Слухати

Через яку справу Україна вперше потрапила до списку країн, що ув’язнюють журналістів?

15 грудня 2017 - 09:13
Facebook Twitter Google+
262 журналісти перебувають за ґратами в 2017 році. Серед них є і журналісти з України. Ці дані Комітету захисту журналістів (CPJ) коментує голова НСЖУ Сергій Томіленко
Через яку справу Україна вперше потрапила до списку країн, що ув’язнюють журналістів? / Програми на Громадському радіо

«На жаль, вперше Україна потрапила до списку Комітету захисту журналістів. Це американський комітет, веде одну з найзмістовніших статистик щодо вбивств журналістів у світі загалом, а також ведуть список журналістів, які перебувають в ув’язненні за певними країнами», — говорить Сергій Томіленко.

 

Анастасія Багаліка: До списку потрапили українці. Я так розумію, йдеться про Романа Сущенка?

Сергій Томіленко: Наразі Україна увійшла до списку, де фіксується перебування за ґратами саме журналіста. Дійсно, Роман Сущенко перебуває в ув’язненні в московській тюрмі і це фактично російська статистика. В Україні мова йде про одне ув’язнення, яке підтверджує Комітет захисту журналістів і їхні експерти. Йдеться про блогера Василя Муравицького, якому наразі пред’явлено звинувачення в державній зраді, СБУ тримає його під вартою. Він знаходиться в Житомирському СІЗО, відповідно – Комітет захисту журналістів зараховує, що він зазнає обмеження волі за свою журналістську діяльність.

Наталя Соколенко: Хоча Василь Муравицький не в чистому вигляді журналіст, а все-таки блогер. Чи є тут відмінність?

Сергій Томіленко: Дійсно, звучить питання, що він блогер, оскільки як фрілансер, незалежний журналіст публікував свої матеріали в Інтернеті, відповідно – до нього є претензії у правоохоронних органів щодо того, що його матеріали і його діяльність загалом є шкідливою для країни і загрожує національній безпеці.

Але  водночас він є дійсним членом НСЖУ і серед місцевих житомирських журналістів його ідентифікують як відомого. Свого часу він отримував як найкращий журналіст року певну відзнаку від житомирської мерії. Тому якраз житомирська спільнота не ставить під сумнів його статус журналіста, просто він працював у вільному форматі.

Нас теж турбує ця ситуація, крім Комітету захисту журналістів була заява і «Репортерів без кордонів» по Василю Муравицькому. У тому розумінні, що звинувачення, які йдуть, надзвичайно серйозні, і мають підкріплюватися фактами та оприлюдненням позиції. Наразі серед аргументів, які йому пред’являються, — що він уклав угоду з російським інформагентством «Росія сьогодні» на надання журналістських матеріалів і заміток.

Я як громадянин України засуджував би будь-якого журналіста, який би укладав угоду з Russia Today або з іншими інформагентствами на надання матеріалів, але це засудження на рівні громадянського вчинку. Водночас ми чітко розуміємо, що сам факт укладання такої угоди не є злочином, бо в нас не заборонена економічна діяльність: є підприємства, власники, обміни. Інше питання – угода, яка оприлюднена. В ній теж нема питань, які б стосувалися зради України, передачі держтаємниць, фактично – формальна угода, яка може бути в багатьох українських медіа просто на надання таких матеріалів, які відповідно до їхніх розцінок будуть оплачені.

У публічному просторі відсутні належні аргументи, які б засвідчували питання держзради, яку йому приписують або інших речей – необхідність ізоляції, ув’язнення

Для мене очевидно, що Росія веде війну проти України і відбувається агресія. Але при чутливості ситуації в Україні, на міжнародній арені все одно є певні правила, міжнародні організації фіксують сам факт, що журналіст знаходиться за ґратами, журналіст десь вбитий. Це беземоційна статистка, просто фактаж. Але водночас Комітет захисту журналістів розраховує, що українська влада, в цьому випадку – СБУ, має надати публічні обґрунтування цих претензій. Поки ми не бачимо цієї дискусії і фактажу. 

Наталя Соколенко: Як би сама журналістська спільнота могла розв’язати це питання. Наприклад, якби у нас видавалися і забиралися посвідчення журналістів і журналістська спільнота сама б говорила, що ця людина є журналістом або не є, бо співпрацює з агресором?

Сергій Томіленко: Я би розділив ваше питання. Певна відповідальність і ситуація житомирського колеги і загалом саморегулювання, яке дійсно важливе. Якщо ми дивимось по Муравицькому, що він як блогер, то на сьогодні глобально Рада Європи та різні організації в зв’язку з проникненням нових технологій, соцмереж розглядають ширше поняття «журналіст» — не лише той, хто має посвідчення спілки, певної професійної асоціації або редакційне посвідчення, зареєстроване в медіа. Якраз у нас дуже часто є так, що зареєстровані медіа програють в своїй аудиторії окремим каналам на YouTube, соцмережам.

Я спілкувався з житомирськими колегами, обласною організацією НСЖУ, людьми, які його знають і бачили ці матеріали, сам дивився ці матеріали – в мене нема однозначної відповіді, що матеріали, які є в публічному доступі, свідчать про якусь шкідливу роботу. Вони більшою мірою свідчать про певні погляди людини, водночас нема закликів до повалення ладу чи такого іншого.

В нього є певне критичне сприйняття подій в країні, але публічно він заявляв, що Крим український. Те, що є, — воно доволі вписується в межі свободи вираження думки, і ця думка не є агресивна і не спрямована проти України. Нас дивує, що в публічному просторі при такому серйозному звинуваченні, при міжнародному контролі, ті служби, які пред’являють, що це великий злочин і вони викрили блогера, то єдиний аргумент – угода з російським інформагентством.

Ми не говоримо, що правоохоронні органи не можуть пред’явити якихось претензій, але в цивілізованій країні вони зобов’язані дискутувати з суспільством і аргументувати свої вчинки.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.