Слухати

«Громадська хвиля» ефір за 23 червня. Частина друга

24 червня 2014 - 11:42 46
Facebook Twitter Google+
Друга світова, "Велика вітчизняна", менталітет Донбасу. Гості ефіру: журналіст-історик Сергій Гончаров та донецький журналіст Ілля Кольцов

Олександр Михельсон Друга година «Громадської хвилі»: друга світова, «Велика вітчизняна», менталітет Донбасу. Гості ефіру: журналіст-історик Сергій Гончаров та донецький журналіст Ілля Кольцов.

Програму ведуть Ірина Славінська та Олександр Михельсон. Слухайте «Громадську хвилю» наживо щодня з 21:00 по 23:00 онлайн на нашому сайті, на хвилях УР 1, на 105 FM в Києві та на FM частотах по всій Україні. Підтримуйте подальшу роботу радіо на Спільнокошті.

Сергій Гончаров: Насправді кожна країна, втягнута в бойові дії II Світової війни, виділяла власну війну: у Польщі це була кампанія 1939 року, потім — створення нового війська польського, але вже в іншому контексті; у Франції це була кампанія 1940 року,тому цілком природно, що за радянських часів було також чітко вичленована окрема війна Радянського Союзу з Німеччиною та її союзниками — їй була дана назва Велика Вітчизняна війна по аналогії з Великою Вітчизняною війною 1812 року. Це не лише радянська вигадка.

Інша річ, що, мабуть,  Радянському Союзі воно набуло найбільш яскравого забарвлення. В радянській історіографії було певне протиставлення двох частин II Світової війни:до 22 червня і після 22 червня. При чому війна до 22 червня вважалася несправедливою з обох боків. Єдине виключення робилося для вересневої кампанії 1939 для Польщі.

Я маю на увазі,що війна з боку Польщі вважалася справедливою з самого початку. Це пояснюється тим, що Польща після II Світової війни була союзником Радянського союзу, це були наші хлопці. Щодо Англії і Франції,то вони вступили у війну виключно зі своїх імперіалістичних інтересів.

Ірина Славінська: Що сьогодні нового ми знаємо про події,що почалися 22 червня 1941 року уже минулого сторіччя?

Сергій Гончаров: Нового дуже багато,але картина стала ще більш суперечливою. Маємо величезну кількість дійсної інформації, але такої,що суперечить одна одній, і утворюють так званий інформаційний шум, тому зараз погляди на II Світову і зокрема на Вітчизняну війну відрізняються ще більшою нестійкістю, ще більше підтверджені кон’юнктурі, ніж за радянських часів.

Ірина Славінська: Які є найбільш суперечливі сторони, стосовно чого з’явилася ця суперечлива інформація.

Сергій Гончаров: Головне питання було сформовано десь 30 років тому Віктором Різуном, більш відомим як Суворов:чи справді Радянський Союз готувався до нападу на нацистську Німеччину. Це питання залишається головним, принаймні для вивчення історії початкового рівня Вітчизняної війни, і поки що на нього остаточної відповіді не дано.

Ірина Славінська: Таке вічне поле для баталій,я маю на увазі баталії у підручниках з історії. Їх регулярно переписують,додаючи туди якісь нові факти,викреслюючи певні імена. Чи є можливість на рівні спілкуванні із дітьми, які вивчають у школі події середини другої половини 20 століття, дати якусь однозначну трактовку того, що відбулося? Є якийсь консенсус у широких історичних колах?

Сергій Гончаров: Я не думаю,що в цьому є потреба. Оскільки нема консенсусу серед дорослих, який консенсус може бути у людей. Тим більше, якщо людині цікава ця історія, вона має змогу сама познайомитися з різними варіантами цих подій вже у доволі ранньому віці. Свого часу на 9 років мені подарували Типпельскірха «Історію II Світової війни» з німецької точки зору.

Ірина Славінська: Чи можливо те, про що багато говориться,щоб у різних регіонах України викладалася власне своя історія,власне протилежна історія? Чи це позитивне явище?

Сергій Гончаров: Я не думаю,що це позитивне явище. Я думаю,що в певних випадках по-іншому просто не може бути. Що ми виграємо, якщо дамо мертву історію,нежиттєздатні історичні конструкції, які не будуть користуватися довірою тих, хто їх вивчає. Буде та ж сама картина,яка була з радянською історіографією. Ніхто не дискредитував радянську історичну,зокрема військову історичну науку, краще за неї саму.

Ірина Славінська: Які ще важкопробивні міфи пробиваються відкриттям нових джерел?

Сергій Гончаров: Є, наприклад, такий міф про нищівний удар по радянських аеродромах. 22 червня на ранку Люфтваффе атакувала 66 радянських аеродромів у 4 прикордонних округах і знищила на землі 880 радянських літаків.

Це все правда,але питання в тому,що втрата 880 літаків,маючи загальне угруповування 10 743 літака, жодним чином не впливало на боєздатність ВПС. Це втрати у розмірі 8.5 %. У військовій науці вважається нормою, якщо втрати не перевищують 10 %, військове формування в повному обсязі і негайно готове для виконання бойових задач. Тобто, насправді, ніякого захоплення панування в повітрі з боку Люфтваффе не відбулося.

До 1980 року кількість радянських ВПС на момент 22 червня 1941 залишалася радянською таємницею.

Існує ще один міф про дуже кваліфіковану, ледь не всемогутню радянську розвідку, якій не вдалося зреалізувати свій потенціал тільки «завдячуючи» недолугому політичному керівництву. Це дуже відірвана від реальності картина.

Сформувалося не одне, а два чи три покоління , які виросли на «17 миттєвостях весни», але, насправді, нічого далеко подібного до того, що ми бачимо у псевдоісторичних фільмах про радянську розвідку не було.

До 22 червня 1941 року і навіть пізніше, радянська розвідка припускалася фатальних помилок. Це була помилка в оцінці сил і намірів Німеччини при підготовці нападів на СРСР навесні 1941 році. Потім 1942 року розвідка проґавила наступ на Півдні. Вона вважала, що головний удар знов буде наноситися на Москву.

Ірина Славінська: Які висновки про нашу пам’ять, про II Світову війну можна винести сьогодні?

Сергій Гончаров: Думаю, що ще, мабуть, дуже довгий час Велика вітчизняна і II Світова війна будуть залишатися найкривавішими і найбільш масштабними по наслідках війнами в історії людства, тому ми повинні про них пам’ятати завжди. Це насправді дуже гарний урок того, до чого доводить загравання з війною. Коли всі учасники великої геополітичної гри розглядають війну як нормальний природний засіб для досягнення своїх цілей. Якщо так думають всі, війна набуває непередбачуваний і дуже кровопролитний характер. Про це слід пам’ятати завжди.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.