Слухати

Експеримент: пам'ятка про права затриманим, потерпілим і свідкам — на місці події

16 листопада 2016 - 10:42 218
FacebookTwitterGoogle+
У студії — Катерина Єрошенко з Української фундації правової допомоги та спеціаліст відділу уповноважених з питань контролю за дотриманням прав людини у поліцейській діяльності Армен Кочкадамян.

Євген Павлюковський: Наші наступні гості цього вечора — це менеджерка проектів Української фундації правової допомоги Катерина Єрошенко та головний спеціаліст відділу уповноважених з питань контролю за дотриманням прав людини у поліцейській діяльності Армен Кочкадамян. Ми сьогодні будемо говорити про правовий захист і зокрема про експеримент, який стартував в місті Біла Церква і кількох районах Києва. Полягає він в тому, що тим, хто спілкується з поліцією з тих чи інших причин, вручатимуть певні пам’ятки. Зокрема, буде роз’яснено права. Більш детально про цей експеримент нам розкажуть наші гості. Пані Катерино, почнемо з вас.

Катерина Єрошенко: Перш за все я хотіла б трошки детальніше розказати, як з’явилась ідея розповсюджувати пам’ятки. Річ у тім, що цей проект, який ми зараз втілюємо, почався в рамках раннього інформування свідків, потерпілих і затриманих про їхні права в кримінальному та адміністративному процесі. Ініціювало цей процес раннього інформування Управління забезпечення прав людини Національної поліції України разом з Українською фундацією правової допомоги, яку я представляю, і спільно з офісом Уповноваженого ВР з прав людини, Міжнародним фондом «Відродження» та Відділом з правоохоронних питань Посольства США.

Євген Павлюковський: Власне, про сам проект. Чому вибрали саме місто Біла Церква? Наскільки я знаю в цьому місці не такий вже високий рівень злочинності. Знаю, бо я сам звідти.

Катерина Єрошенко: Ми обрали два райони Києва, Деснянський та Шевченківський і місто Білу Церкву. Воно було обране як місто-сателіт Києва. Не через те, що там висока або низька злочинність. По-перше, це зручно з міркувань логістики.

Наталя Соколенко: Я хочу повернутись до самої ідеї. Згадую різні голлівудські фільми, де поліцейські дуже голосно повідомляють затриманим їх права, так, аби вони зрозуміли. Але я ніколи не бачила, щоби дали пам’ятку. Хоча, як на мене, здається що пам’ятка краща — раптом затриманий щось забуде і пам’ятка йому нагадає. Тож хто автор цього креативу?

Катерина Єрошенко: Розробляли пам’ятки спільно адвокати.

Наталя Соколенко: Тобто вони запозичили цю ідею в якійсь країні, чи це українське «ноу-хау»?

Катерина Єрошенко: Загалом є директива ЄС про захист прав людини в кримінальному процесі, яка декларує певні права для затриманих. Якщо говорити про певні пам’ятки, то вони були розроблені на основі міжнародних документів, в тому числі — цієї директиви. Такі практики є не тільки в США, а і в Англії, Німеччині і в ряді інших країн. Ми при розробці намагались використовувати цей досвід.

Євген Павлюковський: Артеме, а яка ваша роль в цьому проекті і загалом відділу уповноважених?

Армен Кочкадамян: Ми безпосередньо підтримуємо громадську ініціативу. Відповідно до цього був виданий наказ від 26 жовтня і одразу на наступний день ми виїхали до трьох адміністративно-територіальних районів і роздали.

Євген Павлюковський: Кому? Поліцейським?

Армен Кочкадамян: Так. Безпосередньо з представниками Фундації було організовано робочу групу. До неї також увійшли представники Нацполіції від Управління забезпечення прав людини, головного слідчого управління. Нами було проведено лекції для особового складу відділів поліції. Роздали їм пам’ятки та дослівно, «на пальцях» пояснили, що необхідно робити.

Наталя Соколенко: Вони вперше від вас почули цю інформацію? Яка була реакція?

Армен Кочкадамян: Реакція, скажімо так, була шокова. Вони не сподівались, що саме так…

Наталя Соколенко: … треба поводитись з громадянами.

Армен Кочкадамян: Ні, вони знали як з ними поводитись. Але такий експеримент проводиться в Нацполіції вперше. Надавати безпосередньо особам пам’ятки про їхні права та обов ‘язки при першому контакті — такого у їхній діяльності раніше не було. І найголовніше — ми надали інструкції дій для самих працівників. Як потрібно роздавати, що при цьому потрібно казати. Для того, аби не було цього, так би мовити — радянського, якщо не виконав, то і не караємо.

Наталя Соколенко: Можливо я вам зараз подарую ідею. Одночасно з тим, що ви розвезли ці пам’ятки поліцейським, розмістити соціальну рекламу у тій же Білій Церкві або в інших населених пунктах, де ці пам’ятки роздаються, щоби громадяни вимагали пам’ятку при затриманні. Або носили з собою, наприклад — в паспорті вкладену. Тобто — двосторонній рух, щоб люди знали, що є і така можливість.

Катерина Єрошенко: У нас зараз проходить пілотне випробування цих пам’яток до кінця листопада. В ході цього пілоту ми будемо з’ясовувати думку громадян і думку тих, хто роздає пам’ятки, тобто безпосередньо патрульних і слідчих та інших представників правоохоронних органів. В рамках моніторингу будемо збирати думки щодо того, як розповсюджувати інформацію.

Євген Павлюковський: Триває з 3 листопада цей експеримент, так?

Катерина Єрошенко: Наказ був прийнятий 26 жовтня, після цього ми проводили інструктивні наради, говорили з працівниками, показували пам’ятки, розповідали як їх роздавати. І вже з 31 жовтня розпочали розповсюджувати пам’ятки.

Євген Павлюковський: Ви вживаєте слово експеримент, і ми відповідно теж за вами. Будь-який експеримент має на меті щось довести, або спростувати. За його результатами що збираєтесь довести ви?

Катерина Єрошенко: Скоріше не довести, а внести зміни, покращити якимось чином. Ми думаємо про те, що можливо ми чогось не врахували. Звісно, у нас була думка експертів, брали фокус-групи.

Євген Павлюковський: Тобто, інформація може ще змінитись в пам’ятках?

Катерина Єрошенко: Власне, це може бути зміна інформації, але більше тут йдеться про зміни до формату. Наприклад, нам скажуть, що десь погано видно. Або по процедурі ми можливо чогось не врахували.

Євген Павлюковський: До речі, як відбувається ця процедура? В мене, можливо, є уявлення, як це з потерпілим або з людиною, яка стала свідком. Але яка інформація для тих, кого затримали? В якій формі це відбувається?

Катерина Єрошенко: Оскільки це при першому контакті.

Євген Павлюковський: Лежить людина обличчям на капоті…

Наталя Соколенко: Однією щокою лежить, а до другої прикладають пам’ятку. Чи як?

Катерина Єрошенко: До цього.

Наталя Соколенко: А, до того, як поклали на капот має бути пам’ятка.

Катерина Єрошенко: При першій зустрічі правоохоронець має не тільки дати пам’ятку, але і роз’яснити права. Тобто коротко сказати, що відбувається затримання, пояснити чому це відбувається. Він має представитись і якщо це затримання в кримінальному процесі, то представник правоохоронного органу має коротко пояснити права, зазначені на пам’ятці. Тобто про те, що людина має право на адвоката, протягом якого часу вона має це право. Про те, що вона має право на телефонний дзвінок і так далі про ряд прав, відповідно до міжнародних стандартів.

Євген Павлюковський: Та інформація, яка міститься в пам’ятках, вона якось узгоджена з лише українським законодавством, чи це відбувається в рамках європейської інтеграційної процедури?

Катерина Єрошенко: Безумовно. Під час розробки була зібрана група українських експертів, які протягом підготовки брали до уваги як міжнародне законодавство, так само і приклади пам’яток, які розповсюджуються в інших країнах.

Армен Кочкадамян: Дозвольте ще доповнити. Одним з напрямків експерименту є підвищення рівня довіри населення до органів поліції. Як бачимо, до патрульної поліції рівень довіри населення високий, а до рядових працівників чи структурних підрозділів — низький. Цими діями ми хочемо перевірити чи виросте рівень до реформованих органів поліції. Якщо експеримент буде вдалим, можливо керівництво прийме рішення продовжити його, чи запровадити на всій території України, щоб побачити, які якісні зміни може принести це для суспільства, аби громадяни України побачили ті зміни, які були зроблені в органах внутрішніх справ України.

Євген Павлюковський: Я так розумію, що сам експеримент запроваджувався за підписом Хатії Деканоїдзе. Зараз вона пішла у відставку. Чи не становить це загрозу експерименту? Чи новий начальник, виконувач обов’язків, який є зараз, той хто залучений в цьому процесі, наскільки є вірогідність…

Наталя Соколенко: … що він представник, так би мовити, олдскул. Старої школи культури спілкування з потерпілими та затриманими?

Євген Павлюковський: Без пам’яток.

Катерина Єрошенко: Розробка пам’яток була продуктом потужної праці експертів як громадського сектору, так і державного. Відповідно, перш ніж зробити дизайн та розмістити текст в макет, ми все це узгоджували з потенційними цільовими аудиторіями: свідками, потерпілими та затриманими. До того ж, цей документ розроблений у відповідності до міжнародного законодавства. Всіх цих факторів точно є достатньо, для того, аби було усвідомлення, що це необхідно робити і екстраполювати результати пілоту на територію всієї України.

Євген Павлюковський: А зараз вже можна говорити про якісь результати, чи принаймні зробити перші висновки, поки експеримент ще триває? Як громадяни реагують на це?

Катерина Єрошенко: Для того, щоб моніторити результати експерименту, у нас є кілька інструментів. Про один з них хотіла б сказати: на кожній з пам’яток є QR-коди посилання на моніторингову форму. Кожного дня ми намагаємось перевіряти відповіді затриманих, свідків та потерпілих на цю форму, де ми ставимо запитання щодо вчасності видачі пам’яток, стосовно доцільності інформації та її повноти. Поки отримали переважно позитивні відповіді і коментарі щодо того, яким чином можна покращити.

Євген Павлюковський: А який відсоток тих, хто доходить до комп’ютера, сідає і ставить галочки, від тих, кому було вручено?

Катерина Єрошенко: Поки що дуже важко оперувати якимись конкретними цифрами. Експеримент проходить у трьох районах. Ми маємо дані за результатами двох тижнів за кількістю видачі пам’яток у кожному з цих регіонів.

Євген Павлюковський: А скільки, якщо не секрет, було видано?

Катерина Єрошенко: Наприклад в Деснянському районі 1554 пам’ятки. В Шевченківському.

Армен Кочкадамян: Близько двох тисяч. Ще потрібно взяти до уваги, що на пам’ятки складені на 11 мовах.

Катерина Єрошенко: Фарсі, пушту, арабська, китайська, французька, німецька, англійська, іспанська, російська…

Євген Павлюковський: Це як інструкція до пральної машини, коли тобі потрібна одна мова, а отримуєш величезну книжку.

Армен Кочкадамян: Річ у тому, що особа, яку можуть затримати в адміністративному чи кримінальному процесі, може бути іноземцем. Вона може не все зрозуміти представника патрульної служби. Тоді він йому розгорне — обирай, яка твоя мова. Людина читає свої права та обов’язки і все стає зрозумілим.

Євген Павлюковський: Насправді дуже цікавий експеримент, бажаємо успіхів в його впровадженні і опрацюванні результатів.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.