Слухати

Ми сподіваємося висунути справу Еміра-Усеїна Куку на міжнародний рівень, - Amnesty International

11 березня 2018 - 19:01
Facebook Twitter Google+
В рамках програми «Звільніть наших рідних» поговоримо про те, як всесвітня організація із захисту прав людини Amnesty International допомагає політичним в’язням України

pokalchuk_0.jpg

Оксана Покальчук // Фото: Фейсбук сторінка Оксани Покальчук
Оксана Покальчук
Фото: Фейсбук сторінка Оксани Покальчук

Ведучій – брат Євгена Панова Ігор Котелянець.

Гість студії – виконавчий директор Amnesty International Оксана Покальчук.

Оксана Покальчук - виконавчий директор Amnesty International в Україні, адвокатка та юристка с десятирічним досвідом роботи, зокрема у сфері захисту прав людини. Перш, ніж посісти місце директорки, очолювала напрям «Освіта з прав людини Amnesty International», працювала у Європейському суді з прав людини.

Організація Amnesty International – це всесвітній рух, що об’єднує понад 7 мільйонів людей, які вважають боротьбу з несправедливістю своєю особистою справою. Amnesty International виросла з організації, що домагалася звільнення політичних в’язнів, до організації, що захищає весь спектр прав людини. Amnesty International незалежні від будь-яких політичних ідеологій, економічних інтересів чи релігійних поглядів. Жоден уряд не залишається без прискіпливої критики організації. Як виконавчий директор Amnesty International Оксана відповідальна за поширення місії та цінностей організації, керує щоденною діяльністю офісу, а також є головною речницею організації.

Ігор Котелянець: Починаючи з 2014-го року, тобто з початку російської агресії проти України, чи змінилася діяльність вашої організації? Наскільки збільшився цей шмат роботи по політв’язнях?

Оксана Покальчук: Починаючи з 2014-го року ми займалися дуже великою кількістю справ, я навіть не згадаю імен. І після подій, що відбулися у Криму та на сході, почали виникати одна за одною ситуації: викрадення, незаконні суди, які призводять до того, що людина відбуває покарання.

Ми намагаємося не використовувати поняття «політв’язень», ми говоримо «в’язні совісті», адже під поняттям «політв’язень» кожен розуміє щось своє.

Ігор Котелянець: Так, наприклад ми під цим поняттям розуміємо українців, яких ув’язнили в Росії або в Криму з політичних мотивів.  

Оксана Покальчук: А в Amnesty International є свій термін – це «в’язень совісті». Це людина, яку переслідують за її переконання. Тому ми критикуємо уряди країн, адже переважно це відбувається в середині країни. Тут ситуація кардинально інша, тому що це відбулося в середині країни іншою країною, тому ми критикуємо іншу країну. Від того дуже сильно змінився наш фокус, ми почали працювати по-іншому, адже до цього наша організація в Україні критикувала тільки уряд України.

Ігор Котелянець: Якщо ми поговоримо про критику нашого уряду, то в чому він не допрацьовує по політв’язнях?

Оксана Покальчук: Мене дуже непокоїть ситуація, що коли ми говоримо про тих людей, які переслідуються Російською Федерацією, ця тема начеб то стала нецікавою для людей в Україні. І це дивно, тому що в цій ситуації може опинитися будь-хто. Я не хочу нікого героїзувати, але ті люди, яких переслідують, дуже потерпають, і хто як не ми, маємо їм приділяти увагу. А, на жаль, інтерес все більше і більше падає. І якісь популістські новини по типу того, які в кого штани у Верховній Раді, переважають новину про Сенцова. І це, як на мене, знак для правозахисників про те, що нам потрібно шукати нові способи донесення інформації. Схоже, що не працює те, як ми про це говорили. А якщо ми своїми силами зможемо підтягнути більшу кількість людей, то вони будуть давити на уряд, і він буде пріоритезувати ці справи у своїй роботі.

Ігор Котелянець: Якщо говорити про уряд Росії. Чи там працює Amnesty International і чи там є якийсь вплив на ситуацію?

Оксана Покальчук: У нас є частина регіонального офісу, яка знаходиться в Москві.  Але вони зазнають дуже сильних утисків, зокрема, одного разу в 2016-му році наші колеги прийшли в офіс, а він був опечатаний. Ми хотіли б, щоб Amnesty International була представлена в Росії, оскільки там відбуваються масштабні правопорушення у сфері прав людини, і нам потрібно слідкувати за тим, що там відбувається. Але говорити про те, що так  буде і далі, і так буде довго, ми не можемо. Як ви знаєте, в РФ переслідуються громадські організації, які, зокрема, займаються правозахистом.

 Ігор Котелянець: Тобто неможливо говорити, що в Росії відбувається повноцінна робота Amnesty International?

Оксана Покальчук: Ні, неможливо. Наприклад, мій колега з регіонального центру у Москві був присутній зі мною два тижні тому у Ростові-на-Дону, коли ми їздили на судове засідання по «ялтинській справі» Хізб-ут-Тахрір. Він їхав з Москви, і я там на місці відчувала себе безпечніше через це. Плюс в нас вийшло дослідження по етапуванню – це перевезення в’язнів та умови такого перевезення. І ми говоримо, що ця практика і умови залишилися такими, які були в часи ГУЛАГу. Зокрема, коли ми робили презентацію цього звіту, ми згадували Олега Сенцова.

Ігор Котелянець: Розкажіть детальніше про свою подорож на засідання у Ростов-на-Дону. Чому поїхали і що там відбувалося?

Оксана Покальчук: В нас було два дослідження по Криму. Одне з них називалося «Крим у пітьмі прав людини». Ми говорили про те, що потрібно, щоб у Криму постійно правозахисники контролювали ситуацію.

Ігор Котелянець: Але там не присутня жодна правозахисна організація.

Оксана Покальчук: Так, там велика криза, і той «беспередел», який там відбувається, неконтрольований. І в цьому дослідженні ми почали висвітлювати ситуацію з Еміром-Усеїном Куку, кримськотатарським правозахисником. Я нагадаю, що його кілька разів намагались викрасти, працівник ФСБ Компанєйцев пропонував Куку працювати на ФСБ. Куку відмовлявся, і в результаті його арештували і включили в процес по «ялтинській справі» Хізб-ут-Тахрір. В цій справі шість кримських татар, яких звинувачують по двох статтях: участь у терористичній організації Хізб-ут-Тахрір, та спроба державного перевороту. Справа розслідувалася в Криму, а потім розгляд справи перенесли у Ростов-на-Дону. Я їздила туди тому, що ми хотіли нарешті почути обвинувальний висновок.  

Їх звинувачують у тому, що вони є учасниками організації Хізб-ут-Тахрір. Я нагадаю, що Хізб-ут-Тахрір – це організація, яка не заборонена в Україні, але яка заборонена в РФ. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, на окупованій території має діяти законодавство країни, яку окупували, тобто має застосовуватися українське законодавство. Але Російська Федерація там застосовує своє законодавство. І в даному випадку суд  судить людей за те, що було до 2014-го року. Зокрема, за те, що  в них начеб то була якась література, але довести, що ця література була придбана після 2014-го року, неможливо. А друге звинувачення щодо державного перевороту будується на першому, що начеб то ці шість чоловік, які між собою не були знайомі, які не мали ні спільних планів, ні грошей, ні зав’язків, начеб то хотіли скинути чинну владу. На засіданні довго не могли зрозуміти – чи в Криму, чи в Росії, плуталися у показах, в решті все ж таки вирішили, що у Криму.  А також начеб то вони хотіли у Криму встановити Всесвітній Халіфат. Здоровий глузд говорить, що шість чоловіків не можуть без ніякої допомоги зламати існуючий конституційний устрій, до того ж встановити Всесвітній Халіфат. Тобто це певна демонізація кримських татар, і зв’язування мусульман з тероризмом.

Ігор Котелянець: Ви документуєте ці засідання, робите звіти. Як це допомагає справі далі?

Оксана Покальчук: Людей, які підтримують рух Amnesty International, більше семи мільйонів. Це дуже багато і ці люди дуже різні. В нас є найбільша спільна активність, яка називається Марафон написання листів.  Це один місяць на рік, у грудні, коли ми серед мільйона справ вибираємо  10-12 основних, і пропонуємо всім країнам, в яких є наші активісти, діяти на захист цих людей. Минулого року на рівні українського офісу ми висунули справу Еміра-Усеїна Куку, і ми плануємо і цього року це зробити. Тобто ми сподіваємося висунути справу Еміра-Усеїна Куку на міжнародний рівень, щоб всі 7 мільйонів людей могли побачити цю справу і ознайомитися з нею.

Що ми робили цього  року? Цього року ми писали петиції до де-факто «влади» в Криму, до конкретного прокурора, який вів цю справу з вимогою, щоб Еміра-Усеїна відпустили. Звичайно, ми розуміємо, що вони нас не послухають напряму, але діє особистий фактор. От ви собі працюєте як прокурор, нікого не чіпаєте, вам здається, що ви просто робите свою роботу. І тут до вас починають приходити десятки, сотні, а потім і тисячі листів зі всього світу. І ви розумієте, що ваше ім’я вже відомо всюди, і про вас знають, як про людину, яка робить нехороші речі. І це діє.

Українські справи ще не виносилися на такий широкий рівень, але в нас є випадки з інших країн, коли людину звільнили. В Сальвадорі є відповідальний за викидень. Якщо в жінки стався викидень, її садять в тюрму за «вбивство» дитини. Ми два роки тому взяли справу, прийшло мільйони листів до влади в Сальвадорі і цю жінку відпустили. Це, звісно, не вирішить всю ситуацію, але це перший крок до того, щоб жінки не сідали за грати за такі випадки. Те саме із в’язнями совісті.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.