Слухати

Гоголь заразив Росію сміхом, що став руйнівним для імперії, — Михед

29 березня 2017 - 08:00 433
Facebook Twitter Google+ Vkontakte
Своїм осердям Микола Гоголь пов’язаний із старою бароковою українською культурою 17-18 століття, — каже літературознавець Павло Михед

Гостем студії Громадського радіо є Павло Михед, літературознавець, доктор філологічних наук, завідувач відділом слов’янських літератур Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Павло Михед: Я б згадав цитату Грабовича, котрий починав свій науковий шлях із вивчення Гоголя. Він сказав, що великі письменники — як великі святі: вони належать всьому світу. Тому і я схиляюсь до думки, що письменники світового рівня належать всьому світові.

Однак це не відповідь на дискусійне питання. Гоголь залишається російським письменником і в цьому аспекті він багато зробив для російської культури. Вплив на російську та українську культури був як позитивним, так і негативним. Це завжди треба мати на увазі. З одного боку, він надав головній ідеї російської культури — месіанства, Москви-ІІІ Риму — потужного поштовху. З іншого боку, можна говорити про його вклад у російську мову: він її змінив, надав пластичності. Це особлива українська російська мова.

Гоголь ввів у російську культуру сміх, адже вона сама по собі суворо-серйозна. Це імперська зона. Як каже Бахтін, ця зона серйозного пов’язана з тим, що цар — це помазаник Божий, тому й імперія має Господнє походження. А у християнстві немає комічного. До того ж, на такій серйозності позначилося важке життя, суворий клімат. Гоголь же навчив Росію сміятися.

unnamed_1_4.jpg

Павло Михед // Громадське радіо
Павло Михед
Громадське радіо

Ірина Славінська: Наскільки він ось цю закономірність про те, над чим можна сміятися, а над чим ні, відтворює?

Павло Михед: Він заразив Росію сміхом! Вона почала сміятися і не могла втриматись. Якщо візьмемо «Ревізора», предметом насмішки є державні підвалини Росії. Тут ми стикаємося з негативом для російської культури, який найбільш чітко окреслив Василь Васильович Розанов — геніально відчував російське тло. Він до останніх свої статей боровся з Гоголем. Той був для нього головним предметом інвектив. Наприклад, він казав, що після татарського іга не було нічого страшнішого за Гоголя. Казав, що цей сміх який привніс Гоголь, став руйнівним для імперії.

Ірина Славінська: Яким був погляд на українську культуру крізь окуляри Гоголя?

Павло Михед: Гоголь є транслятором старої української культури. Свого часу Перец  у ювілейній промові 1902 року сказав про те, що Гоголь — своєрідний підсумок. Чому він незрозумілий російській культурі? Тому що він є підсумком української культури. Своїм осердям він пов’язаний із старою бароковою українською культурою 17-18 століття.

Микола Гоголь є підсумком української культури

Віссаріон Бєлінський, який дуже хвилювався, що Гоголь мав українське коріння, в одній із статей, коли вийшли «Мертві душі», нарешті сказав, що той став російським письменником. «У Гоголя нема попередників в російські літературі, у нього немає попередників в іноземній літературі», — писав він. Такі імперативні формули викликають питання, а яке ж коріння мав Гоголь? Звичайно, в українській бароковій культурі 17-18 століття.

Ірина Славінська: Згадала рядок із Шевченка, адресований Гоголю: «Ти смієшся, а я плачу». Про що він?

Павло Михед: Ця опозиція дуже складна, багатовимірна. Вона зводиться до своєрідної полеміки між Гоголем і Шевченком. Річ у тому, що повість «Тарас Бульба», яку у нас теж по-різному інтерпретують, це тризна за козацькою Україною. Він відспівує її, показуючи велич: Україна, з його точки зору, відійшла у минуле. Для Шевченка це стало реплікою для осмислення історії українства. Він пише «Гайдамаків» — заперечення головної думки «Тараса Бульби». Якщо звести це до формули, вийде — ні, не вмерла Україна. Шевченко каже, що на місце козацтва прийшла інша верства, інші сили, сповнені завзяття відстоювати свободу. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.