Слухати

Чиновники тиснуть під час конкурсів голів державних культурних інституцій?

07 вересня 2016 - 07:10 211
Facebook Twitter Google+
Закон про конкурсне обрання керівників закладів освіти вступив в дію на початку 2016 року. Конкурсні процедури тривають досі. У порушеннях намагаємося розібратися разом з експертами РПР

В гостях Громадського радіо експерти РПР Олена Салата і Олександр Білера

Ірина Славінська: Будемо говорити про конкурсні відбори керівників культурних установ і про те, чому про це варто говорити. Київська найгарячіша ситуація – це конкурс на посаду керівника Національного художнього музею. Що відбувається? На що варто навести фокус сьогодні, у вересні 2016 року?

Олена Салата: Закон, який розпочав процедуру конкурсного призначення керівників закладів культури вступив в силу на початку року. Протягом року з початку дії закону повинні бути переобрані керівники, окрім тих, з ким укладено контракти. Переобрання розпочалися не лише в Києві, а по всій країні. Мінкульт організовує конкурс.

Група РПР Культура взяла на себе місію моніторити процедуру. Ми входи до складу комісій, спостерігали як громадськість і виявили ряд порушень, які існують під час впровадження конкурсів. Вони мають бути прозорі, публічні і члени конкурсних комісій мають бути незалежними. Але в усіх конкурсах, де я брала участь, ці принципи були порушені. В деяких конкурсах не було відео-стріму процедури жеребкування, не були завантажені у мережу ці відео файли, але найбільшим порушенням було те, коли посадовці з департаменту культури ставали членами комісій.

Коли мінкульт або ДУС організовує свої конкурси, вони залучають громадських або мистецьких діячів до участі у комісіях. На нижчих рівнях залучають посадовців.

Ірина Славінська: Які механізми, окрім стріму, забезпечують прозору процедуру конкурсу?

Олександр Білера: Якщо діяти відповідно до закону 2669Д, посадовці не можуть бути членами комісій. Це є самий вагомий пункт і якби він виконувався, був би зовсім інший результат. Тому що по факту «на манеже те же», тобто керують ті самі люди. І виникає питання, невже у нас немає людей, які були б здатні замінити радянський керівний склад? Чи це дійсно проблема у дотриманні законодавчого поля?

Лариса Денисенко: А якщо посилатися на закон і говорити, що ви не маєте права тут бути? Що вони відповідають?

Олена Салата: Такий був прецедент, коли наш колега Віктор Гриза заявив, що заступник керівника департаменту не має права голосувати. Інші члени комісії порадилися і погодилися.

Лариса Денисенко: Тобто має значення активність інших членів комісії?

Олександр Білера: Так. Але як ми в цьому пересвідчимося коли немає стріму? В минулу п’ятницю був конкурс на очільника ТЮГ. Там були ті самі порушення.

Ірина Славінська: Не можу не звернути увагу на зауваження РПР щодо рівних можливостей доступу до конкурсу. Це ж, здавалося б, так просто: бери і надсилай пакет документів. Невже не все так просто?

Олександр Білера: Наші спостерігачі заявляли, що всі кандидати інші, окрім чинних керівників закладів, не мали доступу до інформації про заклад, його технічний стан, тощо.

Олена Салата: Коли писався закон, малося на увазі, що конкурс буде за трьома критеріями: кваліфікації, компетенції і конкурс програм. Для того, щоб написати програму розвитку закладу культури на 1 рік і на 5 років треба мати вихідні данні про його нинішній стан. Такі данні не доступні або обмежено доступні.

Ірина Славінська: Коли ми домовлялися з паном Олександром про ефір, я почула від вас, що найбільші небезпеки криються в конкурсах не у великі заклади, а у менші мало помітніші. Чому так?

Олександр Білера: Це моя особиста думка. На посадах залишаються люди, які ці заклади не розвивають. Бувають такі випадки, коли заклад доводять до неексплуатаційного стану. У нас ажіотаж по забудові і про кожне приміщення тут слід говорити окремо. Молодь, націлена на такі заклади, наткнулася на стіну. Коли людина, яка мають світове ім’я, може і хоче привезти сюди німецькі опери цікаві, готова креативно розвивати простір, а замість неї обирають старого очільника, який двох слів зв’язати не може.

Лариса Денисенко: Про що запитують під час конкурсу на очільника культурної інституції?

Олена Салата: Я була присутня на трьох конкурсах: музей Ханенків, музей історії Києва і музей Кавалерідзе. Більшість говорили про будівництво чомусь. Іноді представлялися програми розвитку закладу, як культурного центру. Але члени комісій мислять, що збереження важливіше ніж розвиток.

Олександр Білера: Нам часто закидають, що культура не є прибутковою. Але у Британії, наприклад, програма «Культура і креативність» заробляє 495 мільярдів на рік. Я не кажу, що всі повинні стати як завод і заробляти гроші, я про інше, про збереження, розвиток, інновації.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.