Слухати

8,5% українських військових — жінки, з них лише 2 тисячі — офіцери

06 липня 2016 - 09:00 234
Facebook Twitter Google+
Наталя Карбовська та Анна Квіт розповіли про нові посади, відкриті для жінок-військовослужбовців, та перспективи їх повноцінної інтеграції у сферу оборони безпеки країни

У студії «Громадського радіо» Наталя Карбовська, голова «Українського жіночого фонду» та Анна Квіт, співаавторка дослідження «Невидимий батальйон», консультантка підрозділу ООН-Жінки говорили про жінок на війні та новий наказ Міністерства оборони, що розширює кількість військових посад, на які дозволяється призначати жінок. 

Євген Павлюковський: З початку 2016 було 1400 жінок, які погодилися йти на контрактну службу і брати участь у бойових діях. Чи справді у нас кількість жінок суттєво збільшилось за цей час?

img_20 160 705_223 558.jpg

Наталя Карбовська, Анна Квіт // «Громадське радіо»
Наталя Карбовська, Анна Квіт
«Громадське радіо»

Анна Квіт: Справді, жінок, які беруть участь у бойових діях у зоні АТО, стає більше . Достеменної статистики немає, тому що багато з них беруть участь у добровольчих батальйонах, і порахувати складно.

Ірина Соломко: Це жінки, які беруть участь в АТО як військові, чи вони куховарять або працюють в медичних підрозділах?

Анна Квіт: На яких посадах вони там знаходяться і який у них статус в армії, це вже інше питання. Наразі у нас є проблема, що багато жінок, які знаходяться у зоні АТО перебувають не на тих посадах, де справді працюють. Вони офіційно значаться кухарками або санітарками, а по факту знаходяться на бойових посадах.

Насправді перелік посад, дозволених для жінок, був дуже обмежений. Жінкам не дозволялося займати бойові посади і багато інших не бойових посад. Ми дуже чекали на зміни в законодавстві і нарешті 3 червня 2016 року був прийнятий наказ Міністерства оборони «Про зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу» з урахуванням посад, на які дозволяють призначати жінок-військовослужбовців. Звичайно — це перемога.

Ірина Соломко: Завдяки чому ця перемога стала можлива?

Наталя Карбовська: Це перемога не однієї людини, а всіх, хто презентував проект «Невидимий батальйон». Це перемога тих організацій, які до нас долучилися, зокрема ООН-жінки, перемога журналістів, які говорили про це, а також тих жінок, які сьогодні служать в армії.

За даними Міністерства оборони, в армії на сьогодні близько 50 тисяч жінок, з яких тільки 17 тисяч є військовими. І це складає 8,5% від усієї кількості військових в українській армії. Серед них всього лише 2 тисячі офіцерів. Це тема для наступного наказу, бо прийнятий наказ №292 стосується тільки молодшого складу армії. І ми знаємо, що жінок активно не допускають до важливих посад у сфері безпеки оборони. Це явище називається «скляною стелею».

Євген Павлюковський: Багато керівників у армії упереджені щодо цього. Як ви вважаєте, наскільки просто цей наказ можна буде впровадити у життя?

Ірина Соломко: І який відсоток жінок-офіцерів у інших країнах, якщо не брати армію Ізраїлю?

Я думаю, має бути розуміння з боку влади того, що будь-які реформи не будуть ефективними, якщо не враховані інтереси обох статей. І це стосується сектора безпеки напряму.Жінки взагалі складають 54% населення в Україні, — Н. Карбовська.

Наталя Карбовська: Дуже символічно, що в день, коли ми презентували результати дослідження «Невидимий батальйон», вийшла інформація про те, що в американській армії з початку року всі посади стали відкритими для жінок.

Анна Квіт: В Нідерландах і Франції такі обмеження і досі є, а в решті країн НАТО, мені здається, ці обмеження вже зняті.

Євген Павлюковський: Чи справді цим наказом ми певним чином інтегруємось  у спільноту цивілізованих армій чи це тільки перший крок? Що ще треба зробити, щоб жінки в армії навіть зі зброєю в руках почували себе впевненіше?  

Анна Квіт: Це тільки перший крок, адже це наказ, який розширює список лише на 63 посади сержантського і старшинського складу. Це бойові посади: гранатометник, командир бойової машини, командир гранатомета, командир міномета, кулеметник, навідник, навідник-оператор і багато інших. Проте закритими та недоступними для жінок залишаються дві третини посад від загальної кількості, що містяться у переліку.

Євген Павлюковський: Які це посади і чому вони не ввійшли до переліку?

Анна Квіт: Мені важко визначити, за яким принципом їх вибирали, тому що недоступними для жінок залишаються такі посади як, наприклад, сапер, водолаз, вогнеметник, командир взводу, машиніст, мінер і навіть топогеодезист, фотограф, фототелеграфіст і фоторадіотелеграфіст. Швидше за все, дозволили ті посади, на яких зараз де-факто жінки вже є.

Наталя Карбовська: Я хотіла б додати, що наказ показує насправді політичну волю Міністерства оборони змінюватися. Звичайно зміни не будуть швидкими. Вони дуже сильно залежать і від людського фактору, і від тих інституційних можливостей, які є в міністерстві оборони. До речі, на сьогодні в Міністерстві оборони є радник міністра з гендерних питань. Це жінка-офіцер. У нас дуже великі сподівання, що вона стане рупором жінок, які сьогодні працюють в структурах Міністерства оборони. Також нещодавно була створена гендерна робоча група.

Ірина Соломко: Чому так важливий цей статус рівності? Що може стати їм на заваді?

Наталя Карбовська: Як і будь-який наказ в Україні, цей документ не свідчить, що його швидко будуть виконувати. Особливо у країні, де досі є багато гендерних стереотипів. Я думаю, що виконання наказу необхідно буде контролювати.

Євген Павлюковський: Наскільки побутові умови у наших військових частинах відповідають тому, щоб у особовому складі знаходились і чоловіки, і жінки?

Анна Квіт: Крім на наказу, потрібно ще внести зміни до деяких законів України, а також розвивати інфраструктуру, яка б дозволяла інтегрувати жінок у Збройні сили України. За даними нашого дослідження «Невидимий батальйон», ми побачили, що наша інфраструктура не є розвиненою: немає забезпечення формою, бракує медичних послуг, відсутнє відповідне житла. Умови не найкращі і також потребують змін.

Євген Павлюковський: А якщо говорити про сексизм, це, очевидно, має бути окрема програма? Наприклад, в армії США діє принцип: «Не питай-не відповідай», який стосується сексуальної орієнтації. Чи доцільно в Україні вводити подібний принцип?

Ірина Соломко: І наскільки жінки можуть захистити себе від домагань, зокрема і з боку вищого по рангу?

Анна Квіт: Проблему домагань і сексуального насильства ми в дослідженні не розглядали, але, звичайно, вона присутня. Подібні випадки були серед наших респонденток. Я вважаю, мають бути відповідальні люди, які слідкуватимуть за цим. Також повинні бути відповідні навчання про недопустимість таких випадків.

Ірина Соломко: Як ви оцінюєте, наскільки українська влада спроможна провести гендерну реформу у цій сфері?

Анна Квіт: Мені здається, вихід цього наказу свідчить про деяку політичну волю щодо змін у суспільстві. Поспілкувавшись з представниками міноборони, ми зрозуміли, що це нова для них тема. Не було конфлікту — не було питання участі жінок у бойових діях, почався конфлікт, і на це почали звертати увагу. Україна офіційно, згідно з Цілями сталого розвитку 2020, хоче реформувати сектор безпеки оборони, відповідно до стандартів НАТО, тому ми сподіваємося, що позитивні зміни таки будуть.

Євген Павлюковський: А чи справді в стандартах НАТО прописані гендерні аспекти, які мають бути у війську?

Анна Квіт: Немає єдиного стандарту НАТО, який би прописував якісь вимоги до кількості жінок армії. Кожна країна визначає це для себе сама.

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.