Слухати

Чорнобиль показав людям, що для СРСР їхнє життя не є цінністю, — Ольга Сало

26 квітня 2016 - 08:35 566
Facebook Twitter Google+
Аварії на ЧАЕС передувало чимало локальних аварій. За період з 1977 по 1981 там сталося близько 29 аварій, 8 з яких були з вини обслуговуючого персоналу, — аналітик ЦДВР Анна Олійник

Художниця і керівниця програм Центру досліджень визвольного руху Ольга Сало та магістрантка КНУ ім. Шевченка і аналітик ЦДВР Анна Олійник розповідають про свою документальну інсталяцію до 30-річчя аварії на ЧАЕС «Під саркофагом», яку можна побачити в Києві до 28 квітня.

Сергій Стуканов: Я подивився один матеріал на тему вашої інсталяції, де ви, пані Олю, сказали таке: «Перехід — тому що ми перебуваємо в перехідному періоді». Що це за перехідний період?

Ольга Сало: Нас на ідею цієї експозиції наштовхнув процес декомунізації. Ми позбуваємося рудиментів минулого, саме цей перехід тут і маємо на увазі. Ми вважаємо, що це дуже символічно, коли в 30 років трагедії місто обмежуюється 30-кілометровою зоною, де можуть побутувати радянські вулиці, пам’ятники. Там можна було залишити такий собі «музей Совка».

Ольга Веснянка: Пані Олю, ви є і художницею, і керівницею програм Центру досліджень визвольного руху. Отже в інсталяції «Під саркофагом» є і ваша частка роботи?

Ольга Сало: Звичайно. Робота з’являлась внаслідок обговорення з фахівцями, але щоб щось візуалізувати, то треба це осмислити разом з ними. Художник чи будь-яка інша людина мистецтва насамперед займається тим, що опрацьовує інформацію, пропускає її через себе і подає її у світ.

Ольга Веснянка: Як виглядає ця інсталяція?

Анна Олійник: Це насамперед підбірка унікальних оцифрованих документів, які стосуються цієї катастрофи. Один з найепічніших документів серед них — повідомлення про саму катастрофу із легендарним написом Щербицького «Что это означает?» Тобто людина, яка займала високу посаду і мала приймати відповідальні рішення з ліквідації катастрофи, навіть не розуміла, в чому суть.

img_7833.cr2_.jpg

Інсталяція «Під саркофагом» // Марія Зав'ялова/Громадське радіо
Інсталяція «Під саркофагом»
Марія Зав’ялова/Громадське радіо

Окрім того там є чудові роботи Ольги Сало, які показують рівень зміни радіації. Є також цікава ідея з проектором, який транслює запис розмови з диспетчером в момент виявлення аварії, який каже «Что это горит? Что у вас там за пожар?»

Сергій Стуканов: Які документи є в відкритому доступі? Що з цього приховувалося спецслужбами СРСР раніше?

Анна Олійник: Зокрема там є документи, які чітко дозволяють простежити, що катастрофа не була раптовою. Їй передувало чимало локальних аварій. За період з 1977 по 1981 там сталося близько 29 аварій, 8 з яких були з вини обслуговуючого персоналу..

Цікавим є документ КДБ УРСР від 1987 року, який було розсекречено внаслідок прийняття архівного закону. Це детальне розслідування аварії, і там по пунктам викладено, чому це сталося. Є виділений абзац, де вказано, що катастрофа сталася «через неврахування людського фактору».

Ольга Веснянка: Де розташований цей перехід і як довго можна буде побачити інсталяцію «Під саркофагом»?

Ольга Сало: Це перехід під Європейською площею, який веде від Українського дому до Національної філармонії України.

В четвер, 28 квітня, буде останній день, бо ми вирішили не залишати виставку на свята і в п’ятницю вже їдемо. Але сподіваємося, що знайдемо такі переходи і в інших містах, бо хочемо поділитися цим з більшою кількістю глядачів.

Ольга Веснянка: Як реагують люди на інсталяцію?

Ольга Сало: Спускаючись в цей перехід люди йдуть по сходинках, де написані радянські назви вулиць. Одна жіночка навіть подякувала, що хтось ще це пам’ятає. Іноземцям же подобається. А один молодий хлопець сказав, що жив на вулиці Петровського, і не розуміє, чим він нам заважав. І я власне не змогла його переконати.

На стіні в переході як раз розміщений знак ДНК на фоні людини, яка мислить радянськими штампами, як «Лишь бы не было войны», «Главное, чтобы был порядок» чи «Сталина на вас не хватает». Одна жіночка, проходячи повз, сказала, що дійсно, Сталіна на вас не вистачає.

img_7843.cr2_.jpg

Виставка «Під саркофагом» // Марія Зав'ялова/Громадське радіо
Виставка «Під саркофагом»
Марія Зав’ялова/Громадське радіо

Сергій Стуканов: Як ви гадаєте, чому аварія на ЧАЕС наблизила розпад Радянського Союзу?

Ольга Сало: Ми проводили певні паралелі на виставці, і якщо говорити про репресії, то до аварії на ЧАЕС вони відбувалися проти незгодних, і люди думали, що коли не виступають проти режиму, то знаходяться в безпеці. Але катастрофа відкрила їм очі на те, що для держави їхнє життя не є цінністю.

Ольга Веснянка: Який зв’язок ви бачите між Чорнобилем та Визвольним рухом України?

Ольга Сало: Ми робили цей проект спільно Інститутом національної памяті, і ЦДВР займається також дослідженням дисидентства. Ми знаємо, що Чорнобиль дав нову хвилю дисидентів, які не тільки боролися за права людини, а й могли використати аварію на ЧАЕС як ілюстрацію того, що потрібно щось змінювати в країні.

Ольга Веснянка: Чи можете ви порадити якісь художні, документальні фільми, літературні роботи, дослідження на тему Чорнобиля, з якими могли б ознайомитися зацікавлені люди?

Анна Олійник: «The Invisible City», що був показаний в цьому році на фестивалі Docudays UA. Він показує побут і життя людей, які живуть там.

Ольга Веснянка: Декілька років тому вийшов фільм з Ольгою Куриленко «Земля забуття», де на фоні Чорнобиля відбуваються романи, зустрічі, ведеться таке собі просте життя. Як ви ставитесь до такого «розважального» підходу до зображення катастрофи?

Ольга Сало: Позитивно. Чорнобиль — це сильний, багатогранний образ. Він став вже таким собі брендом, який в певній мірі відокремив Україну від Радянського Союзу.

Останнім часом мене вразили саме офіційні документи, і в одному звіті ООН з приводу 20-ліття Чорнобильської аварії була фраза, що дуже зачепила. Там кажуть про те, що влада неправильно вчинила, коли надала людям статус жертв Чорнобильської катастрофи, і рекомендують сприймати аварію як те, що ми це перебороли. Гадаю, що не слід цього соромитись.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.