Слухати

Коновальцю обіцяли, що його прах повернуть в Україну, — голова ОУН

29 січня 2017 - 23:17
FacebookTwitterGoogle+
Раніше влада була сліпа і глуха. Сьогодні перші особи починають опікуватися героями і символами України, щоб такої ганьби, як раніше, більше не було, — Богдан Червак

Анастасія Багаліка: У Києїві на території Лук’янівського цвинтаря перепоховали видатного українського письменника Олександра Олеся і його дружину. Який зв’язок між ОУН і Олександром Олесем?

Богдан Червак: Прямий. Варто додати, що Олександр Олесь — батько Олега Ольжича. Визначного діяча Організації Українських Націоналістів, фактичного голови проводу ОУН у часи другої світової війни, керівника націоналістичного підпілля у Києві, який у 1944 у Львові був заарештований Гестапо. Його дуже важко катували і він не витримав тортур – помер. Його тіло спалили у крематорії.

Коли Олександр Олесь довідався про смерть Ольжича – він помер, не витримав. Цей зв’язок – родинний. На його могилі у Празі, де похований Олесь, був напис In memorial, тобто, в память про Олега Ольжича. Таким чином, українська еміграція вшановувала пам’ять Ольжича, маючи на увазі, що його могили не існує, але існує могила його тата. Я дуже радий, що при перепохованні на Лук’янівське кладовище цей напис був відновлений. Сьогодні відновлено історичну справедливість не лише щодо Олеся і його дружини, а й щодо Ольжича.

Анастасія Багаліка: Як так вийшло, що могила, яка знаходилася на території Чехії весь цей час, була втрачена?

Богдан Червак: Могила була втрачена у результаті несплати оренди за місце. Могили визначних українців знаходяться по всьому світі. Це захоронення відбувається до чинного законодавства певної країни. У Празі могила Олеся вважалася могилою, доки за неї сплачувалася оренда. Коли час минув, а за могилу не сплатили, виникли правові підстави, щоб вилучити прах Олеся. Ми забили у дзвін, щоб перепоховати його в Україні.

Захоронення кожного українця, похованого закордоном, є тимчасовим.

Кожного разу, ховаючи їх, ми обіцяли: як тільки Україна стане незалежною – ми перенесемо їхній  прах. Це треба було зробити, бо Україна мала так зробити.

Любомир Ференс: Мені трохи соромно, що за оренду цієї могили сплачувала приватна особа Володимир Михайлишин. Уряд незалежної України не взяв на себе ці витрати. Питання почало вирішуватися тільки зараз за цих обставин. Чи можна було попередити цю ситуацію? Чому ви, як ОУН не поставили це питання 25 років назад?

Богдан Червак: Справедливе запитання. У  свій час, зокрема мій попередник, апелював до української влади і влади Києва стосовно необхідності перепоховання Євгена Коновальця. Його могила у Роттердамі знаходиться в аналогічній ситуації. Оренду сплачує стрілецька громада – це організація, яку заснував Коновалець. Оренду сплачують переважно люди літнього віку. Зважаючи на це ми розуміємо, що вони можуть перестати сплачувати і тоді буде алярм.

Щоб попередити цю ситуацію мій попередник звертався до влади із відповідним проханням. Це нагадувало нам биття головою об стіну. Не було розуміння того, що це символи національно-визвольного руху і обов’язок держави опікуватися. Ми бачили, що немає політичної волі. Можливо було вирішити це питання у силовий спосіб. У 1992 році ми встановили пам’ятний хрест Олені Телізі у Бабиному Яру. Але де гарантія, що цю могилу не спаплюжать, якщо влада не опікуватиметься нею? Де гарантія, що Коновалець отримає такі ж почесті, які сьогодні отримав Олесь і Ольжич? Тоді не було усвідомлення важливості і знання історії.

Сьогодні перші особи України починають опікуватися героями і символами України, щоб такої ганьби, як раніше, більше не було.

Анастасія Багаліка:Чому саме Лук’янівський цвинтар обрали в якості місця для останнього спочинку Олександра Олеся?

Богдан Червак: Дискусія стосовно місця перепоховання українських героїв не завершена. Вона продовжувалася до останнього дня. Є прихильники Аскольдової могили, як Пантеону, де були поховані герої Крут. Є думка, що потрібно збудувати окремий Пантеон. Власне, захоронення Олеся стимулювало цю дискусію. Багато людей вже усвідомлює необхідність Пантеону, де будуть захороненні люди, які доклали найбільше засиль до української незалежності. Це Іван Мазепа, Симон Петлюра, це Коновалець.

На Лукянівському цвинтарі вже є могили українських героїв. Там знаходяться могили двох «крутянців». Є інші могили, де поховані українські герої.

Любомир Ференс: Товариство охорони українських поховань стверджує, що у Чехії близько 200 могил видатних українців. Близько 30 — у критичному стані. Чи взагалі українська влада знає про цю ганебну ситуацію?

Богдан Червак: Знає. Цією темою опікується Інститут національної пам’яті. В нього є перелік поховань. Він вивчає стан поховань і сигналізує у разі виникнення проблем. Два-три роки тому ми навіть не думали, що на державному рівні хтось буде цим цікавитись.

Сьогодні, під час перепоховання Олександра Олеся, поет Дмитро Павличко сказав: «Не обов’язково всіх українців перевозити на рідну землю. Там, де є могили українців, є частинка України». Старші члени ОУН не дуже відстоювали думку, що треба перепоховати Коновальця, бо Роттердам став осередком України. Я думаю, що треба це зробити, адже була дана обіцянка. В архіві ОУН є відповідні документи, які засвідчили, що йому давали таку обіцянку.

 

 

Анастасія Багаліка: Чи ця ситуація є універсальною чи у кожній історії треба розбиратися?

Богдан Червак: Треба розбиратися. Це дуже складна ситуація, адже які критерії? Дуже багато визначних українців мали політичні переконання. Як перепоховання може відбитися на сприйнятті певної постаті? Я теж підтримую думку Інституту національної пам’яті, що Пантеон не повинен  перетворитися на сотні поховань. Це мають бути десятки поховань, які консолідують націю.

Любомир Ференс: Після випадку із Олександром Олесем чи можуть повторитися подібні ситуації? Чи потрібна більша зацікавленість держави у нагляді за могилами видатних українців?

Богдан Червак: Сподіваюся, що не повториться. Насправді, ця проблема загострилася нещодавно. Про неї ніхто не знав із керманичів української влади. Влада була глуха і сліпа. Зараз ситуація змінилася. Ми багато років домагалися встановлення пам’ятника Олені Телізі у бабиному Яру. У мене було мало надії, що пам’ятник буде. Її сприймали, як українську поетесу, але Олену Телігу фашисти розстріляли не через це, її розстріляли, як члена ОУН.

У Бабиному Яру вже споруджують пам’ятник. Міністр Ніщук запевнив мене, що пам’ятник відкриють 21 лютого. У день страти Олени Теліги. У цей день українці приходять до Бабиного Яру, щоб вшанувати її пам’ять.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.