Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

«Громадська хвиля» за 14 лютого. Частина друга

15 лютого 2016 - 08:00 40
Facebook Twitter Google+
Говоримо про перспективи інклюзивної освіти в Україні. У проекті Ірини Славінської «Антена» письменник, літературознавець і куратор Олександр Михед міркує про любов як реаліті-шоу.

Про те, як люди з обмеженими можливостями адаптуються до громадського життя і наскільки українське суспільство готове допомагати їм у цій адаптації, веде мову Лариса Самсонова, голова правління громадської організації інвалідів «Родина».

Нинішня українська система інтернатів дісталася у спадок від СРСР, коли радянське суспільство намагалося зробити все красивим і неушкодженим. Серед освітніх закладів в Україні налічується більше 500 шкіл-інтернатів, які виривають дитину із сім’ї. «Нормально було б, якби дитина відвідувала найближчу школу. Водночас школа думала б над тим, як зробити своє середовище максимально доступним для цієї дитини. Але так повелося, що дітей з особливими потребами й досі влаштовують в школи-інтернати, щоби не псувати «картинку». – пояснює Лариса Самсонова.

Нині на домашньому навчанні в Україні перебуває близько 55 тис. дітей із особливими потребами. А на інклюзивному навчанні й спеціальних школах, класах – близько 7 тис. дітей, при чому безпосередньо на інклюзивній формі вчаться всього 2 тис. дітей із 151 тис. дітей із особливими потребами.

У проекті Ірини Славінської «Антена» письменник, літературознавець і куратор Олександр Михед міркує про любов як спектакль і низку жестів культури споживання. «Любов на показ включається в ширшу систему всіх жестів на показ. Усе фіксується хроніками соціальних мереж. Будь-який мінімальний жест миттєво перетвоється на перформенс. Любов — це не виключення», — говорить Олександр Михед.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.