити, як відігрівати. І в принципі, таких зимових методик для військових у нас нема, у нас є методи з цивільної медицини – забрати в тепло і таке інше, у них [військових, ред] такої можливості не буде. Каталітичних або інших грілок на всіх, я більш ніж впевнений, не буде. Змоги підпалювати багаття не буде, тому що у сепаратистів є тепловізори, будь-яке багаття буде видно в тепловізор, тому грітись у них шансів буде дуже мало. Проблем буде надзвичайно. Якісь шляхи вирішення їх уже є. Я думаю, що перші місяці такої суворої зими покажуть нові проблеми і нові варіанти їх вирішення.

Журналіст: Ми спілкувались з Миколою Андрієвським, інструктором тактичної медицини, який їздить викладати її бійцям АТО. Анастасія Багаліка для Громадського радіо.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.