Слухати

Порушення прав пацієнта: правові шляхи вирішення

05 січня 2017 - 21:03 286
Facebook Twitter Google+
Історія жінки, хворої на цукровий діабет, здоров’я якої через медичні призначення істотно погіршилось

Як можна боротися за права пацієнта правовим шляхом? Історія Тетяни Стеценко, хворої на цукровий діабет. У студії «Громадського радіо» також Валентина Волік, інтеграторка Конотопського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

В ефірі чотирнадцятий випуск програми «Ген справедливості».

Лариса Денисенко: З якою проблемою ви стикнулися і чому дійшло до того, що вона потребувала саме правового вирішення?

Тетяна Стеценко: У меня обнаружили сахарный диабет, назначили сначала таблетки «Диаформин» дозу 850 мг, но она мне не помогала. Назначают инсулин «Фармасулин», но мне не помогает, идет реакция. Но сначала они не знали, потому что я аллергетик, отправляют к дерматологу, тот к эндокринологу, тянется это полгода. Я обращаюсь, говорю давайте что-то делать, а они плечами пожимают, дают направление «по просьбе больной» в областную больницу, в эндокринологию.

Когда я пришла туда, они сначала меня отправили в кожный, потому что я вся была в гною. Проверили меня на все венерические заболевания и говорят, что на фоне общего заболевания надо менять инсулин. Вызывают аллерголога, он тоже подтверждает (у меня есть все документы), что непереносимость инсулина. Они сказали на три дня, но я пролежала больше месяца, не могли дать мне ладу. Говорили, что не видели такого случая раньше. Сначала у меня была доза 30 единиц, потом я перешла на 120, норма — 60.

По Конотопскому району нас два человека — я и мужчина, такой инсулин мы принимаем. Когда стали разбираться, почему такое дело, они начали все заминать. Я обратилась, потому что нету хода, у меня все тело в ранах, уже год ничего не заживает. Здесь в Сумах мне сказали, что все, что у вас наверху, все внутри, повреждены все внутренние органы. Что мне не делают, ни один препарат организм не принимает.

Теперь я села на гормоны, без них не могу — это Дексаметазон в уколах и таблетках. Ясно, что он поднимает давление, сахар, все. Попадаю в больницу в июле месяца, получается абсцесс. Они думают, что если рана, то сама расчесала, сама виновата. В этот раз я опять попадаю в больницу 25 числа меня привозят в терапию, мне назначают мазь и опять идет аллергия. Колют обезболивающее в пятницу, получается абсцесс. Колют в субботу Дексаметазон, попадают не в вену, а под кожу, получается на руке абсцесс. Второго числа в терапии прооперировали ягодицу, а уже четвертого отправляют в хирургию — я криком кричу, руку растарабанило. Что я хочу сказать, наркоз я не переношу, обезболивающее я не переношу, только наживо, вот и все. Ясно, они от себя отгрехиваются, я говорю, почему, когда рука у меня красная стала и просила принять меры, вы сказали, что ничего страшного. Потом говорят надо забирать, потому что температура уже сорок, руку растарабанило, только резать надо. Меня с слезами переводят в хирургию, я задала вопрос, что же вы, Зина Ивановна, делаете, я же вас просила, что надо что-то прикладывать. Она отвечает, что ей неприятно что так получилось, а мне терпеть приходится, наркоз нельзя, лидокаином замораживать нельзя, все наживую оперируют.

Они прооперировали, предоставляли мне, что они назначали: Реосорбилакт, Цераксон — единственный антибиотик, на который у меня нет реакции. Но куда колоть — на ягодице абсцесс, рука разрезана, одна только вена, и туда постоянно колоть и капать они тоже боятся, чтобы не было абсцесса. В итоге они мне не докапали, потому что некуда колоть и я уже боюсь и все. Я задала вопрос, если б они не виноваты были, они бы не давали препараты, а они говорят — вы помните кто это колол. Я прекрасно помню, называю фамилию, имя этой медсестры, никто меры не принимает.

Лариса Денисенко: А ці призначення зазначені у вашій медичній картці? Ці препарати, які вам кололи, заміняли — це все десь зафіксовано?

Тетяна Стеценко: Карточку я не дала из Сум, потому что я знала, что повырывают листы, было такое уже. Когда я приехала из Сум, 19 числа они меня выписали, а в понедельник я должна прийти, получить инсулин, у меня импортный инсулин. Когда пришла, медсестра отвечает, кричит, что инсулина нету, а у меня уже дозы нету. Я говорю, что для меня сейчас будет. Она увидела, что это я, побежала к врачу, Доленко Николая Александровича. Конечно, если бы я попала к нему, может такого и не было бы. И он сразу предоставил мне на две неделе препаратов, инсулина. Но карточку я не даю, потому что знаю, что из карточки вырываются листы.

Карточка всегда со мной

Как это было: в апреле попадаю я в кожное отделение с аллергией, и приходит Сгодник Валентина и говорит дайте мне карточку. Спрашиваю для чего, а она, что попросил Сутулин, что, если я не дам — а я уже заявление написала, что так и так, зарегистрировали дело — они заявят в милицию. Я говорю, что хорошо, вы — в милицию, я — в прокуратуру. Она говорит, ну ладно. Я ничего против не имею, но карточку не отдала, карточка всегда со мной. Даже сейчас, когда инсулин мне выписывают, я забираю карточку. Потому что, если оставлю карточку, то все уйдет.

А выписки у меня все есть. Хоть и заявили в милиции, что я ни разу в больнице не лежала, а только раз в Сумах. А у меня за год пятнадцать выписок.

В милиции заявили, что я ни разу в больнице не лежала. А у меня за год пятнадцать выписок

Лариса Денисенко: А у міліції чому заявили, що ви ніде не лежали? В лікарні не надали інформацію?

Тетяна Стеценко: Главврач сказал, что я нигде не лежала. Карточка ведь у меня, я же им не доверяю, а выписки с мокрыми печатями у меня на руках. Я же почему их делаю — когда в МСЭК идешь, предоставляешь выписки. Я должна в больнице лежать хотя бы два раза в год, а у меня за год вышло пятнадцать выписок. Куда еще больше, вот и все.

В этот раз также все прошло. Хоть и с абсцессами, я человек терпеливый, по боли я привыкла, меня колют, я не чувствую. Почему я отекшая — это все делают гормоны. А без гормонов, мне сам Доленко сказал, выбора нету, только на гормонах могу быть. И они возмущаются, почему вы столько инсулина колете, я говорю, что это же в Сумах назначили, а не я сама себе.

Когда приходят на уколы, я же вижу, что не мой шприц

В больнице у нас колют инсулин медики. Когда приходят на уколы, я же вижу, что не мой шприц. Там два вида шприцов — один в единицу-единицу, а во втором одна единица заменяет две единицы. И она приходит с другим шприцом, толстым, а у меня совсем другой шприц, тонкий. Открытый, набранный шприц, но не мой. Я задала вопрос, почему вы колите такую единицу, я же не первый день колю, нас в Сумах учили, чтобы не было передоза. Ладно, за это я уже промолчала, я возмутилась, почему не мой шприц. Она мне отвечает, откуда я знаю, как он там появился. А на сегодняшний день уже заявляет мне завхирургии, чтобы я выписывалась. Я говорю, что я не пойду, потому что мне некому перевязки делать, а разрезана ягодица и разрезана рука.

Вчера я позвонила до своего Доленко, спрашиваю, что мне делать. А он уже звонит к дежурному врачу и говорит, что контролируйте, если вы передоз сделали, сахар падает, и она может отключиться. Но, Слава Богу, нет, я бегом сладкое догонять. А на счет шприцов, да, вы правы, если бы та медсестра принесла новую упаковку, при вас открыла, тогда другое дело. А когда использованный шприц, набранный в моей упаковке, и медсестра отвечает, что не знает, как он там появился, это меня просто поразило.

Лариса Денисенко: Чому і коли ви звернулися за правовою допомогою?

Тетяна Стеценко: Мне знакомый один посоветовал Валентину Ивановну, потому что я хотела добиться правды и справедливости. Я хочу, чтобы люди не страдали, как я страдаю.

Лариса Денисенко: Ви розповіли свою історію про недбале ставлення лікарів. Щодо чого ви хотіли добитися правди і справедливості — можливо, це стосується статусу інвалідності, чи чогось іншого, чи загалом добитися того, щоб вони відповідали за свої вчинки?      

Тетяна Стеценко: Да, чтобы они отвечали за свои поступки, чтобы не страдали люди. У меня сосед, дальний родственник, тоже колол «Фармасулин», докололи его, и в сорок лет он умер. И никто за это не отвечает.       

Лариса Денисенко: Як можна людині допомогти у таких умовах?

Валентина Волік: Коли до нас звернулась пані Тетяна, то, перш за все, бачачи її стан, хотілося чимось допомогти. З того, що вона розказала, ми не могли говорити, що є неналежне виконання професійних обов’язків, бо є протоколи, медичні працівники відповідають за свої дії. Але стан здоров’я, який ми побачили, говорив про те, що дійсно, можливо, є неналежне виконання професійних обов’язків.

Вона якраз є з тієї категорії людей, яким можна призначити адвоката за рахунок держави

Ми їй порадили написати заяву, і вона якраз є з тієї категорії людей, яким можна призначити адвоката за рахунок держави. Адвокат був призначений, одразу були зроблені всі відповідні дії, подані заяви до міського відділку поліції, і зараз вийшло так, що певний термін часу йде затягування цієї справи.

Лариса Денисенко: А заява якого штибу?

Валентина Волік: Заява по статті 140 Кримінального кодексу про неналежне виконання свої професійних обов’язків. За словами пані Тетяни, вже декілька слідчих змінилося. Кожного разу, коли вона мені телефонує, говорить про якийсь такий випадок, який не відповідає чинному законодавству, я рекомендую їй телефонувати або на гарячу лінію, бо на місцевому рівні вона не може знайти відповіді. Або наші спеціалісти, відповідно до законодавства, консультують як діяти у тій чи іншій ситуації. Також в роботу адвоката ми втручатися не можемо, бо у неї є своя лінія захисту. Ми хочемо, щоб справа дійшла до суду і була встановлена справедливість, захистити її права на медичну допомогу.

Крім того, так як відділ інтеграції займається ще й тим, що співпрацює з громадськими організаціями, благодійними фондами, ми точно знаємо, що є дуже багато питань у її сім’ї, її сина. Вони не в змозі проводити своє лікування, тому, співпрацюючи з Міжнародним благодійним фондом «Крила Надії», ми стараємось допомагати перев’язувальними матеріалами, шприцами, медикаментами.

Ми стараємось допомагати перев’язувальними матеріалами, шприцами, медикаментами

Ми не можемо говорити, правильно чи неправильно у даній ситуації діють лікарі, та ми чітко розуміємо, що є протоколи лікування, відповідно до яких мають здійснюватися певні дії. Але медична експертиза, яка має це визначити, відкладалася вже декілька разів. Наша відповідь на це була рекомендація звернутися до прокуратури, щоб вони подивилися, чи правильно ведеться слідство.

Лариса Денисенко: На проведенні експертизи, насамперед, наполягає адвокатка. Як має чинити адвокат чи клієнт, щоб таку експертизу провели? Як її організувати, хто має проводити, скільки це коштує?

Валентина Волік: У рамках кримінального провадження про проведення об’єктивного слідства, у першу чергу, має дбати слідчий. І, щоб коли матеріали були передані до суду, були не якісь безпідставні звинувачення, а повністю підтверджені. Тим більше, що у пані Тетяни є висновки двох різних лікарень — місцевої і обласної. При чому у висновку обласної лікарні чітко вказано, що інсулн був визначений неправильно і він призвів до розладу здоров’я.

Лариса Денисенко: Чим зараз займається адвокатка, на досудовій стадії?

Валентина Волік: На цій стадії адвокат подав усі відповідні заяви, зібрані документи для відкриття кримінальної справи, внесення її до реєстру досудового розслідування. Далі були подані заяви, що дуже довгий термін проходять певні процесуальні дії і далі, я так розумію, залишається тільки чекати, коли буде експертиза для того, щоб передати справу до суду.      

unnamed.png

ген справедливості //
ген справедливості

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.