Хто такі західні татари та які пам’ятки культури вони залишили нащадкам?

03 липня 2018 - 10:27
Facebook Twitter Google+
Західні татари з’явились на українських теренах у 14 ст і залишили свій спадок. До сьогодні зберігся острозький Коран, а в багатьох населених пунктах Правобережної України існують Татарькі вулиці

Про татар Правобережної і Західної України 4 липня говоритимуть у Національному музеї історії України. Про появу цієї етнічної групи на теренах України, їхню роль та культуру «Громадській хвилі» розповідає історик Олексій Савченко

Василь Шандро: У ЗМІ тема співіснування українців з татарами піднімається не дуже часто, а наскільки добре і багато вона досліджується істориками?

Олексій Савченко: Взаємини з татарами — одна з найцентральніших тем українського наративу, центральна тема історії козацтва. Але в основному висвічується в контексті взаємного протистояння українських козаків набігам і колонізації українських сучасних степів. Наші взаємини були набагато цікавішими. Не лише війною обходилось. На українських теренах проживала така етнічна група – західні татари. Вони почали формуватись у 14 ст через ціленаправлену політику осадження татарського тюркського населення на землях Великого князівства Литовського і Королівства Польського, відповідно на сучасних українських землях. На сьогодні в Польщі, Литві і Білорусі залишилось 20-25 тисяч представників цієї групи етнічної групи. Вони компактно проживають в таких містах як Вільнюс, Тракай, Мінськ, Перемишль, перебування в цьому регіоні. До 20-х століття вони хоч і проживали на українських землях, в поле наших істориків вони слабо потрапляли. 70% всіх праць існуючих по історії цієї групи, написані самими татарами в Польщі, Литві, Білорусі в 20-30 роки 20-го ст. Це період культурного відродження західних татар. У нас їхні общини мало досліджувались.

Тетяна Трощинська: Що це політика осади?

Олексій Савченко: Великі князі литовські та королі польські були зацікавлені у боєздатній армії. Вони охоче брали татарських вершників до своїх військ. Інколи татари тимчасово переселялись на нові території разом з ханом, який втратив владу, і на якомусь етапі залишались у Великому князівстві Литовському і Королівстві Польському. В 16 ст змінюється геополітична ситуація, розпадається Велика Орда і значна частина татар осідає на українських землях, теренах Литви та Білорусі. В цей час в Україні починають формуватись приватні армії магнатів, таких як Острозький, Вишневецький. Вони були зацікавлені в заселені своїх власних володінь, відтак брали полонених татар і розселяли їх біля своїх фортець, міст для охорони і власного супроводу. 

Тетяна Трощинська: Які вони мали права, якщо вони були полонені?

Олексій Савченко: Татар зазвичай розпорошували по різним населених пунктах і татарським общинам. Тим, що приходили добровільно приходили, давали привілеї, на них покладався обов’язок військової служби. Татари отримували землю, прирівнювались до бояр, служивої шляхти бо реєстрових козаків. Політичних прав не мали, в сеймі не сиділи, короля не обирали, але мали свої автономії, у них був свій татарський гетьман та релігійний старший – мула.

savchenko_0.jpg

Історик Олексій Савченко

 

Василь Шандро: Як це функціонувало в період нескінченних військових міграцій, чи не могли вони стати «п’ятою колоною» при черговому підписанні або скасуванні угоди?

Олексій Савченко: Татари дуже ефективно протистояли першим татарським кримським  рейдам. Вони були першою хвилею оборони. Бо в своїй організації вони були подібні до війська Кримського ханства. Волинські, подільські татари завжди були напоготові, їх часто кидали на бойові дії, протистояти кримським набігам. Для оборони їх розселяли на південних рубежах, біля важливих стратегічних міст, таких як Старокостянтинов, біля Брацлавської фортеці, Кам’янець-Подільської фортеці. Але дійсно були поодинокі, але яскраві випадки, коли західні татари  переходили на бік кримців.

У 1672році був масштабний бунт західних служивих татар, коли Османська Імперія здійснила масштабних похід на Поділля в союзі з гетьманом Петром Дорошенком, від 2 до 3 тисяч татар через те, що їм не виплачували платню, збороняли будувати мечеті, обмежували в правах. Вони збунтувались і увійшли в Османську імперію та воювали проти польського війська.

Тетяна Трощинська: Чим завершився цей бунт?

Олексій Савченко: Половина повернулась в королівські землі, адже новий король Ян Собеський був досвідченим воїном і розумів цінність татар, повернув надав їм амністію, повернув і навіть розширив привілеї. Але розселив по різним регіонам. А частина — залишилась у Туреччині, за їхній рахунок посилили північні кордони. Довгий час татари несли прикордонну служб и біля сучасних Чернівців. 

Василь Шандро: Чи була змога зберегти свої традиції, звичаї, релігію? 

Змога була. По зразку з вірменською общиною, караїмською, єврейською вони жили в свої окремих національних  районах. Пригадайте, нас у багатьох містах існують вулиці Татарські.

Їхній старший був релігійний діяч і вони мали право будувати свої мечеті. На території Речі Посполитої у 17 столітті зафіксовано існування 16 мечетей.

Василь Шандро: Які свідчення існують про співіснування різних релігій в межах одного міста?

Олексій Савченко: Міста в той час були поліетнічні, був відсутні інтерес до національних конфліктів. Магдебурзьке право і литовські статути гарантувало право і вольності служивого людності.

Валиль Шандро: Це докорінно відрізняло Правий і Лівий береги, стосовно співіснування різних релігій і культур в межах одного населеного пункту? 

Олексій Савченко: Скоріше, ні. Практичні умови співіснування на великому степовому кордоні передбачали, що люди за століття виробляють певні механізми взаємозв’язків між собою. Наприклад, українське козацтво часто зображають як поборників православної віри. Насправді, вони часто контактували з Кримським ханством, з мусульманами і знаходили сфери взаємодії. При тому, що вони часто і воювали, вони заключали перманентні військові союзи. У Богдана Хмельницького теж була особиста гвардія із татар, яка, в тому числі, захищала його від українських козаків. 

Татари виступали першими союзниками польським монархам. Ян Казимир був один з найбільших покровителів татар. При ньому татарські підрозділи на королівській службі за часи збільшилось з 5 до 21.  

Тетяна Трощинська: Чи залишились якісь пам’ятки, матеріальна спадщина?

Олексій Савченко: Навіть інтелектуальна спадщина залишилась. Є такий дослідник з Острога Михайло Якубович, який навіть досліджував острозький Коран. Це писемна пам’ятка волинських татар, яка написана буда арабськими літерами, але українськими і польськими словами. І це, в тому числі, пам’ятка української мало.

Василь Шандро: Тобто культурна взаємодія була присутня? 

Олексій Савченко: Однозначно. На прикордонні це було нормальне явище. Більшість народів виробляли механізми взаєможиття на кордоні.

Василь Шандро: Чи були серед західних татар громадські діячі, які вийшли за межі військового обов’язку?

Були подібні діячі. Коли татари прибували на землі українські Речі Посполитої, мали різні статуси, залежно від умови потрапляння та статусу в орді. Наприклад, частина татар впливових заможних родин приймали християнство, для того, щоб приєднатись до політичної еліти цих регіонів: Волині, Поділля, Галичини, Чернігівщини. І дуже вони швидко асимілювались у першому- другому поколіннях. Тому що часто говорили на різних мовах, походили від різних племен, народів тюркських.

Більше інформації про лекцію в музеї

Повну версію розмови можна почути в доданому звуковому файлі

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.