Слухати

На потреби армії люди дають від 10 гривен до 47 тисяч одноразово, — волонтери

21 серпня 2014 - 21:39 238
Facebook Twitter Google+
Одна з основних проблем збору коштів - податок, який в Україні повинні сплачувати всі приватні особи, які отримують гроші

volonterВолонтери Ірина Кошкіна та Андрій Книшевич в інтерв’ю Дмитру Тузову розповіли про те, як пересічні українці допомагають армії. Одна з основних проблем збору коштів — податок, який в Україні повинні сплачувати всі приватні особи, які отримують гроші.

“Порошенко сказав, що закон про волонтерську діяльність буде прийнятий, і ніяких податкових претензій до нас не буде”, — кажуть волонтери.“Коли дивишся перекази, суми, які переказують люди на допомогу — хтось 10 гривень, хтось 20 гривень. А бувають суми в 47 тисяч гривень одним переказом. І це — анонімний переказ на приватну картку. Людина переказує через банківський термінал, щоб залишитись анонімною. Тому, що з картки ми можемо встановити прізвище. І таких переказів, і таких людей — багато. І більша частина людей — і ті, хто допомагають грошима, і ті, хто приносять речі, бажають залишатись анонімними”, — говорять волонтери.

ДМИТРО ТУЗОВ: Вы решили создать бесплатную газету для распространения как в зоне АТО, так и для нашей армии. В связи с чем? Нехватка информации?

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ: Да. Когда мы первый раз поехали в «Десну», когда еще 11 батальйон, которому первому мы начали помогать, приехали и привезли им медикаменты, бронежилеты, разные вещи, и в подарок часть газет от разных редакций, и увидели, что газеты солдаты расхватали за минуту, и причем еще другие подходили: «А нам? Дайте нам еще?»

И совладелец типографии Олег Свирко, «двигатель» нашей волонтерской группы, он это увидел, и у него сразу родилась идея, что это нужно. А потом уже, когда он ездил в Славянск, он увидел, что и местное население также разгребает эти газеты, и просят еще. Видно, что у них информационный голод, они идут на контакт, они пытаются общаться, слушают, спорят, полемика какая-то идет. То есть, он сразу понял что нужно создавать такую газету, придумали название…

ІРИНА КОШКІНА: Воно попало в мейн-стрім, можна сказати, тому що наша машина прийшла на третій день після звільнення Слов’янська. Вони сиділи без світла, без Інтернету, не те що – без газет. В них розрив шаблонів – тому що в них було російське телебачення, яке їм розказувало про «карателів» і так далі. А ми привезли машину для «Київ-1» (батальйону МВС – ред.). І дві третини того, що ми їм привезли, одразу роздали людям місцевим. І плюс – газети.

А газети люди як побачили – то вони забули за гречку, і за все інше, тому що у них крім «Росії» нічого не було. І у них розрив реальності з тим, що їм вкладають в голову. Тому що їм кажуть, що прийдуть «карателі», а «карателі» прийшли і почали їх годувати, почали розміновувати їхні будинки, почали відновлювати світло, почали організовувати вивіз сміття, тому що сморід такий стояв у місті, що найперше, що просили – це засіб від мух.

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ: Причем просили не в городе, а за городом. Тот же Карачун. Говорили, что все усыпано просто трупами. И их не видно, они чуть присыпаны. И невозможно просто жить.

….

ІРИНА КОШКІНА: У нашому випадку краще, як-то кажуть «перебдеть, чем недобдеть». Їде машина з гуманітрною допомогою. На наших блок-постах не мають можливості хлопці знати, до кого вона їде. Перший блок-пост в зоні АТО – тебе зупиняють.   Ти маєш домовитися, що тебе зустрічають. Якщо тебе не зустрічають, можуть бути складнощі.

Волонтерам робити це легше, тому що ми не сковані всією махіною бюрократичною. Я розумію, що нарікають на державу багато. Але ж не можна, керуючись революційною доцільністю, сказати: ми так не робимо, ми робимо інакше. Є закон, Майдан стояв за те, щоб бв закон в країні – в усій і понад усе. А тепер ми починаємо говорити: а, яка різниця, треба, щоб було діло, неважливо, як по закону!

Вони реагують. От вони змінили тендерну процедуру. Але там, крім тендерної процедури, є багато всього. От простий такий приклад. Ми купували футболки хлопцям. На Троєщині їх віддають без націнок – рядові продавці, українці, китайці, в’єтнамці, туркмени. «- Вам в армію? – Ми вам віддаємо по закупочній ціні». І більше того, вони дають контакти постачальника: може, буде десь ще дешевше. Ми телефонуємо виробнику. А він каже: вибачте, ми нічого не можемо вам продати, бо в мене зараз замовлення Мінобоорни, ми працюємо 100% на них. Але, каже, я можу на вас пошити, але я не буду перелаштовувати усе виробництво. У мене абсолютно визначений покрій, абсолютно визначений тип тканини, і це все затверджено, і це все самовільно не можна змінити.

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ: Имеется ввиду, что все оборудование занято одним заказом. Если вы что-то хотите взять, могу только это предложить, у меня нет ничего другого. И там цена выше, чем то дешевое, что мы можем найти. Она выше из-за того, что там идут погоны, какие-то карманы специальные, утвержденный Минобороны цвет. Они по 65 грн. А мы находим другие футболки – за гривен 20-25, они без погон, но у них нет футболок! Нет носков нет зубных паст, нет средств от грибка, не у всех есть берцы, не у всех есть сменная форма. То есть, этим надо заниматься. Пока дождешься этого заказа!

Да, это хорошо, что заводы работают. Они это сделают. Когда-то. А надо срочная помощь.

….

ДМИТРО ТУЗОВ: Как вы обеспечиваете прозрачность процесса? Это важно для людей которые перечисляют деньги.

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ: Я изначально сказал, что я буду отчитываться. Я не хочу, чтобы возникло хоть какое-то подозрения, что я деньги куда-то не туда трачу. Я в файле, который у нас открыт в общем доступе на страничке в Фейсбуке, в каждой новости я публикую ссылку на отчет с приходом и затратами средств.

ІРИНА КОШКІНА: Ми вийшли на такий графік, що декілька машин ми відправляємо раз на 2 тижні – приблизно. Це вантажні мікроавтобуси. І декілька легкових машин, в яких найдорожче спорядження, оптика.

І якщо не дай Бог, що, то гречка – жалко, але не так. А якщо це тепловізори, інфрачервоні біноклі – це дороге обладнання, тому воно розкидане по декількох машинах.

Ми ще займаємося набором добровольців. Це окрема тема.

Зараз найпростіший спосіб, який вигадали наші «умільці» з бронежилетами, везуть сталь, броньовану, це двері – фінські пластини найбільше зараз везуть. Українські заводи, які їх виготовляють, завалені замовленнями з Міноборони. У Львові є завод.

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ: Там простая технология, не обязательно делать на заводе. Поэтому есть заводики которые тоже это делают. Там качество нужно проверять.

АНДРІЙ КНИШЕВИЧ:Сейчас уже не так сильно все «шифруются» — после того, как пошла борьба за волонтеров, против того, чтобы пришла к ним в итоге налоговая и сказала: давайте нам 17%.

Те, кто делает бронежилеты, они и раньше имели какой-то бизнес, делали какие-то товары, и имеют опыт с налоговой. Поэтому они и сейчас уже перестраховываются. Сейчас им проще стало работать – они чувствуют, что все будет хорошо.

Две недели назад в Министерстве обороны президент сказал, что надо на законодательном уровне депутатам что-то с этим делать, потому что мы понимаем, что это проблема.

ІРИНА КОШКІНА: Ми всі розуміємо, що якщо 1 січня 2015 року до мене прийде податкова і попросить у мене 17% з волонтерської діяльності, то я подзвоню хлопцям з батальйону «Київ-1» чи «Київ-2» (сміється…). І підніметься країна! Ви розумієте – підніметься країна! Коли дивишся ці перекази, суми – хтось 10 грн., хтось 20 грн., а буває 47 тисяч грн. одним переказом. Анонімний переказ на приватну картку, людина переказала через банківський автомат для того, щоб лишитися анонімною.

І багато таких жертводавців. Більша частина людей – і ті, хто допомагає грошима, і ті, хто приносить речі, бажають залишатися анонімними.

 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.