Слухати

Дебальцеве - сучасні Крути. Згадує режисер Євген Степаненко

20 лютого 2018 - 11:41
Facebook Twitter Google+
Говоримо про річницю виходу українських військових із Дебальцевого

stepanenko.jpg

Євген Степаненко // Фото: Громадське радіо
Євген Степаненко
Фото: Громадське радіо

У студії Громадського радіо — режисер документального фільму «Дебальцеве» Євген Степаненко.

Ірина Славінська: Коли наближаються річниці, люблять говорити про загальні підсумки. Про Дебальцеве існує дві точки зору: хтось говорить про те, що це велика поразка українського війська, хтось говорить, що це велика перемога українського війська. В твоїх очах чим було Дебальцеве?

Євген Степаненко: Це були сучасні Крути. Це була можливість взяти паузу і відновити українську армію до того стану, в якому вона знаходиться зараз. Зі стратегічної точки зору це можна назвати, якщо не перемогою, то точно не поразкою.

Крути і ця пожертва студентів, юнкерів, які захищали українську незалежну державу і опинилися трошки випадково на передовій, тому що всі очікували, що це буде спокійний напрямок. Їхній бій, те, що вони стояли, і правильно відступили. Це дало можливість українській незалежній державі в Бресті виступити правильно і зайняти те міжнародне положення, яке дало нам можливість бути державою. З Дебальцевим так само: те, що ми протрималися ті дні в Дебальцевому, дало нам можливість отримати підпис Путіна під тим, що називається Мінські угоди, і ввести Росію на міжнародному рівні як сторону конфлікту. Дуже важливо було, що Путін де-юре визнав, що вони беруть в цьому участь, і зафіксувати цей факт.

Це також дало нам можливість взяти паузу і почати думати про відновлення армії, про рух до того, щоб ми відновилися як держава в цих територіях.

Те, що ми протрималися ті дні в Дебальцевому, дало нам можливість отримати підпис Путіна під тим, що називається Мінські угоди, і ввести Росію на міжнародному рівні як сторону конфлікту

Лариса Денисенко: Де була стратегія, а де — випадковість? Ти згадував Крути. Там було стратегічне бачення. Туди направили юнкерів, бо не передбачалося активних бойових дій на тій території.

Євген Степаненко: Один мій товариш казав: «Нам дуже не пощастило жити на сторінках підручника історії». Коли ти знаходишся в конкретній ситуації, ти не думаєш про Мінські угоди та утримання державності, ти хочеш вижити, перемогти, максимально зберегти життя своїм побратимам.

На ваше питання важко відповісти. Тоді люди, які були під Крутами, навряд думали про Брест, а у Бресті не думали, що хтось може встояти проти сил російських військ, які переважали. Коли це трапилося, цим епізодом просто скористалися. Так дав Бог. Все вдалося і все було вчасно. Так і в Дебальцевому. Що було б, якби ми відійшли раніше?

Ірина Славінська: Що змінилося  у твоєму сприйнятті подій у Дебальцевому після спілкування з героями фільму?

Євген Степаненко: З’явилося бачення під різними кутами. Я спілкувався з бійцями 128-ї бригади, командиром, з офіцерами, з паном Чалим, який тоді був заступником голови Адміністрації президента. Для мене Дебальцево — це шрам, страшенний біль.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

 

 

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.