Слухати

Абсолютний суверенітет держави неможливий і навіть шкідливий, — Панич

17 липня 2016 - 08:56
FacebookTwitterGoogle+
Деякі добровільні обмеження суверенітету як особи, так і держави (наприклад, міжнародні договори) корисні для ефективного співжиття, вважає філософ

16 липня — 26 річниця Декларації про державний суверенітет України. Що таке суверенність і як вона реалізується у сучасному світі й зокрема Україні, розповів філософ Олексій Панич

Сергій Стуканов: Що на сьогодні означають поняття «суверенітет держави» і «суверенітет народу»?

oleksiy_panych.jpg

Олексій Панич // «Громадське радіо»
Олексій Панич
«Громадське радіо»

Олексій Панич: Між ними є серйозна різниця. Будь-які моральні, правові, політичні стосунки завжди зачіпають питання суверенітету, а це означає, що між людьми немає стосунків, які б взагалі не торкалися суверенітету.

Тобто суверенітету притаманна наскрізність. Але це чудова річ, якщо її не абсолютизувати. Абсолютна незалежність частини є руйнівною для цілого. І це стосується і суверенітету людини, і суверенітету держави.

Сергій Стуканов: Як може бути суверенна держава без суверенного народу?

Олексій Панич: Я б сказав, що усе виростає із суверенітету як чогось притаманного людині. Є навіть таке поняття як суверенітет споживача — споживач є незалежним від виробника у тому плані, що він може за наявні у нього кошти купувати, що, коли і де хоче.

Я як особа владний розпоряджатися власним тілом і життям. Чи означає, що я маю абсолютне таке право? Боронь Боже.

Те саме, коли люди об’єднуються й утворюється поняття «суверенітет народу». Потрібно, щоб вони відчували себе одним народом, який має власні правила життя. Для цього йому потрібна держава як інструмент.

Буває навпаки: держава є і народ є, але ним керує держава, і тоді народ не має суверенітету.

Сергій Стуканов: Зі створенням ЄС держави втратили свій суверенітет?

Олексій Панич: Не втратили, але змінили. Коли кажуть про втрату суверенітету, це велике спрощення. Суверенітет держави ніколи не був абсолютним. Це ідея, до якої більш-менш наближалися різні держави, але вони ніколи не реалізували це повністю.

Десь у 605 р. до Р. Х. Навуходоносор, вавилонський імператор, захоплює юдейського царя в полон, потім відпускає і каже: будеш керувати далі, але під моїм проводом. Це обмежений суверенітет. Цей цар піднімає повстання проти Навуходоносора, тобто хоче більше суверенітету, ніж може подужати.

Закінчилося це його смертю і тим, що Навуходоносор поставив іншого, а потім третього. Це була сумна сторінка в історії юдейського народу, яка показує, що суверенітет не буває необмеженим.

Суверенітет Навуходоносора також був обмежений — Єгиптом, іншими державами ззовні і богами, традиціями, устоями зсередини.

До найбільшого суверенітету держави підійшли у модерній Європі.

Коли 30-річна війна винищила половину населення Німеччини і стало зрозумілим, що домовитися про бога не вдасться, стали вживати авторитарні політичні рішення. І тоді уклали Вестфальський мир, де сказали: у питанні бога хто як хоче, так у себе вдома і робить.

Любомир Ференс: У Європі локальні організації у межах держав перебирають на себе частину рішень і виходить, що народний суверенітет знову обмежується?

Олексій Панич: Вони мають прямі домовленості, міжнародні зобов’язання і мережі, яким вони підпорядковуються. Це дуже складне мереживо, але тут, крім небезпек, є великі перспективи. Крок до об’єднаної Європи долав ще гірші перешкоди.

За Вестфальською системою, була загроза, що цар водночас вирішує питання релігії та всі інші. Але тут виявилася пастка: якщо люди делегують своє право на самозахист державі, хто боронитиме державу у міжнародних конфліктах?

І відлуння цього ми маємо зараз, через три століття, у тому, що робить Росія.

Любомир Ференс: З точки зору Путіна, Росія зараз боронить суверенітет, порушений в результаті розвалу Радянського Союзу.

Олексій Панич: Вона хоче не боронити, а абсолютизувати суверенітет. Тут постає питання, чи є якісь інтереси, вищі за інтереси держави. Гоббс не мав відповіді на це питання, Кант також не мав відповіді.

Любомир Ференс: У державному суверенітеті виділяють зовнішню сторону — незалежність щодо інших держав — і внутрішню — верховенство і повноту влади щодо всіх інституцій та інститутів.

Коли ми в 1990 році проголосили суверенітет, виглядає, що ми були не повністю суверенні не тільки щодо Росії, а й щодо внутрішніх структур. Як розвивалась із часом ця ситуація?

Олексій Панич: Ми і зараз не повністю суверенні в обох вимірах. Мало того, що визнаємо пріоритет міжнародного законодавства над національним, що є потужним обмеженням суверенітету, яке, проте, на користь державі й народу: держава полегшує таким чином взаємини з іншими державами, а людина, наприклад, може виграти у суді якусь справу проти держави на основі міжнародного документа.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.