Слухати

Комсомольське «різдво» та антирелігійні карти: життя робітників Харкова у 20-30 рр.

18 березня 2017 - 23:05 425
Facebook Twitter Google+
Як більшовики боролися із «пережитками старого побуту» і створювали «нову радянську людину», чим жили робітники у 20-30-х роках ХХ ст., розповідає історик Роман Любавський

Василь Шандро: Що відбувалося у Харкові на початку 20-х років ХХ ст.?

Роман Любавський: У Харкові відбувалися революційні події. Все починалося зі з’їзду у Харкові у грудні 1917 року. Потім відбувалися зміни режимів, і коли більшовики закріпилися у Харкові, він стає столицею більшовицької України.

Харків був дуже важливим містом для радянської системи: статус столиці і великого промислового міста відповідав по духу радянським експериментам по створенню нової людини і вихованню робітників.

Василь Шандро: Вчора ви презентували у Києві книжку «Повсякденне життя робітників Харкова у 1920-ті ― на початку 1930-х років». Який зріз ви досліджували: чим займалися робітники, крім роботи, чи і саму роботу?

Роман Любавський: Радянська людина не досліджена з антропологічної точки зору, у тому числі робітник. Ми знаємо про них лише як об’єктів діяльності. Моя книжка про те, що вони є і суб’єктом діяльності.

Писати про повсякдення водночас легко і важко. Щоб не перетворювати це на історію побуту, як це робили історики ХІХ ст., потрібні нові виклики, а нові виклики ― це стиль життя радянської людини.

Василь Шандро: Із чим найбільше боролася нова радянська влада робітників і селян?

Роман Любавський: Скоріше не з ким, а за що. Радянська влада боролася за те, щоб ліквідувати те, що вона маркувала як «старий побут»: релігійність, звички родинного життя. Вона розробляє чимало проектів щодо зміни цього побуту: замість хрестин ― октябрини, «червоні весілля», з’являються навіть сурогатні свята ― комсомольське «різдво», антирелігійні гральні карти тощо.

Гральні карти мали колоду із 36 карт і лише дві масті ― чорну і червону. Вгадайте, яка завжди козирна. Вони створюють чіткі дихотомічні пари. Є карта, на якій зображено лікування іконою, а є карта із радянською поліклінікою, і вона має бити лише цю карту. Карта октябрин може побити лише карту хрестин.

Ідея була в тому, щоб закріплювати у свідомості робітника протилежність старого і нового світу. Ставку робили на те, що гральні карти популярні серед робітників, вони будуть у них грати. Тобто влада знаходила більш витончені, елегантні інструменти перевиховання суспільства, аніж агітація.

lyubavskyy.jpg

Роман Любавський // Громадське радіо
Роман Любавський
Громадське радіо

Василь Шандро: Чи є якісь документи чи свідчення щодо реакції на такі ідеї? Вдалося витворити нову форму людини?

Роман Любавський: Ми виходимо на поняття «нова радянська людина». А що таке «радянський» для 20-30-х років? І скільки радянського у радянському?

У творенні нової радянської людини брали участь і митці. І цікаво, що серед них були архітектори. Було державне замовлення на створення соціалістичних міст. Це і утопія, і реальний проект, як змінити і сформувати простір.

Одночасно з тракторним заводом почали будувати «місто сонця» ― «Новий Харків», де не буде ніяких пережитків старого побуту. Була навіть ідея, щоб забудова була житловими комбінатами із 8-10 будинків, які мали бути з’єднані мостами на рівні другого поверху, і людина з першого будинку могла піти в клуб, а потім до друга у десятому будинку, не виходячи на вулицю.

Тетяна Трощинська: У чому глибинний зміст таких «дубаїв»? Щоб людина менше контактувала із зовнішнім світом?

Роман Любавський: Це мав бути глобальний антропологічний експеримент. Ідея була в тому, щоб створити простір, який імпліцинтно мав виховувати «нову людину».

Щоб були ознаки «нової людини» ― суспільне споживання, колективізація побуту ― у будинках просто не проектували у кімнатах кухні. Це було запорукою того, що всі підуть у їдальні.

Василь Шандро: Як організовувалося дозвілля «нових людей»?

Роман Любавський: Ідеальною моделлю дозвілля вважали клуб, який презентував ідеї радянського режиму. Через робочі клуби Радянський Союз можна розглядати як диктатуру, що інсценує. Але клуб має і виховувати ― закладалася компенсаторна функція.

Наприклад, бувало таке, що перед показом фільму виступала людина із доповіддю на серйозну тему, і, як писали кореспонденти, нема нічого дивного, що робітники «прерывали докладчика выкриками: «Хватит! Давай кино!».

Василь Шандро: Секс, наркотики і рок-н-рол. Яке було ставлення до цих речей, до родини, вільних стосунків, алкоголю? Чи завозили якісь фільми, крім пропагандистських?

Роман Любавський: Фільми завозили, хоча завозити голлівудські стрічки, які не виховують людину, було неетично. Але лозунги красиві, а коли ми говоримо про оповсякденювання цих ідей, то бачимо завідувача клубу, який дістав лише два фільми і крутить їх, радянські вони чи ні.

Щодо літератури ― можна згадати спогади Чуковського, який пише, що розподіл бібліотек відбувався таким чином: профспілка «Металіст» матиме бібліотеку на букву «д», профспілка цеху ливарників ― на букву «л», і все.

 

 

Щодо алкоголю ― була велика проблема девіантної поведінки: попри заборону 1924 року, всі гнали самогон, і потім робітники сильно випивали. Крім того, коли в наслідок реформи запровадили золотий червонець, була криза дрібних грошей, і були випадки, коли давали зарплату червонець на трьох. Як дорослі мужики можуть його розділити?

Василь Шандро: Чи вдалося витворити «радянську людину» без національних, мовних, релігійних та інших ознак, тільки з ознакою класу?

Зараз ваші колеги кажуть, що через це є проблеми на Сході, тому що у людей немає прив’язки до землі чи культури.

Роман Любавський: Проекти 20-30-х років не варто вважати наївними чи утопічними і смішними. Це проекти, до яких включалися люди ― актори соціальної дійсності.

«Нова радянська людина» у 20-30-х роках ще не створилася, тому що стиль життя ще не досяг критичної маси. Коли ми говоримо про радянську модернізацію, то дублюємося: «радянське» означає «модерне», але є різні візії модерного суспільства.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.