Слухати

Громадське радіо / Скачати зображення

Юридична історія про позбавлення у судовому порядку батьківських прав

26 січня 2017 - 22:53 470
Facebook Twitter Google+
У сімнадцятому випуску Гену справедливості говоримо про процедуру позбавлення прав одного з батьків на опікування дитиною

Який пакет документів треба подавати до суду? Хто може виступати свідками? Як довго може тривати процедура? Все це в історії клієнтки пані Олени та її адвокатки Наталії Лебединець.

Лариса Денисенко: Перше питання до пані Олени. З якою історією ви звернулися до адвоката?

Олена: Так склалися життєві обставини, що мені було необхідно позбавити батьківських прав свого колишнього чоловіка на наших двох синів. Були такі внутрішні настрої, що я була впевнена в тому, що це необхідно, що це потрібно для моїх дітей, тому що хотілося б виростити своїх синів гарними чоловіками, аби вони не вчиняли так зі своїми родинами, як вчинив їхній колишній тато, хоча він і не може бути колишнім татом в жодному випадку.

Лариса Денисенко: Олено, чи загалом ваш колишній чоловік приділяв увагу дітям? Яка була його участь? В чому була головна проблема з вашим колишнім чоловіком?

Олена: Наша проблема була в тому, що взагалі не було жодного спілкування. Фінансової підтримки також не було. Для дітей це було болісно.

Лариса Денисенко: Зараз вашим дітям відповідно 11 та 16 років, наскільки я пам’ятаю?

Олена: 11 буде меншому через місяць, зараз 10.

Лариса Денисенко: З якого віку тато припинив опікуватися, спілкуватися з дітьми?

Олена: Старшому ще 10 не було, а молодшому було 4 роки.

Лариса Денисенко: Це загалом дуже важке рішення, завжди травматично для дітей. Ти завжди сподіваєшся на краще: що тато, або мати включаться у виховання та допомогу, в усвідомлення батьківства. Ви намагалися з ним говорити, пояснювати, що потрібно приділяти увагу дітям або в нього була деструктивна поведінка.

Олена: Ми намагалися з ним спілкуватися на цю тематику. Але все його спілкування зводилося до того, щоб зробити боляче мені, а дітьми тільки маніпулювати. Тобто діти були для нього не для відчуття батьківства, що це його діти та він має брати участь моральну у вихованні, опікуватися, цікавитися їхніми справами. Елементарний дзвінок телефоном: як в тебе справи, як ти себе почуваєш, які в тебе успіхи у школі. Дитині все це було потрібно, всього цього не було. Були певні маніпулювання, але на мою адресу, просто щоб зробити боляче. А по факту не було того, на що заслуговує кожна дитина, на любов і підтримку батьків, на вираження їхньої турботи діями та словами. Цього всього не було.

Лариса Денисенко: А діти прагнули спілкування з ним?

Олена: Спочатку так. Це було на початковій стадії, дуже сумував менший, старший більше це все у собі тримав. А молодшому було дуже болісно, переживав, в нас були розмови. Через те, що трапилося з нами, він мені одного разу сказав: «Мамо, я ніколи не одружусь». Настільки це для нього було болісно. З часом все це минуло, зараз ми спілкуємося з молодшим, він його навіть візуально не пам’ятає. Тобто є якісь фото, які він бачить і розуміє, що це його батько. А візуально він вже не пам’ятає.

Через те, що трапилося, мій молодший син одного разу сказав: «Мамо, я ніколи не одружусь»

Лариса Денисенко: Ви казали про психологічні маніпуляції, це можна характеризувати як психологічне насильство. Чи вдавався ваш колишній чоловік до насильства щодо вас або дітей?

Олена: Так. На жаль це мале місце. Ми, жінки, чомусь соромимося, коли це відбувається з нами чи нашими родинами, ми вважаємо, що ми винні. Треба з цим боротися, не треба цього допускати, жодна людина не має право піднімати руку на свого чоловіка або дружину. Це неприпустимо. І в жодному випадку цього не мають бачити чи жити в цьому діти. Тому що вони перенесуть цю модель поведінки на свої сім’ї. І якщо хтось говорить, що треба берегти родину заради дітей, то інколи заради дітей її не потрібно зберігати. Тому що діти мають жити в умовах любові, розуміння, вони мають відчувати, що стосунки між татом і мамою є толерантними, люблячими. Ані моральне, ані фізичне насильство неприпустимі.

Я розуміла, що мої діти не можуть в цьому рости. Вони мали на моєму власному прикладі побачити, що так з родиною вчиняти не можна. І я дуже сподіваюся, що вони це у своєму житті запам’ятають, і у своїх майбутніх родинах розумітимуть, що дружина та діти це першочергове, що не можна в жодному випадку ображати чи проявляти фізичне насильство. Сподіваюся, для них це буде гарним уроком.

Лариса Денисенко: Що стало поштовхом для рішення звернутися до адвоката та подати до суду, щоб позбавити колишнього чоловіка батьківських прав?

Олена: До моменту звернення по цьому питанню, я вже займалася і розлученням, і аліментами, і випискою, все це мені вдавалося зробити самостійно. Але оскільки позбавлення батьківських прав є доволі серйозною процедури, я оцінила свої шанси і зрозуміла, що можу не впоратися. У той же час, в мене не було фінансової можливості звернутися за допомогою до адвоката.

Випадково дізналася про наш місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Прийшла, мені надали усну консультацію для початку, надали необхідний перелік документів, аби цей Центр надав мені цю допомогу. Я підготувалася, зібрала необхідні документи, і досить швидко, за два тижні, мені надійшов лист, що цю безоплатну допомогу мені нададуть. Наталія Іванівна зі мною зв’язалася, сказала, що буде моїм адвокатом.

Ми зустрілися, завдяки Наталії Іванівні я навіть не платила судовий збір. Вона написала необхідні заяви, і мене від нього звільнили. Тобто вся ця процедура мені не коштувала жодної копійки.

Лариса Денисенко: Дякую, пані Олено. Наталія, якщо перейти вже до професійного розгляду цієї справи, які основні складнощі спіткають людину, яка вирішує подавати подібний позов про позбавлення батьківських прав? Що мають знати люди: які документи збирати, на що звертати увагу?

Наталія Лебединець: Ці справі дуже непрості. Для того, аби вирішити позитивно, потрібно багато чого зробити. По-перше, суд дуже вибагливо ставиться до такого роду справ, тому що в таких справах одну людину позбавляють батьківських прав, і сторона, яка цього вимагає, повинна довести, що один з батьків не виконує свої обов’язки.

Лариса Денисенко: Що може слугувати доказами?

Наталія Лебединець: Як було у нас у справі з Оленою, доказами слугували судові рішення про розірвання шлюбу та сплати аліментів, виписки виконавчої служби, що батько тривалий час, понад 5 років, не сплачував аліменти, тобто не брав жодної фінансової участі у розвитку дітей. Крім того, ми звернулися з дозволу матері до професійного психолога, який поспілкувався з дітьми, та зробив висновок до кого вони більш схильні — до батька, чи до матері. Хто з них приділяє достатньо уваги, а хто — ні. Висновок був, що діти майже не пам’ятають батька.

Крім того, з боку позивача, тобто дітей, виступала Служба з прав дітей, яка також здійснює захист таким чином. Наші фахівці дослідили матеріальне становище матері, місце проживання дітей, склали відповідні висновки, і вони також вплинули на те, що нам вдалося позбавити такого недолугого тата батьківських прав.

Служба з прав дітей завжди виступає у суді на стороні дитини

Але коли я вперше зустрілася з Оленою, то мені було важко зрозуміти, як така маленька тендітна жінка зуміла на свої плечах утримувати таких вже дорослих хлопців.

Лариса Денисенко: Пані Олено, а які документи ви ще збирали та надавали пані Наталії?

Олена: Я зверталася за допомогою до класних керівників дітей в їхніх навчальних закладів із проханням надати інформацію, що батько не приходів на батьківські збори, що він не зв’язувався з вчителями, аби цікавитися справами дітей. Це також вплинуло. Вчителі у школі та училищі затвердили необхідні папери про те, що батько не цікавиться дітьми.

Я також зверталася до медичного закладу, де обслуговуються мої діти. Дільничий педіатр також надавав інформацію про те, що батько справами дітей не цікавиться, до нього з питаннями здоров’я дітей не звертався, приходила тільки мати.

Лариса Денисенко: А сам батько не заперечував того факту, що він не займається дітьми?

Наталія Лебединець: Я, мабуть, відповім на це питання. Справа розглядалася у три засідання, і протягом всіх цих трьох засідань ми чекали, що батько все ж таки прийде. Але ця людина не з’явилася на жодному. Справу розглядали за його відсутності, хоча його запрошували судовими повістками.

Ми з пані Оленою намагалися зробите все можливе і неможливе, аби довести те, що батько не виконує своїх обов’язків, як у моральному, так і у матеріальному сенсі. На одному з засідань в нас навіть був запрошені свідки: класні керівники обох хлопчиків, сусіди, куми, тобто особи, які спілкуються з даною родиною. І їх свідчення також вплинули на судове рішення.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про пакет документів, який необхідний, аби рішення було позитивне, на чому треба акцентувати увагу? Кого бажано запрошувати у свідки, аби жінка, мати почувалася більш захищеною?

Наталія Лебединець: Всі справи різні, і порівнювати їх не можна. У кожній справі різні відносини між клієнтом та адвокатом чи юристом, різні ситуації, різні люди можуть подавати на позбавлення батьківських прав: і батько, і мати, і бабусі та дідусі стосовно своїх онуків. Тому до цього треба творчо та вибірково підходити.

Зараз в мене розглядається справа у суді: там зовсім маленька дитина, ще немає року. Не знаю наразі, як суд розгляне цю справу, але гадаю, що у зв’язку з тим, що у нас є негатив з боку батька: його триматимуть у місцях позбавлення волі ще 12 років — то відповідно до Цивільного кодексу України це може бути умовою для позбавлення батьківських прав. Але через те, що дитина ще немовля, неможливо взяти психолога та опитати дитину.

До позовної заяви необхідно додавати свідоцтво про народження дітей, довідки про фінансовий стан, рішення про сплату чи несплату аліментів, висновки психологів, довідки з лікарні, навчальних закладів та покази свідків

Взагалі, до позовної заяви необхідно додавати свідоцтво про народження дітей. Довідки про фінансовий стан, рішення про сплату чи несплату аліментів. Я у своїй практиці приділяю значну увагу висновкам психолога, тому що вони дуже допомагають.

Супутні матеріали — це також довідки з лікарні, за школи чи іншого навчального закладу. Дуже суттєву допомогу у таких справах надають свідки. Але все одно хочу наголосити, що до кожної справи треба підходити окремо.

Лариса Денисенко: Яку роль відіграють органи опіки і піклування у даних справах? На що вони звертають увагу, і які висновки вони надають?

Наталія Лебединець: Органи опіки та піклування, як я вже говорила, завжди пристають на бік дитини. Вони не підтримують ані позивача, ані відповідача, вплинути на їх висновок неможливо. Вони спілкуються з дитиною, якщо вона на це здатна, тобто навіть з трирічною вони з мого досвіду вже спілкуються. Шляхом бесід, малюнків вони роблять висновки. Але про них ми дізнаємося, вже коли отримуємо висновок Служби у справах дітей.

Вони також приходять додому, спілкуються, дивляться, де дитячі іграшки, де дитяча кімната, як облаштована, яке відношення, харчування. Все це Служба у справах дітей вивчає і надає свій висновок. Не можна сказати, що вони ставляться до цього недбало. В мене було кілка таких справ: люди дуже переживають, що прийде Служба у справах дітей додому і оглядатимуть місце навчання, виховання, розвитку дитини.

Співробітники Служби розповідають, що люди переймаються, що живуть в одній кімнаті, на що вони завжди відповідають: діти в нас народжуються і в гуртожитках, але це не може бути завадою для батьків належно виконувати свої обов’язки.

Лариса Денисенко: Олена згадала, що ви зробили так, аби її звільнили від судового збору. Що потрібно для цього зробити, адже зараз судові збори немаленькі, і для багатьох людей це є перепоною, аби оскаржувати щось у суді.

Наталія Лебединець: Я поспілкувалася з пані Оленою, вона мені розповіла про свої життєві умови, фінансові умови. Ми брали довідки про її заробітну плату мізерну, про сімейний стан, і я звернулася до суду з відповідним клопотанням, посилаючись на закон про судовий збір. Навіть те, що я, адвокат, надавала допомогу безоплатно, коштом держави, стало доказом, і надавала копію своєї довіреності та копію доручення Центру. Я вказала, що до Центру звернулася така жінка, родина її малозабезпечена, і вона не в змозі заплатити судовий збір. Мабуть, нам пощастило, але суд ухвалив таке рішення, бо з мого досвіду такі ухвали виносять дуже рідко. Буває, що дозволяють сплатити частинами, але не звільняють зовсім. Мабуть, суддя увійшла в положення до цієї жінки, яка маючи 2 000 грн на місяць, утримує двох хлопчаків, сплачує комунальні та якось живе.

Лариса Денисенко: А чи оскаржував колишній чоловік це рішення? Чи звертався до вас?

Олена: В його житті нічого не змінилося. Його не цікавлять діти, йому це, мабуть, просто не цікаво.

А для нас, завдяки Центру, завдяки Наталії Іванівні це вже не має значення. Живемо повноцінним життям, працюємо, відпочиваємо, навчаємося, ростемо. Все буде добре.

unnamed.png

ген справедливості //
ген справедливості

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.