Слухати

90% військових в полоні зазнають катувань, — психологи

04 червня 2016 - 09:00 146
Facebook Twitter Google+
Як правильно говорити з людиною, щоб не нагадати про пережитий біль?

З американським терапевртом Ендрю Крітовіч і психологом, координатором проектів для потерпілих від катувань Тетяною Сіренко, говоримо про підтримку військових і цивільних, які зазнали катувань.

Анастасія Багаліка: Скільки ваша програма триває в Україні?

Тетяна Сіренко: Наш проект триває з липня минулого року, тобто майже рік. Учасниками є люди, які перебували в полоні та піддавались тортурам. Ми працюємо як з цивільними потерпілими, так і з військовополоненими.

Анастасія Багаліка: Чи робили ви для себе якісь позначки протягом цієї програми, скільки жертв катувань пройшло через руки ваших лікарів?

Тетяна Сіренко: За рік ми надали послуги 86 потерпілим від тортур. Десь 70% з них — військовополонені, а 30% — цивільні заручники.

Анастасія Багаліка: Коли ми говоримо про тортури, ідеться про фізичне знущання чи про психологічне також?

Ендрю Крітовіч: Ідеться про різні випадки. Деколи люди плутають і думають, що тортури — це щось надзвичайне, що це трапляється в якихось певних випадках.

Будь-яке утримання, насильне спричинення чогось, завдання якихось травм, психологічне утримання, навіть позбавлення людей їжі — це тортури.

Анастасія Багаліка: Савченко, Варфоломеєва — це жінки, які постраждали від психологічних тортур. Як би ви їм допомагали?

Ендрю Крітовіч: Допомога має бути комплексною для того, щоб людина могла «влитися» в життя. Передусім це психологічна допомога. Людина може проговорити те, що пережила. Також можна допомогти знайти житло.

Людина має обдумати те, що потрібно. Якщо людина не мала змоги сама подивитись на себе, відійти від того, що трапилось, то всі питання, які ставитимуть інші, будуть знову травматизувати.

Анастасія Багаліка: Які запитання від людей, які не переживали полон, не травматизують досвід?

Ендрю Крітовіч: Передусім треба старатися запитувати, що було, як, коли. І слухати. Треба слухати, спостерігати і мати тепле відношення. Часто люди мають подвійне відношення до людей, які пережили тортури. Таке буває, коли люди бояться, не знають, про що говорити. А друге, коли люди надзвичайно багато запитують. Може бути нанесена додаткова травма.

Анастасія Багаліка: Коли люди були в полоні бойовиків, журналісти запрошують їх на інтерв’ю, програми. Це може нашкодити?

Ендрю Крітовіч: Так, це може ретравматизувати людину.

Анастасія Багаліка: Чи є відсоток людей, які це переживають без допомоги спеціалістів?

Ендрю Крітовіч: Близько 60% людей одужують самі. Якщо людина переживала тортури, це не значить, що у неї посттравматичний стрес. Дехто з людей, які переживали тортури, був травмований. Це може не розвинутися, але дуже важливо підтримати людину, бути чутливим до цієї людини.

Анастасія Багаліка: Чи відрізняються реакції тих, хто пережив фізичне насилля, і тих, хто переніс психологічне насилля?

Ендрю Крітовіч: Коли до людини застосовувалися тортури, і вони були фізичними, треба провести медичне обстеження. Треба підходити до цього теж чутливо. Якщо людині завдали тортури певним чином, а медичне обстеження чимось нагадує їх, то це може призвести до ретравматизуватися. Треба працювати спокійно, пояснюючи людині, що станеться.

Людина не має відчувати, що щось не так. Те, що трапляється, — це нормальна реакція на ненормальні події.

Як ми працюємо? Це залежить від симптомів. Не можна сказати, що людина, яка пережила фізичні тортури, буде обов’язково відчувати себе набагато гірше, ніж психологічні, хоча це спостерігається.

Анастасія Багаліка: Військові і цивільні реагують по-різному?

Ендрю Крітовіч: В залежності від травми і її тривалості. Якщо людина утримувалась довгий час, тортури застосовувалися довго і інтенсивно, то реакція залежить від самої людини. Потрібно застосовувати індивідуальний підхід.

Анастасія Багаліка: Дуже багато заручників поверталися додому. З ними майже не працювали. Що це означає?

Тетяна Сіренко: Дійсно. Ситуація з цивільними заручниками дуже сумна. В 2014 році їх було дуже багато. Звільнення відбувалося хаотично і стихійно. Не було стандартизованої процедури, що робити після звільнення.

Якщо брати цивільних заручників, якщо це не є резонансні історії, то і зараз для них немає такої процедури. Для військових створені реабілітаційні програми. А для цивільних такого немає. У державі не створено механізм, як їх треба реабілітувати.

Анастасія Багаліка: Скільки цивільних зазнали фізичних знущань, скільки військових?

Тетяна Сіренко: Психологічних знущань точно зазнали всі, хто був в полоні. З тих військових, які до нас потрапляли, 90% зазнавали тортур. Цивільних фізично катували менше.

Анастасія Багаліка: Як уникнути тортур в полоні?

Ендрю Крітовіч: На мою думку, складно контролювати поведінку людей. Які беруть в заручники. Деколи є певні поради. Але все це умовно. Чи спрацює, залежить від тих, хто бере в полон. Людина, яку беруть в полон, втрачає позицію вибору. В такий час цій людині важко повпливати на тих, хто цей вибір і силу має. Є деякі поради, особливо цивільним заручникам. Наприклад, старатися не протестувати. Але я ви не хотів говорити, що в цьому є великий вибір. Якщо ми почнемо так думати, то ми можемо сказати, що те, що людину піддавали тортурам, в якійсь мірі це її вина. А я би не хотів щоб ми так думали. Вини цієї людини немає.

Анастасія Багаліка: У багатьох людей, яких ви лікували, є Стокгольмський синдром?

Ендрю Крітовіч: В моїй практиці це меншість, але таке може бути. Всі реагують по-різному.

Анастасія Багаліка: Чи триватиме надалі проект в Україні? Зі скількома людьми плануєте ще попраюцвати?

Тетяна Сіренко: Проект триває. Він є дуже актуальним. Ми набули вже певного досвіду. Проект буде продовжуватись, і ми плануємо його розширяти. Якщо минулорічний проект ставив за мету надання екстреної допомоги, то сьогодні ми розробляємо довготривалу модель програми.

На сьогодні ми намагаємось надати допомогу всім, хто до нас звертається. Окрім жертв, ми працювали з членами їхніїх родин. Я думаю, що до кінця року може бути близько 300 осіб.

Анастасія Багаліка: Як до вас можна звернутися за допомогою?

Тетяна Сіренко: За телефоном 068 101 76 83. Треба зателефонувати. Наці спеціалісти порадять, куди краще звернутися за допомогою.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.