Слухати

Чому ставлення до співробітниці як до потенційної «декретниці» є соціальною дискримінацією?

23 квітня 2018 - 18:45
Facebook Twitter Google+
У другій програмі свіжого циклу «Гена справедливості» говоримо про соціальну дискримінацію

20 180 406_163 710.jpg

Фото: Громадське радіо
Олена Іпатенко
Фото: Громадське радіо

Що таке соціальна дискримінація жінок? Про що говорить, а що замовчує законодавство? Чому важливо опиратися соціальній дискримінації і як їй можна протидіяти?

Розповідає начальниця відділу організації надання безоплатної вторинної правової допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Херсонській області Олена Іпатенко.

Лариса Денисенко: Будемо говорити про соціальну дискримінацію жінок в Україні, про те, які існують нормативно-правові акти, щоб це долати, звідки з’явилося це явище, як це відображається на кожній з нас. Що означає поняття «соціальна дискримінація»?

Олена Іпатенко: Загалом питання дискримінації було актуальне в різні часи, в різні сторіччя, в різних державах. Дискримінація, якщо казати просто, — це утиск. Якщо стосовно жінок, то це утиск їхніх прав у будь-якій сфері життя, тобто це позбавлення жінки можливості реалізувати свої права, це безпосереднє порушення цих прав за гендерною ознакою, тобто за ознакою статі. Хочу зазначити, що ще в стародавні часи Сократ казав, що одна з найстрашніших трьох речей — бути жінкою, тобто людина щаслива, якщо вона не є жінкою. Протягом тривалого часу світової історії в різних країнах було різне ставлення до жінки, десь жінка була домінантом, десь її права пригнічувалися, в деяких випадках можна простежити рівність прав чоловіків та жінок. Але попри все це, попри те, що ми зараз живемо у XXI столітті, на сьогоднішній час прийнято дуже багато нормативно-правових актів, які говорять про рівність прав жінок та чоловіків, питання дискримінації жінки в Україні, на жаль, залишається досить актуальним.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про нормативно-правові акти, що тут можна зазначити з прогресивних норм, які дійсно працюють? Що не вдається виправити? Ми ще можемо говорити про правозастосовчу практику, згадуючи Конституцію СРСР та Конституцію УРСР, там диктувалася доктринальна рівність чоловіків і жінок, але насправді все відбувалося не так, як було закладено в Конституції.

Олена Іпатенко: Я хочу звернути увагу на те, що в Конституції сучасної України також зазначено про рівність прав чоловіка та жінки. Зокрема, стаття 2 Конституції України каже, що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах, а стаття 24 безпосередньо проголошує рівність прав чоловіка та жінки. В статті 24 Конституції проголошено, яким саме чином ця рівність повинна гарантуватися державою. Зокрема, велика увага повинна приділятися материнству, безпосередньо народженню дітей. Це повинні бути державні гарантії. Це також повинні бути всілякі позитивні заходи сприяння реалізації прав жінок тощо.

Коли я прийшла на свою першу роботу, керівник організації сказав: «Вибачте, ви нам не підходите, тому що ви потенційна декретниця» 

Якщо казати про законодавчі акти, які були прийняті в Україні щодо недопущення дискримінації, зокрема і дискримінації за гендерною ознакою, то слід звернути увагу на Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків»  2005 року. Цей закон безпосередньо проголошував те, що права жінки та чоловіка повинні бути рівними, також в цьому законі було прописано, яким чином держава повинна впливати на цей процес, яким чином повинні впливати органи державної влади та місцевого самоврядування на місцях, а також безпосередньо громадські організації та громадяни. Таку ж тенденцію можна простежити в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» 2012 року. Там також закцентовано особливу увагу саме на дискримінації, на запобіганні її проявам в Україні, а також здійснено розподіл функцій держави, місцевої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та безпосередньо людей, які повинні здійснювати заходи щодо недопущення дискримінації. Що об’єднує ці два нормативно-правові акти? Коли я їх аналізувала більш детально, я зробила для себе висновки, що вони мають досить формальний характер. Прописано, що центральний орган виконавчої влади повинен вибудовувати політику у цій сфері, її повинна здійснювати держава. Органи місцевої влади повинні здійснювати правопросвітницьку роботу, вибудовувати політику в плані недопущення дискримінації, зокрема за гендерною ознакою, проте в цих нормативно-правових актах відсутні конкретні заходи, які повинна робити та чи інша структура, той чи інший орган, та чи інша громадська організація.

Лариса Денисенко: З чим насправді стикаються жінки, коли ідеться про прийняття на роботу, про подальший розподіл праці, кар’єрне зростання?

Олена Іпатенко: Питання дискримінації жінок стало для мене особистим питанням, яке мені болить до сьогодні, саме при прийнятті мене вперше на роботу. Я хочу поділитися власним досвідом. Коли я прийшла на свою першу роботу, закінчивши вищий навчальний заклад, маючи велике бажання працювати саме на користь держави, на користь громадян, не думаючи навіть про зарплатню, керівник цієї організації, особа чоловічої статі, сказав: «Вибачте, ви нам не підходите, тому що ви потенційна декретниця». З того часу пройшло майже 10 років, але я, напевно, завжди пам’ятатиму те, що зі мною відбулося, що одразу принесло мені психологічну травму.

Випадки дискримінації жінок при прийнятті на роботу, на жаль, непоодинокі. Роботодавці зараз вчиняють більш хитро. Вони відмовляють жінкам, зокрема тим, які ще не народжували дітей, не створили свою сім’ю, жінкам, які мають маленьких дітей (бо це потенційні лікарняні), не так різко, як мені, вони знаходять інші, більш законні підстави відмови при прийнятті на роботу. Така прихована дискримінація є дуже великою проблемою. Такі випадки складніше відстежити. Жінка не прийде до правника. Вона, можливо, і розуміє, що їй відмовили за гендерною ознакою, через те, що вона жінка, але у неї немає такого факту.

Я спостерігала на роботі дискримінацію, яка полягала в домаганнях до жінок або висловленні якихось непристойних фраз, які стосувалися жінок. Якщо чоловіки думають, що на роботі дуже приємно чути певні «компліменти» з прихованим сексуальним змістом, то насправді це дуже негативно психологічно впливає саме на жінку на роботі.

Лариса Денисенко: Чому, на вашу думку, керівники і керівниці деяких установ і підприємств ніколи не прив’язують чоловіків до дітей? Це теж може дискримінувати чоловіків. Це може бути відпустка за доглядом за дитиною, в яку мати не може піти з певних причин. Чоловіку на роботі ніхто теж не сприятиме в цьому. Ніхто не скаже чоловіку, що він потенційний декретник, хоча це може бути. У мене є приятель, який був у декреті, тому що його дружина працювала. Так само стосовно додаткових відпусток або й загалом усвідомлення того, що у чоловіка теж є діти, він теж може сидіти на лікарняному.

Олена Іпатенко: У нашому суспільстві існує дуже стійкий стереотип про те, що діти на шиї матері, все ж таки чоловік у нас має заробляти більше грошей, годувати цю сім’ю. Цей стереотип призводить до того, що чоловік сам боїться попросити відпустку по догляду за дитиною або піти в декрет, тому що боїться осуду, приниження, що він «поводить себе не так, як має поводитися мужній чоловік». Ці стереотипи спричиняють те, що чоловіку не відмовляють у прийнятті на роботу чи у підвищенні у зв’язку з тим, що у нього є діти. З іншого боку, ситуації бувають різні. Інколи жінка заробляє більше, ніж чоловік, інколи у неї відбувається кар’єрне зростання, інколи вона дуже активна і хоче реалізуватися в житті, а чоловік, можливо, менше цього хоче. Але сором суспільного осуду не дає чоловікові піти в декретну відпустку. У мене на роботі жінка, народивши дитину, перебувала деякий час в декретній відпустці, але потім так склалися обставини, що чоловік пішов, з нього дійсно всі сміялися, ходили по закутках і казали: «Хіба ж це чоловік, що він сидить з дитиною, а жінка працює?»

Лариса Денисенко: Це стереотипи, які позначаються на всіх нас і можуть нас всіх травмувати. Чи є в українському законодавстві закони або ж підзаконні акти, які працюють задля подолання соціальної дискримінації жінок, які надають жінкам додаткових інструментів, щоб почуватися захищеними?

Олена Іпатенко: Я хочу звернути увагу на один нормативний акт, який є важливим для нашої держави, на мою думку. Він був прийнятий наприкінці 2017 року. Це Закон України «Про запобігання і протидію домашньому насильству». Це дуже важливий нормативно-правовий акт, оскільки саме проблема домашнього насильства по всій Україні, зокрема на Херсонщині, є надзвичайно актуальною і призводить до дуже негативних соціальних наслідків. Найменш негативні наслідки — це розлучення, найбільш негативні — смерть особи, якій заподіяно домашнє насильство.

За 2017 рік від домашнього насильства по всій Україні загинули 600 жінок. Це надзвичайно велика цифра. Якщо провести паралель, то за офіційною статистикою в зоні збройного конфлікту на Сході за 2017 рік загинув 191 військовий. В стані війни загинув 191 людина, а в сім’ях — 600 жінок. Якщо сказати про статистику по Херсонщині, то за 2017 рік за офіційними даними Національної поліції України звернулися за допомогою до поліції близько 5 тисяч жінок з фактами домашнього насильства. Закон «Про запобігання і протидію домашньому насильству» покликаний мати дієві механізми, дієві заходи задля того, щоб зменшити кількість таких випадків. Ми говоримо не тільки про домашнє насильство стосовно жінок. Це може бути і стосовно чоловіків. І найстрашніше — стосовно дітей. Цим законом основні функції покладено на соціальні служби і на Національну поліцію. Також це і громадські організації, на які лягає тягар захисту прав жінок і дітей, в деяких випадках чоловіків. Держава, на жаль, переклала ці основні функції на громадські організації. Сподіваємося, що з прийняттям цього закону і введенням його в дію кількість випадків домашнього насильства поменшає, сім’ї будуть більш гармонійно між собою існувати.

Сором суспільного осуду не дає чоловікові піти в декретну відпустку

Я як фахівець з права вважаю, що єдиною найбільш суттєвою можливістю позбавитися від домашнього насильства є уникнення контакту з насильником, тобто це радикальні методи — розлучення. Можливо, заходи, передбачені законом, сприятимуть тому, щоб було менше негативних випадків впливу на життя і здоров’я жінки, чоловіка, дитини. Можливо, під страхом відповідальності буде менше випадків тілесних ушкоджень, смертей.

Лариса Денисенко: Давайте трохи відійдемо з площини домашнього насильства у площину трудової дискримінації. Дуже багато чого в кар’єрі жінки пов’язано з її соціальними статусами: чи вона мати-одиначка, чи перебуває у шлюбі, чи виходить заміж, чи йде в декретну відпустку, чи має дитину, яка часто хворіє. Це часто використовується як «пастка» у пояснені, чому тобі не підвищують зарплатню, чому ти не можеш претендувати на вищу посаду. Що робити жінці, яка стикається з тим, що її прив’язують до дитини?

Олена Іпатенко: За даними за 2017 рік середня зарплатня чоловіка становила 8400 гривень, а жінки на тих же посадах 6600. Це приблизні дані, але ми маємо суттєву різницю. Дискримінація жінок у трудовій сфері виявляється і в оплаті праці.

Я вважаю, що різні жінки ставлять різні завдання. Жінка не слабка стать. Жінка сильна. Якщо кожна жінка почне руйнувати стереотипи, доводити власним прикладом, що жінка може зробити багато на посаді, на якій вона знаходиться, попри народження дітей, перебування в шлюбі, ми всі разом зможемо показати свою силу. Є стереотип: або сім’я, або кар’єра. Вважається: якщо жінка розвивається в кар’єрі, не поспішає виходити заміж і народжувати дітей, вона нещасна, а та, яка сидить вдома і виховує дітей, щаслива. Ці стереотипи також треба розвінчувати. Жінка, яку утискають на роботі, повинна показати на роботі, що вона може. Треба мати велику силу духу, треба мати велику працьовитість, самому доводити власними здобутками, що ти можеш більше, ніж від тебе очікують. В жодному разі не можна опускати руки. Не треба вестися на всі ці стереотипи, необхідно розвивати себе і доводити, що ви можете.

Лариса Денисенко: Зміни в законодавстві зможуть змінити ставлення і стереотипи? Навряд хтось з керівників чи керівниць тобі письмово скаже, що ми не підвищуємо тобі заробітну плату, тому що ти жінка, у тебе двоє маленьких дітей. Тобі це можуть сказати, але навряд ти отримаєш це в письмовому вигляді. Як пробити цю скляну стелю, якщо у тебе є не так багато законодавчих інструментів? Якщо людина прийде до тебе в центр і скаже, що у неї є тільки її свідчення, що ви можете порадити?

Олена Іпатенко: Я як правник завжди кажу чесно. Це моя життєва позиція. Якщо жінка звернеться до центру надання правової допомоги і скаже, що у неї є тільки її свідчення, правових інструментів, м’яко кажучи, мало, щоб допомогти в цьому випадку.

На мою думку, дуже велике значення у цій сфері має правопросвітницька робота. Це потрібно починати з дитячого садка. Потрібно закладати основи основ саме діткам, потрібно говорити про те, що жінка та чоловік є рівними, що виховувати потрібно і хлопчиків, і дівчаток у тому, що вони рівнозначні, що вони мають однакові права, що жінка не повинна готувати їжу і піклуватися про дітей, це може робити і чоловік. Дуже велику увагу потрібно приділяти правопросвітницькій роботі в сільській місцевості, де люди мають менше можливостей розвиватися в кар’єрному плані, менше можливостей у навчанні. Ці люди дуже заангажовані стереотипами. Це повинна бути праця усіх: і громадських організацій, і місцевої влади, на яку прямо покладено правопросвітництво, і закладів освіти, і закладів охорони здоров’я. Це велика глобальна робота. Сама жінка не поборе це. Якщо це буде злагоджена робота і держави, і громадськості, і кожної конкретної людини, то я вважаю, що через 5 років ми зможемо перевернути всі ці стереотипи.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

unnamed.png

ген справедливості //
ген справедливості

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.