Слухати

Чи врятують українців міжнародні протоколи лікування?

26 квітня 2017 - 21:15 457
Facebook Twitter Google+
Про нові можливості для прогресивних українських лікарів говоримо з Олександром Лінчевським, заступником міністра охорони здоров'я України

З п’ятниці, 21 квітня, в Україні можна буде лікувати за міжнародними протоколами. Говоримо з Олександром Лінчевським, заступником міністра охорони здоров’я України.

Олександр Лінчевський: Вперше в історії ми визнали західну науку. Визнали її без адаптації і без корекції. Ми кажемо, що те, що добре для американця і для європейця, хороше і для українця. І позитивні наслідки в хорошому сенсі цього слова — тобто, плоди цієї зміни ми відчуємо трохи згодом, — але це революційний наказ. 

Ірина Соломко: У мене, наприклад, не виникало жодних сумнівів, що те, що добре для американця, європейця, точно має бути добре для українця. Чому для того, щоб ці протоколи стали частиною української медичної системи, знадобилось 25 років?

Олександр Лінчевський: Про 25 років це питання не до нас…

Ірина Соломко: Але ви працювали в системі і ви точно знаєте кон’юнктуру і виклики, якими все це супроводжувалось?

Олександр Лінчевський: В Україні досі не має домінанти доказової медицини. Словосполучення «доказова медицина» не є чимось буденним, і не є тим, що зрозуміле саме по собі. І розробка стандартів лікування і розробка протоколів на засадах доказової медицини — це є відносно нова річ для України. Причини філософські — це і відсталість освіти, і певні проблеми в науковому світі. Тому доказова наука не є чимось буденним для звичайного лікаря. Перевага цього наказу — що ми від сьогодні, чи від п’ятниці —  визнаємо і можемо застосовувати ті міжнародні протоколи лікування, котрі базовані на засадах доказової медицини, а від так є істиною. Ми кажемо, що працює, а що ні, і відтепер можна буде українському лікарю застосовувати ті схеми лікування, ті методики, ті препарати, котрі є дійсно дієвими. 

Ірина Соломко: За якою системою координат має жити лікар в Україні? чи може він обирати, чи обов’язково це? Чи ми можемо говорити, що від 27 квітня українські лікарі мають керуватись виключно цією системою?

Олександр Лінчевський: Наказ є дозвільним. Спільно з міністерством юстиції ми кажемо, що лікар, який намагається впровадити в свою роботу найкращі протоколи лікування, найкращі методики, найновіші знання, ефективність яких є доведеною — не може бути покараний. Бо, на жаль, досі було саме так. Досі обов’язковим до виконання був український протокол, який часто містив у собі і корупційну складову з вписанням туди препаратів конкретних брендів, які дуже часто були неефективні в принципі,  або якісь нісенітниці і радянське середньовіччя, на жаль, некоректні протоколи бували. Мотивовані лікарі правдами і неправдами боролися і намагались правдами і неправдами кращі знання якось втілити. 

Відтепер впровадження міжнародних протоколів лікування за доказовими протоколами є абсолютно дозволені і всіляко вітаються. 

Ірина Соломко: Давайте говорити про технічну складову, ці протоколи вже перекладені. Певною мірою, у нас завжди є брак комунікації. Чи будуть організовувати якісь тренінги для лікарів, чи буде таке відбуватись на рівнях лікарень?

Олександр Лінчевський: Лікарська спільнота — мова йде про активну і грамотну частину спільноти — прекрасно знає, що з цими протоколами робити. Тут як раз проблем не буде.

Ірина Соломко: Який це відсоток такої прогресивної медичної спільноти?

Олександр Лінчевський: Кожен має змогу ним стати. Задача міністерства — дозволити це робити і не заважати. Чим ми й будемо займатись. Отже, вибір протоколу, його впровадження і контроль за виконанням покладається на заклад охорони здоров’я. Після того, як гроші підуть за пацієнтом, ми так сподіваємось, після прийняття нашого пакету законопроектів, запропонованого урядом, пацієнт зможе обирати лікаря, який лікує за міжнародними протоколами, або ні. Лікар буде комунікувати з пацієнтом. 

Ірина Соломко: Так, але напевно ці протоколи в першу чергу будуть застосовуватись в Києві або великих містах, а вже потім по маленьких містах та районах, оскільки треба всіх навчати?

Олександр Лінчевський: О ні, такої залежності немає. Кожен лікувальний заклад відтепер має право обрати ті протоколи, за якими є сенс , раціонально лікувати пацієнтів, і впроваджувати їх в роботі. 

Ірина Соломко: Повертаючись до перекладу. Всі протоколи будуть перекладені і викладені на сайті МОЗу. Чи зможуть лікарі їх отримати?

Олександр Лінчевський: З перекладом є деталі, які треба розуміти. протокол — це не заповіді, скрижалі, які написані назавжди. З появою нових препаратів, методів лікування медична наука змінюється. І світова спільнота переглядає і змінює протоколи. І впроваджує і робить стандартом найкращі медичні знання. Відповідно, щоразу перекладати тисячі протоколів нереально і не має сенсу. МОЗ затверджує перелік джерел. І джерела знань — ті сайти фахових асоціацій США, Європи, які ці протоколи публікують — ми визнаємо їх апріорі. Наприклад, кажемо, що європейська або американська спілка онкологів працюють на засадах доказової медицини, що ті протоколи, які є обов’язковими для європейського чи американського медичного світу, їх можна застосовувати у нас. А далі вже вибір конкретного протоколу, його переклад, його застосування покладається на заклад охорони здоров’я. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.