Алексей Мозговой, динозаври та модальність побаченого Жоржа Діді-Юбермана

26 травня 2016 - 10:03
Facebook Twitter Google+
У свіжому випуску подкаста "Філософський Барабан" із кандидатом філософських наук Володимиром Приходьком йдеться про книжку Жоржа Діді-Юбермана “Те, що ми бачимо, те, що дивиться на нас” (1992).

didi_huberman_poster.jpeg

Постер до Юбермана //
Постер до Юбермана

Книжка Жоржа Діді-Юбермана “Те, що ми бачимо, те, що дивиться на нас” (1992), страшенно заплутана. В ній незрозуміла вже навіть перша фраза: “Те, що ми бачимо, має вагу — існує — у наших очах тільки за рахунок того, що дивиться на нас”. Ця фраза просто вганяє у ступор. Ну що це таке? Діді-Юберман пише, що ми бачимо тільки те, що дивиться на нас? Чи ми звертаємо увагу тільки те, що дивиться на нас? Чому він не може висловитися точно? Навіщо така плутанина? Але ж ми бачимо і звертаємо увагу не тільки на те, що дивиться на нас (тобто виключно живих істот, які мають хоча би начатки свідомості), а все, від чого відбивається світло, тобто — всі предмети. Навіщо ж Діді-Юберман вводить нас у оману? Може, це не філософія, а поезія, коли можна замість логіки користуватися метафорами?

“Бачення мислиться і випробовується з усією гостротою лише в досвіді дотику”, — пише Діді-Юберман. Ця фраза знов абсолютно незрозуміла. Гострота бачення — це коли останній рядок у окуліста бачиш чи як? Але ж я не знав ще жодної людини, яка би мацала руками цю перевірочну офтальмологічну таблицю. А якщо це не гострота зору, то про що тут взагалі каже Юберман? Це що — Місяць справді гостро можуть бачити тільки деякі американські астронавти, які його торкалися? А ми — ні? А як же бути, наприклад, із Сонцем, якого ніхто не зможе торкнутися?

Далі Діді-Юберман пише про “модальність побаченого” і наводить цитату з роману Джойса ”Уліс”, той епізод коли помирає мати Стівена Дедала, він бачить колір її блювоти і вже надалі цей колір переслідує його. Навіть коли він дивиться на море, він пригадує блювоту матері. Я погоджуюсь із тим, що досвід впливає на сприйняття, але виходить так, що наш досвід не загострює наш зір, а навпаки — спотворює побачене? Це і мається на увазі під модальністю? 

Джойс пише “Заплющ очі та дивися”, і це правда: якщо вже погодитися із тим, що досвід загострює зір, то, маючи певний досвід, можна бачити із заплющеними очима. Я наприклад, вмію друкувати на клавіатурі комп’ютера, майже не дивлячись на неї. Але ж, якщо послухатися цієї рекомендації, то можна взагалі відмовитися від зору. Але ж більшість речей змінюється. Навіть у клавіатури може відламатися клавіша, я не кажу вже за більш складні і рухомі речі. Чи не здається вам, що досвід тільки заважає бачити?

Далі Діді-Юберман говорить про ситуацію розколу поміж тими людьми які, дивлячись на певний об’єкт, бачать лише його зображення, і тими, які нехтують зображенням, віддаючи перевагу історії цього об’єкта. У першому випадку, пише Діді-Юберман, цей наївний погляд створює тавтологічну ситуацію. Візьмемо для прикладу нещодавно відкритий у Алчевську монумент “герою Новоросії” Олексію Мозговому. Якщо не знати історію Мозгового, те, що він був терористом і бандитом, і що його вбили конкуренти, у яких було більше зброї, то ми просто бачимо пам’ятник герою. Але якщо знати тільки одну історію, а очі взагалі закрити, то ми й ніякого пам’ятника не побачимо. Тут одразу виникає питання — а може й бачити нічого взагалі не потрібно? Давайте просто прочитаємо історію Мозгового і те, що йому поставили пам’ятник. Не треба іздити до Єгипту, щоб подивитися на піраміди — досить лиш прочитати про них. А на динозаврів ми й взагалі не зможемо подивитись, як би того не хотіли. Історій пов’язаних із динозаврами ми також не знаємо. Тому одразу виникає спокуса уявити собі динозаврів у зручних кріслах із свіжим номером газети “Мезозойські новини” у лапах. Вони не носяться із ричанням за здобиччю, а спокійно дискутують, кого оберуть наступним президентом і до чого це призведе. Я тільки не розумію, навіщо Діді-Юберман пише про все це. Яку користь нам може дати усвідомлення ситуації розколу поміж зображенням та його історією?

Відповіді на ці та інші питання слухайте у свіжому випуску подкаста «Філософський Барабан» із кандидатом філософських наук Володимиром Приходьком. 
 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.