Слухати

Ми були і залишаємося провінцією, яку в нас виховували 300 років, — художник Віктор Хоменко

20 грудня 2017 - 08:54
Facebook Twitter Google+
Національний художній музей України запрошує на презентацію та передачу до фондів музею живописного полотна «НЛО над селом» художника Віктора Хоменка
Ми були і залишаємося провінцією, яку в нас виховували 300 років, —  художник Віктор Хоменко / Програми на Громадському радіо

Картина »НЛО над селом» брала участь у першій київській виставці нонконформістів 1976 р

Про нонконформізм сімдесятих років минулого століття і нонконформізм сучасний говоримо з художником Віктором Хоменком

Василь Шандро: Чому ця виставка була першою у 1976-мц році? До того не було спроб ваших колег організувати щось «проти течії»?

Віктор Хоменко: Не було навіть квартирних виставок. Андеґраунд – це в тоталітарному суспільстві явище глобальне, котре об’єднує все, що не є державним, тобто все неофіційне, що не підпадає під цензи.  

Нонконформізм – це свідома активна позиція, позиція якогось опору. А питання мистецького та політичного опору, як на мене, сьогодні не вивчено навіть на всьому пострадянському просторі, не говорячи вже про Україну. Попри весь свій патріотизм, можна сказати, що ми були і залишаємося провінцією, в нас провінцію виховували 300 років. І перше покоління незалежності, воно цих генів провінційності, не меншовартості й постколоніальності, що є вже похідним, не позбулося.

24 312 630_1 625 652 050 790 553_3 896 914 882 633 891 286_n.jpg

Віктор Хоменко "НЛО над селом", 1976 // Фейсбук-сторінка Віктора Хоменка
Віктор Хоменко «НЛО над селом», 1976
Авторські права: 
Фейсбук-сторінка Віктора Хоменка

Тетяна Трощинська: Як це можна зрозуміти? Чим відрізняється провінційність від будь-якого іншого поняття в цьому сенсі?

Віктор Хоменко: По-перше, безальтернативність. Що таке провінція? Це один фельдшер, один таксист, один наркодилер, один баяніст на селі. Це безвихідь. І ментальна безвихідь полягає в тому, що в контексті національної культури і мистецтва, люди, які ніколи не були ані великодержавниками, ані, як тепер кажуть, «ватниками», які є інтелігентними й ерудованими, вони все одно сприймали українську культуру як якесь ґетто, як те, що може апелювати тільки творами як от портрет Шевченка, викладений соломкою.

Провінційна безальтернативність парадигм і концепцій у поєднанні з постколоніальною меншовартістю полягала в тому, що наше сучасне мистецтво повинно було бути тільки вторинним, скажімо, після Росії і третинним після Європи. Тобто наше мистецтво, певною мірою, як «євробляхи».

Василь Шандро: «НЛО над селом». Що це було на той час? Певний жарт? Карикатура? Свідомий виклик?

Віктор Хоменко: Жарт, карикатура, свідомий виклик. Випадково мені потрапила на очі якась сільська вишивка. Це був і живопис, і інсталяція. Коли я побачив безглуздість цієї вишивки, я зрозумів, що цю безглуздість треба посилити.

Тетяна Трощинська: Чи обов’язково нонконформізм має виростати у країнах, де є тоталітарні режими?

Віктор Хоменко: Зараз на часі переформатування концепції історії сучасного мистецтва України. Мистецтвознавиця Леся Смирна починає нонконформізм з 1929 і завершує кінцем 90-х років. Я сказав би, що можна його продовжити і до сьогодення. Просто це буде опір і протистояння конформізму не політичному, не ідеологічному, а вже ринковому, оцьому провінційному.

Що таке провінційність і безальтернативність? Це нішевість. Інституційна нішевість, понятійна нішевість у мистецтві сучасному і мистецтві взагалі — вона просто некомунікативна. Є гарні художники, є гарні події, гарні виставки, але вкупі це не робить сумарного явища — сучасного українського мистецтва. Воно відсутнє. Чому? Тому що нема взаємодії, нема здорової конкуренції, нема розвитку, нема здорового арт-ринку. Нам не вистачає уніфікованої картини.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.