Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

Якби «Одіссею» написав Циклоп

29 лютого 2016 - 10:27
FacebookTwitterGoogle+
Тармо Куннас у своїй книжці «Зло» розглядає його не просто як щось неприємне і деструктивне, а буквально аналізує його під мікроскопом. Навіщо?

Тармо Куннас у своїй книжці «Зло» розглядає його не просто як щось неприємне і деструктивне, а буквально аналізує його під мікроскопом. Для цього він звертається до прикладів зла, зображених у художній літературі. А навіщо він це робить? Хіба мало ми маємо прикладів зла в людській історії?

Перший приклад абсурдного зла в літературі — це Циклоп в «Одіссеї» Гомера. Ми не знаємо, чому Циклоп злий, і чи був він колись добрим. Ми взагалі не знаємо його історії. «Циклоп видається втіленням зла, але сам зло вбачає — маючи на те гарні підстави — в Одісеєві, — пише Куннас, — Він керується категоріями добра і зла, як і будь-яке людиноподібне створіння. Одіссей безстрашний, хитрий, агресивний і, за нашими мірками, аморальний. Хоча світ Гомера функціонує за іншими законами, ніж світ Старого Заповіту, у гомерівських героїв теж є своя мораль. Енергійність, сила, сміливість, кмітливість, хитрість, аристократизм героїв «Одіссеї» символізують добро, а покірність, догідливість, слабкість, потворність, безвольність символізують зло. Аристократичне добро не відкидає навіть брехливості та хитрості».

Чи означає це, що зло залежить від тої системи координат, в якій ми перебуваємо, і навіть від часу? Якби «Одіссею» писав Циклоп, а не Гомер, то ми би побачили зовсім іншу історію про підступну та брехливу людину, яка виколола бідному циклопу його єдине око?

«Процес» Кафки символічно зображує абсурдне існування, яке, підставляючи людині ніжку, не зважає при цьому власне на людину, її добрі й погані вчинки. Коли головного героя роману Йозефа К. затримують невідомі чоловіки без явних на те підстав, той каже: «Який сенс?». Він звинувачує їх: «Ви хочете, щоб був сенс, але більшого безглуздя, ніж ви коїте, годі й уявити! Де ж тут сенс? Та це курям на сміх!». Але ніщо не допомагає. Він відданий на милість незнайомців. Вони ж у результаті й убивають його, нічого докладніше не пояснюючи. 

Будь-хто може стикнутись у певний момент із абсурдністю буття, як і Йозеф К. з «Процесу» Кафки. Абсурдне зло лишається незрозумілим і повністю залежним від невідомих, непояснених сил. Трагізм зображеного Кафкою абсурду навіть більший, аніж потрясіння, викликане грецькою трагедією, бо у підсвідомості аудиторії Кафки на несвідомому рівні відклалися дві тисячі років християнської віри в божественне Провидіння і сенс життя. За цей час європейці почали значно менше покладатися на всезнаючого Бога. Тому Кафка дивує європейця-християнина набагато сильніше, ніж Софокл — звиклого до безтурботності богів грека.

А чому раптом з’явився Кафка після декількох сторіч раціональності, коли всемогутній християнський Бог загнав нарешті абсурдного злого диявола під лаву? Які були передумови цієї появи?

Про це та багато іншого — слухайте у свіжому подкасті «Філософський Барабан» із кандидатом філологічних наук та автором передмови до книжки Тармо Куннаса «Зло» Олександром Юдіним.

Програма «Філософський Барабан» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.