Слухати

100 тисяч дітей в Україні живуть в інтернатах

01 червня 2016 - 03:42 181
Facebook Twitter Google+
Загальна площа українських інтернатів дорівнює площі міста Луцьк, — розповіла кординаторка кампанії «Відкриваємо двері дітям» ПБО «Надія і житло для дітей» Катерина Залєвська

dsc08942.jpg

Катерина Залєвська // Громадське радіо
Катерина Залєвська
Громадське радіо

Василь Шандро: Чим займається ваша кампанія «Відкриваємо двері дітям»?

Катерина Залєвська: Ми займаємось тим, щоб в Україні була проведена комплексна реформа системи захисту дітей. Фактично, реформа інтернатної системи, яка нам дісталася ще від радянських часів і на даний момент втратила свою актуальність — не відповідає потребам дітей.

Ми хочемо відкрити двері інтернатів для дітей, щоб кожна дитина була в сім’ї, щоб кожна дитина могла скористатися правом на батьківську опіку. У нас в суспільстві існує певний стереотип, що в інтернатах перебувають діти-сироти, в яких немає батьків чи які позбавлені батьківського піклування через суд. Але насправді таких дітей не більше 10%.

Більшість дітей в інтернатних закладах — сімейні, соціальні сироти. Це діти, які мають батьків і які не можуть бути за законом всиновлені, але в своїй сім’ї вони не живуть. В інтернатах вони перебувають або через бідність батьків, або через якусь неспроможність за ними турбуватися.

Василь Шандро: Що таке — життя в інтернаті зараз?

Катерина Залєвська: Діти живуть по графіку. Це велика проблема для дітей, які довго прожили в інтернаті та потрапляють в сім’ю. Вони не звикли, що вони можуть просто відкрити холодильник, взяти собі бутерброд. Це викликає серйозні психологічні проблеми у дітей.

Василь Шандро: Які є механізми реформування інтернатної системи в Україні?

Катерина Залєвська: Зараз в Україні дано старт черговій хвилі. Можна сказати, що реформаційний процес стартував. Наприкінці минулого року був наказ президента про створення робочої групи, яка проводить аудит системи захисту дітей, і має запропонувати, що далі робити. Громадські організації і представники всіх міністерств, що залучені в управління інтернатною системою, є членами робочої групи.

Наша організація «Надія і житло для дітей» провела трансформацію системи захисту дітей в двох районах: в Київській області та Дніпропетровській. Там інтернатний заклад був закритий, а відкрито Центр соціальної підтримки дітей і сімей, змінена структура взаємодії. Діти були повернуті або в свої сім’ї, або їм знайшли альтернативу сімейного влаштування: опіка, прийомні сім’ї. Річ в тім, що коли ми вивчили особові справи кожної дитини, виявилося, що більшість з них мають куди піти.

Директори колишніх інтернатів стали директорами центрів і працюють по новій моделі. Вони розуміли, що треба перевчитися, відмовитися від старої системи, від купи будівель.

Василь Шандро: На чий баланс перейдуть всі ресурси — це мережа будівель, певні бюджети…

Катерина Залєвська: Територія всіх інтернатів в Україні складає десь територію міста Луцька. У багатьох інтернатів гектари земель. Місто Луцьк, плюс 100 тисяч дітей, які зараз перебувають в інтернатних закладах.

Василь Шандро: Це і діти з особливими потребами? Альтернативні можливості для них розробляються?

Катерина Залєвська: Ми не говоримо про те, що потрібно все руйнувати.

Процес реформи передбачає два напрямки. З одного боку — поступове закриття інтернатних закладів. З іншого боку — розвиток соціальних послуг для дітей в громадах. Ці послуги здатні закрити проблеми людей, через які діти потрапляють до інтернатів.

Наприклад, це денні служби для дітей з особливими потребами. Дітей-аутистів багато, з ними важно комунікувати, вони не піддаються звичайному навчанню. Їх можна приводити в денний центр, з ними працює реабілітолог, працює з дітьми і батьками, вчить їх комунікувати між собою. Таким чином, дитина трошки соціалізується, їй не потрібно бути в спец закладі, вона живе в родині.

Василь Шандро: Багато ваших колег, експертів, що займаються цим питанням, говорять про певне ігнорування суспільством самого факту людей з інвалідністю чи людей з особливими потребами. Наскільки ситуація змінилася? Чи готові школи прийняти цих дітей? Чи готова система освіти і суспільство до того, що може так виникнути, коли дітки з інтернатів потраплять у звичайні школи?

Катерина Залєвська: Насправді наше суспільство ще не готове до того, щоб сприймати інакшість як звичайну річ. І процес зміни свідомості дуже довгий. Але, як на мене, ті події, які в країні останні роки відбуваються, в першу чергу військовий конфлікт, величезне психологічне зрушення зробив.

Наталя Соколенко: Ваша організація чи партнерські організації, які працюють на Донбасі, займаються чимось подібним?

Катерина Залєвська: На жаль, на підконтрольній території військові дії показали всю неспроможність системи захисту дітей в критичній ситуації діяти. Ті більш ніж 1,5 тисячі дітей, які виїхали з території Донбасу, потрапили в інтернатні заклади. Система не могла нічого запропонувати цим сім’ям для того, щоб вони залишились разом у кризовій ситуації. Зараз на Донбасі наші партнери продовжують роботу, це дуже важно, тому що, наприклад, служба захисту дітей в жахливих умовах. Одна-дві людини без Інтернету, які не мають навіть фізичної можливості охопити всіх дітей.

На непідконтрольних територіях ніякої роботи не ведеться. Там заклади працюють, дітей годують, якась система існує на гроші «республіки».

Детальніше про ситуацію з захистом прав дітей на підконтрольній бойовикам території Донецької та Луганської областей розповів Уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.