Слухати

Чому варто читати повісті Ірини Вільде? Думка письменниці Оксани Луцишиної

09 березня 2018 - 11:38
Facebook Twitter Google+
Говоримо про книги, гендерну рівність та зрив акції до 8 березня в Ужгороді

lucyshyna_oksana_0_0_0.jpg

 Оксана Луцишина // «Громадське радіо»
Оксана Луцишина
«Громадське радіо»

На зв’язку зі студією — письменниця та гендерна експертка Оксана Луцишина, яка перебуває в Техасі.

Ірина Славінська: Декілька днів тому на сайті «Повага» опублікували вашу колонку про реакцію в Ужгороді на ідею провести марш 8 березня. Сьогодні з Ужгорода надійшли тривожні новини. Там були епізоди агресії щодо учасниць маршу.

Оксана Луцишина: Я знаю тільки те, що бачила на Фейсбуці. Активісток облили фарбою. Наскільки я знаю, одній дівчині навіть пошкодили рогівку ока. Наскільки я зрозуміла, це сталося дуже швидко. Акцію практично було зірвано. В якомусь сенсі такого варто було чекати, тому що місто не звикло до таких речей. З іншого боку, це місто, яке практично завжди вважало себе Європою, тому це ганебне видовище.

Ірина Славінська: На моїй внутрішній мапі України Ужгород не виглядає як надто консервативне місто, таке, де можуть відбуватися напади на правозахисні акції.

Оксана Луцишина: Мені теж так не здавалося, я не знаю, в чому причина такої різкої радикалізації. З’явилися групи агресивно налаштованих людей, які не розуміють ні значення слова фемінізм, ні значення поняття «права», яким завжди привиджається монолітна феміністка, яка ще й лесбійка, яка все буде трощити, яка намагається знищити традиційні цінності.

Лариса Денисенко: В США зараз виходять книжки, які стосується гендерної рівності? Які теми в цих книжках відображаються?

Оксана Луцишина: Тут виходить така маса книжок, що встигнути навіть оглянути все, що відбувається, дуже важко. Я можу говорити про університетське середовище. У цьому університеті, де я зараз працюю, заснували квір-студії. Коли вони робили вечірку з приводу заснування цієї справи, зібралася дуже різна публіка. Ідея фемінізму, квіру як рух за людські права задає тон.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про пантеон українських або американських письменниць, що б ти тут могла сказати?

Оксана Луцишина: Що стосується українських, то я скажу про Ірину Вільде, яку в нас, по-моєму, не читають тією мірою, якою її потрібно читати.
Я свого часу випадково натрапила на її повісті «Метелики на шпильках» та «Повнолітні діти». Роман розвитку для хлопчика — це завжди відкриття нових територій, а жіночий роман освіти — зменшення територій. У Вільде дуже добре схоплені стани, коли дівчину вкидають в світ дорослості. Це має бути в програмі однозначно.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.