Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Коли держава втручається, ситуація з правами людини погіршується, — адвокат

16 грудня 2016 - 23:51 520
Facebook Twitter Google+
У новому випуску програми «Ген справедливості» експерт Регіонального центру прав людини, адвокат Сергій Заяць розповідає про міжнародні стандарти щодо дотримання прав ВПО

Як і коли можна звертатися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)? Які заяви щодо порушення прав людини та свобод у контексті питань щодо внутрішньо переміщених осіб вже направлені до ЄСПЛ, і які перспективи розгляду? Яка роль держави у впровадженні та забезпеченні стандартів дотримання прав ВПО — у новому випуску Гена Справедливості.

Лариса Денисенко: Якщо брати міжнародні стандарти забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб, що насамперед потрібно розуміти й знати про це?

Сергій Заяць: Насамперед, думаю, треба розуміти, що внутрішньо переміщена особа — це не якійсь особливий статус, надання якого залежить від держави. Це особи, які опинилися у вразливому становищі та потребують додаткової допомоги. І відповідно, вони мають такі самі права, як і будь-який інший громадянин України на території будь-якої адміністративної одиниці. На жаль цей принцип у першу чергу порушений в Україні. Коли йдеться про те, що внутрішньо переміщені особи — це ті, хто може підтвердити свій статус за допомогою довідки й лише після проходження відповідної процедури реєстрації отримують статус внутрішньо переміщеної особи з усіма відповідними гарантіями. Я вважаю, що це найголовніше, і порушення саме цього принципу тягне за собою цілу низку інших похідних порушень, які вже залежать від цього.

Лариса Денисенко: Якщо виходити з концепту міжнародного права, розглядати певні інструменти та конвенції, Європейського права, зокрема, які, можливо, нові закони у нас ухвалені стосовно регуляції статусу внутрішньо переміщених осіб? Чи є нормативні акти, які не відповідають міжнародним стандартам і потребують доопрацювання, скасування або внесення змін? Які вже є можливості оскаржити певні дії, певну правову практику чи норми закону, вже посилаючись на порушення міжнародного права

Сергій Заяць: Коли ми говоримо про порушення міжнародних стандартів і можливість їх оскарження, за винятком процедури Конституційної скарги, щодо якої поки що нічого не зрозуміло, можна говорити про подання скарг на порушення міжнародних зобов’язань України до Європейського суду прав людини. І тут можна скаржитися не на закон, як такий, а на чинне ставлення з боку держави. І в Україні, насправді, дуже багато порушень. Знаєте, я завжди кажу, що як тільки держава намагається втрутитись, як тільки держава намагається щось регулювати, як правило, стає гірше, на жаль. Бо фактично внутрішньо переміщені особи знаходяться у такому становищі, що самі вимушені боротися за свої права, за своє становище і щось робити. А держава дуже часто запроваджуючи якісь норми, навіть обмежує такі можливості.

В Україні є дуже багато порушень прав людини стосовновнутрішньо переміщених осіб, наприклад надання статусу неризедента Нацбанком України тим, хто перемистився з окупованого Криму

Якщо говорити про порушення прав внутрішньо переміщених осіб — їх дуже багато — це, наприклад, Національний банк України тим людям, хто перемістився з окупованого Криму, надає статус нерезидента. Обмежуючи цим в доступі до цілої низки банківських послуг. Це стосується лише внутрішньо переміщених осіб з анексованого Криму, але це досить суворі обмеження стосовно яких досі не ухвалено жодного рішення про скасування. Нагадаю, що наразі справа перебуває на стадії апеляційного розгляду, і, до речі, є одна скарга щодо цієї постанови в Європейському суді з прав людини.

Іншим порушенням може бути обмеження щодо в’їзду виїзду до анексованого Криму, зокрема те, що стосується перевезення особистих речей. Річ у тім, що одним зі стандартів щодо внутрішньо переміщених осіб є те, що вони мають право покинути певну територію, де їм щось загрожує, а також повернутися на ту територію. Зараз діє такий порядок переміщення особистих речей через адміністративний кордон, який значною мірою унеможливлює це. Бо фактично людина, яка намагається виїхати з окупованого Криму, не може взяти з собою нічого, окрім так званого набору туриста. Ідеться, наприклад, про інструменти, про запчастини для автомобіля. Нещодавно було рішення Одеського адміністративного суду, де розглядалося питання саме вивозу запасних коліс до автомобіля з території Кримського півострову, що також заборонено. І так само навпаки.

Лариса Денисенко: І так само товари, наскільки я розумію?

Сергій Заяць: Визнано товаром, входить до цього переліку. Ви знаєте, що навіть з перевезенням домашніх тварин виникають проблеми, бо вони не згадані у списку, хоча визнати їх товаром теж можна дуже обмежено.

Якщо говорити про загальну характеристику порушень, то це дискримінація — те, чого зазнають внутрішньо переміщені особи. Це особливе ставлення до них й обмеження певних прав за тією ознакою, що вони походять з певної території, яка знаходиться поза межами контролю уряду України. І таке дискримінаційне ставлення дуже часто проявляється, і, окрім тих випадків, що я вже згадав, це може бути і доступ до соціальних послуг, які мають прив’язку до місця проживання особи й так далі.

Багато чого походить з самого цього інституту «прописки», який певною мірою за часи незалежності України було пом’якшено, змінено назву на «реєстрацію місця проживання», але фактично — це та сама стародавня радянська «прописка», яка діє до цього часу, коли особа має зареєструвати офіційне місце проживання і в залежності від того6 де особа проживає, відбувається надання послуг. І нещодавно в Україні був один з міжнародних експертів та спецдоповідач ООН Чалока Бейані, який готував доповідь стосовно внутрішньо переміщених осіб рік чи півтора тому. І він після того, як знову здійснив візит до України та вивчив ситуацію, зробив висновок, що найголовнішою проблемою — є збереження цього інституту «прописки» чи реєстрації місця проживання, який фактично і створює проблеми для внутрішньо переміщених осіб, бо якби не було видно, що особа походить з території, яка не контролюється урядом України на цей час, то жодним іншим чином особу не можна було б відрізнити.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про Європейську конвенцію з прав людини та приклади стосовно прав внутрішньо переміщених осіб, які ви навели, на які статті можна посилатися, і про що йдеться, коли ви говорите, наприклад, про статтю 8?

Сергій Заяць: Я б сказав, що просто посилання на якусь певну статтю, безумовно, недостатньо для того, аби звернутися до Європейського суду, але, якщо говорити загалом про порушення прав внутрішньо переміщених осіб, то тут може бути ціла низка таких порушень. Це зокрема, стаття 8, яка передбачає повагу до особистого або сімейного життя. Це те, про що ви сказали. Це може бути те, що стосується свободи пересування, це стаття 2 Четвертого протоколу Європейської конвенції.

Це може бути дискримінація, це стаття 14 та у поєднанні зі статтею 8, вона не застосовується сама по собі, це такий технічний момент і необхідно зазначати, в якому саме контексті особа зазнає дискримінації.

Лариса Денисенко: Наприклад, якщо ми візьмемо наведену вами постанову Національного банку України та згадаємо про право на власність, зокрема, то можна пов’язати це з дискримінацією?

Сергій Заяць: Це теж можна пов’язати й право власності — це стаття 1 Першого протоколу безпосередньо. Тобто коли йдеться про обмеження щодо переміщення майна, то тут можна говорити про порушення права власності.

Є ще питання, яке поки що, наскільки мені відомо, є теоретичним і ще не перейшло у практичну площину, але воно ґрунтується на положеннях закону. Це питання оподаткування нерухомості внутрішньо переміщених осіб, яка залишилася в окупованому Криму. І фактично ця нерухомість підлягає включенню до загальної кількості нерухомого майна, і відповідно до вартості цього майна має бути сплачено податок. І так далі.

Існує дуже багато різних порушень і фактично тут треба виходити не з номера статті, а з ідентифікації самого порушення

Існує дуже багато різних порушень і фактично тут треба виходити не з номера статті, а з ідентифікації самого порушення й взагалі хотілось би заохотити слухачів до захисту своїх прав, бо практика показує, що лише ми самі можемо виправити ситуацію. Уряду воно не болить — він ухвалив постанову — ну є певна кількість невдоволених осіб, ну по комусь воно вдарило, ну якось виживуть, якось проживуть. Але змінити цю ситуацію можна лише тоді, якщо звертатися до суду, до міжнародних установ, коли виникає досить серйозна проблема, яку уряд має вирішувати. Коли виникає міжнародний тиск.

Від ставлення «де ми й де Європейський суд, що він може зробити й коли це буде» вже 2,5 роки існує ця ситуація, і протягом цього часу наш уряд, на жаль, також нічого не робить. І якщо ми самі нічого робити не будемо, то ситуація залишатиметься в тому самому стані, або стане навіть гірше ніж є зараз.

Процедура є непростою, тому просто послухавши передачу і зрозумівши, що є якесь порушення стосовно якого можна боротися, я б все ж таки радив звернутися до фахівців, які допоможуть підготувати скаргу до Європейського суду, бо звернення туди за останні роки стало достатньо складною процедурою, яку самотужки може бути досить складно пройти.

Лариса Денисенко: Хотіла б ще поговорити більш прицільно про момент, який ви трохи проговорювали — це свобода вільного пересування. З точки зору міжнародних стандартів, в який спосіб вона наразі порушується, і що може зробити людина, які пройти процедури у національній судовій системі, аби потім мати можливість подати заяву до ЄСПЛ?

Сергій Заяць: Коли ми говоримо про свободу пересування, і взагалі про будь-які стандарти прав людини, передбачені міжнародним правом, то тут дуже важливо відрізняти власне втручання в це право від порушення як такого. Дуже мало існує прав, які взагалі не допускають втручання з боку держави. Коли ми говоримо про свободу пересування, то втручань тут дуже багато.

Це будь-який контроль з боку держави. Це будь-які дозволи, які необхідно отримувати від держави для того, аби здійснювати право на свободу пересування. Цей стандарт повністю формулюється як право на свободу пересування та вибору місця проживання. Дуже часто це втручання може полягати в необхідності надання документів, в необхідності отримання, наприклад, закордонного паспорта тощо. Тобто це будь-які форми контролю, від яких людина зазначає, що просто сам, без контакту з державним органом, я не можу здійснити це право.
Наприклад, коли ми говоримо про необхідність надання, скажімо, закордонного паспорта для проїзду на територію анексованого Криму — це є однією з форм контролю за пересуванням осіб на територію Криму та навпаки. Це перша частина.

Трискладовий тест на перевірку порушень прав людини від ЄСПЛ: Чи передбачено це втручання законом? Чи переслідує втручання легітимну мету? Чи є втручання пропорційним стосовно мети, що переслідується?

ЄСПЛ та й інші міжнародні органи, коли говорять про відповідність цього втручання міжнародним стандартам, застосовують так званий трискладовий тест. Чи передбачено це втручання законом? Тобто чи є воно зрозумілим, передбачуваним, чи розуміє людина, чого взагалі від неї у цьому випадку вимагають. По-друге, чи переслідує втручання легітимну мету? І третє, чи є воно пропорційним стосовно мети, що переслідується? Тут можуть виникати проблеми.

Наприклад, коли ми говоримо про реєстрацію місця проживання чи про контроль за тим, де особа проживає, то, по-перше це передбачено законом. Бо в Україні є норма Конституції та відповідний закон, який визначає процедуру реєстрації місця проживання, і воно, напевно, має легітимну мету, бо все ж пов’язано з плануванням розподілу державних ресурсів, які розподіляються пропорційно до кількості населення. А от коли ми говоримо про пропорційність, то інколи таке втручання може бути пропорційним або непропорційним.

Можливо не має сенсу говорити про процедуру реєстрації внутрішньо переміщених осіб, яка була раніше, та передбачала контроль з відвідуванням домівки ВПО, аби перевірити, чи дійсно вона там проживає. Але таке втручання, безумовно, не можна визнати пропорційним, більш того, це очевидна дискримінація, бо жоден інший громадянин України не потребує такого контролю для того, щоб держава просто зареєструвала факт проживання на території певної адміністративної одиниці.

Так само, аби проілюструвати це, можливо не зі сфери свободи пересування, але того, що стосується внутрішньо переміщених осіб: Національний банк України, який запроваджує обмеження, надає статус нерезидента і так далі. Певною мірою Нацбанк може втручатися, чи держава може втручатися у певні відносини, але вже ґрунтуючись на тому, що я дізнався під час розгляду позову до Нацбанку, він не має жодної легітимної мети. «Навіщо ми це зробили? Ну ви знаєте, є закон…» І посилаючись на закон, вони намагаються обґрунтувати своє рішення. Є закон і вони його виконують. Виконання закону не є легітимною метою. Легітимна мета — це щось, що є дійсно необхідним: безпека, правопорядок, сплата податків і так далі, але жодним чином не виконання закону.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про перспективи справ, які вже знаходяться в ЄСПЛ, що з цього приводу можна зауважити? Які вони? Чи можна навести якійсь кейс, наприклад? Як ви вважаєте, чи вони достатньо обґрунтовані, чи там прописана правова позиція, і чи слабка позиція сторони держави стосовна таких справ, про які ми з вами говоримо.

Сергій Заяць: Перше, що я хочу сказати, це те, що я не можу говорити про всі справи, лише про ті, які знаю безпосередньо або сам готував відповідну заяву до ЄСПЛ, або обговорював ситуацію з колегами. Безумовно, ті скарги, які ми готуємо, ми намагаємось якомога ретельніше обґрунтовувати, бо на підготовку заяви до Європейського суду потрібен досить істотний час, і шкода, якщо потім ти отримаєш відмову в реєстрації. Тобто навіть на етапі приймання заяви, ти не отримуєш результату. Тому це вимагає більше ретельної підготовки та належного обґрунтування.

Що стосується прикладів цих справ, то одна зі справ стосується якраз порядку в’їзду-виїзду до окупованого Криму, і ми знаємо, що існує проблема в осіб, які втратили документи на території Кримського півострову. Одна така справа подана до ЄСПЛ, інша справа зараз проходить процедуру оскарження. Якщо ми не отримаємо позитивного результату, а напевно ми його не отримаємо, все ж таки з огляду на ту практику, яка існує, то вона буде подана до ЄСПЛ.

Йдеться про осіб, які втратили документи на території Криму, і перша справа, яка вже перебуває в Європейському суді стосується ситуації, яка склалася до запровадження порядку в’їзду-виїзду на тимчасово окуповану частину України. Інша справа — про нинішню ситуацію.

Фактично, особа, яка втратила документи на території Криму, не може залишити окупований півострів інакше аніж здійснивши візит до консульства України в Ростові-на-Дону

Фактично, особа, яка втратила документи на території Криму, не може залишити окупований півострів інакше аніж здійснивши візит до консульства України в Ростові-на-Дону, отримавши посвідчення на повернення в Україну, і лише з цим посвідченням російські прикордонники дозволять виїхати з контрольованої ними території. Але це саме по собі вже є порушенням.

Особа залишає територію України, Кримський півострів, виїжджає за межі офіційних пунктів контролю. За це передбачена адміністративна відповідальність у вигляді щонайменше штрафу в сумі 1 700 грн.

І такі ситуації на жаль трапляються. У першому випадку штраф не був застосований, але не існувало такого жорсткого порядку, але особу все одно визнали винною у порушенні. Там не було потреби їхати до консульства, тоді ще можна було якось виїхати.

Але коли йдеться про іншу ситуацію, то особа не має виходу. Вона має або залишитися на території окупованого Криму назавжди чи допоки ситуація не зміниться, або їхати до консульства для того, аби повернутися на материкову частину, що є порушенням законодавства України. І така справа безумовно стосується свободи пересування як мінімум. Виникають питання і до РФ, яка обмежує свободу пересування таких осіб, і безумовно щодо України, яка встановлює відповідні правила.

Іншим прикладом може бути звернення до Європейського суду: це Андрій Щекун й ГО «Український дім» проти України стосовно Національного банку України. Коли оскаржувалася ця сумнозвісна постанова № 699, було подано близька півтора десятка позовів, наскільки мені відомо. Зараз існує тільки одна справа, яку ми супроводжуємо, яка перебуває на стадії апеляційного розгляду. В цій справі була досить швидко отримана відмова, й було подане звернення до ЄСПЛ. Там йшлося і про блокування грошових коштів на банківському рахунку юридичної особи, і про обмеження доступу до банківських послуг, і так далі. Це є іншим прикладом того, як внутрішньо переміщені особи, по-перше, зіткнулися з порушеннями, а по-друге, як вони у цьому випадку діють, а також з яких приводів люди можуть звертатися до Європейського суду.

Лариса Денисенко: Чи зараз можна говорити про те, що ЄСПЛ справи, про які ви говорили, визнав прийнятними?

Сергій Заяць: Ви знаєте, стосовно Андрія Щекуна, ми навіть не отримали повідомлення про реєстрацію цієї справи, але, напевно, це пов’язано з тим, що є інша справа, яка продовжує розглядатися зараз на національному рівні, і Європейський суд за допомогою певних адміністративних процедур, як правило, намагається зменшити кількість справ, оскільки результати розгляду на національному рівні зрештою можуть вплинути на перебіг цієї справи.

Стосовно особи, яку притягли до адміністративної відповідальності за виїзд з території Кримського півострова без документів, ця справа пройшла так звану процедуру фільтрації. Тобто перевірку на відповідність критеріям прийнятності. Вона умовно зареєстрована, хоча реєструються всі заяви, але тут вже повідомлено заявника про те, що ця справа зареєстрована, і як мінімум на першому етапі можна говорити, що всі вимоги щодо прийнятності було дотримано.

Тут я нічого не можу сказати наперед, бо ЄСПЛ може визнати заяву неприйнятною й на подальших етапах, але ми намагаємося робити все для того, аби цього не трапилося і не робити дурну роботу, подаючи скарги, які не мають перспектив, або мають досить сумнівні перспективи.

unnamed.png

ген справедливості //
ген справедливості

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.