Слухати

«Декомунізація потребує громадської активності», — Ольга Сало

25 травня 2015 - 12:24 157
Facebook Twitter Google+

Гості

Громадська активістка Ольга Сало впевнена, що декомунізація в Україні буде успішною за умови активності громадськості у тих містах, містечках і селах, де вона відбуватиметься

«Пам’ятники несуть ідеї» — говорить Ольга Сало і зазначає, що ідеї, які несуть пам’ятники Леніну чи чекістам, антиукраїнські і суперечать гуманістичним принципам в цілому. 

salo1_0_0_0_0.jpg

Ольга Сало
Ольга Сало

Андрій Куликов: Чи безпечно зараз проводити пам’ятникову  декомунізацію, адже є ще люди, які вірять в великий Жовтень та носять квіти до пам’ятника Леніну?

Ольга Сало: Я думаю, що небезпечно не проводити пам’ятникову декомунізацію, адже яке може бути майбутнє у незалежної країни, в якій стоять пам’ятники тим, хто заперечував будь-яке існування цієї країни, і хто позбавляв людей шансу індивідуально розвитку, впроваджуючи та розвиваючи диктатуру.

Анастасія Багаліка: Люди на сході та півдні України побоюються, що скоро вулиці в їх містах будуть називатися на честь Бандери та Шухевича. Коли вже почнеться роз’яснювальна робота, аби не було таких абсурдних думок?

Ольга Сало: Я вважаю, що перейменування вулиць має відбуватися при громадянському обговоренні. Мабуть буде краще, якщо вулиці будуть перейменовані на честь людей, що походили або походять з цієї місцевості. І я, як громадянський активіст, закликаю всіх мешканців до обговорення та співпраці з цього питання. Адже час на перейменування обмежений, і потрібно брати відповідальність на себе.

Андрій Куликов: В який термін мають бути перейменовані назви вулиць та міст відповідно до закону про декомунізацію?

Ольга Сало: Законом надається 6 місяців на перейменування вулиць і районів, та трохи більше часу на перейменування міст і районів обласного значення.

Андрій Куликов: Ви як співробітник Центру визвольного руху можете нам сказати, що зараз об’єднується під поняттям «визвольний рух»?

Ольга Сало: Визвольний рух об’єднує всіх, хто боровся за незалежну Україну, хто ставив перед собою таку конкретну ціль, від дисидентів радянської пори до учасників Революції гідності та захисників України у війні з Росією.

Андрій Куликов: А ті, хто не ставили перед собою ціль  боротись за вільну Україну, але брали участь в загальному демократичному русі проти радянського тоталітарного режиму. Яке ставлення до них?

Ольга Сало: Це, наприклад, кримські татари. Вони не ставили собі за  мету  боротися за незалежну Україну, вони хотіли повернутися після депортації до своєї рідної землі. Але вони своєю діяльність помогли побороти тоталітаризм і, так чи інакше, стали союзниками в виборені незалежності України

Андрій Куликов: А що робити з українськими комуністами, тими, які самі стали жертвами сталінських репресій і тими, котрі виступали за вільну Україну? Про них потрібно випікати пам’ять, бо вони є комуністами, чи, навпаки, плекати, бо вони за вільну Україну боролись та загинули?

Ольга Сало: Я думаю, що вони є жертвами сталінського режиму, і ми не можемо таких людей ні забувати ні забороняти.  Законом чітко передбачено, що забороні підпадає лише те, що несе пропагування тих псевдоцінностей, які нав’язував радянський тоталітарний режим.

Андрій Куликов: До ефіру ви мені сказали вражаючу фразу: «Готовність брати участь і проявляти ініціативу у декомунізації більша там, де люди менше постраждали від комуністичного режиму». Здавалось би, має бути навпаки?

Ольга Сало: Західну Україну, на щастя, не дістав голодомор 1932-33 років, тому не було обриву поколінь. І, взагалі, західну Україну не так зачепила ця радянська  машина, яка нагнала на людей страху, позбавила їх свободи у висловлюваннях та відчуття волі. Тому розімкнути кайдани комунізму  на східній Україні важче, адже вони там були зімкнені дуже щільно.  

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.