Слухати

Конституція та ґендерна рівність, або Чому жінок продовжують «захищати»

29 червня 2016 - 08:46 274
Facebook Twitter Google+
Ґендерна рівність — це вже не екзотична для суспільства тема, і люди вже спокійніше вимовляють слово «ґендер», але жінку досі вважають неповноцінною і «захищають» від небезпеки, вважає експертка

Про досягнення у боротьбі за ґендерну рівність, ґендерну несправедливість у Конституції та насущні ґендерні проблеми розповідає Олена Суслова, правозахисниця, експертка Програми USAID РАДА з ґендерних питань.

Василь Шандро: Наскільки актуальними і важливими на 1996 рік були питання рівності?

olena_suslova.jpg

Олена Суслова // «Громадське радіо»
Олена Суслова
«Громадське радіо»

Олена Суслова: Питання рівності є актуальними завжди, і на 1996 рік вони були не менш актуальними. Можна сказати, що в той час були інші акценти, але я чудово пам’ятаю, як жваво обговорювали питання, яке сьогодні є предметом ст. 43 КУ.

У цій статті спочатку написано, що всі мають права на безпечні умови праці, а потім з абзацу написано, що неповнолітні і жінки не можуть працювати на шкідливих і небезпечних видах робіт. Я завжди на це кажу, що неповнолітні чоловіки виростають, а жінки — ніколи.

На той час пані Олена Крандакова, яка була народним депутатом, очолювала комісію у справах материнства і дитинства. Під час попереднього обговорення змін до Конституції я її запитала, чи робота народного депутата є шкідливою і небезпечною. Вона відповіла, що так. Я кажу — то внесімо її до списку заборонених для жінок професій.

Акценти можуть змінюватися, але люди, які відчувають, що є певні обмеження, зафіксовані у Конституції, є завжди.

Тетяна Трощинська: Поясніть гірку іронію стосовно жінок, які не виростають. Я не раз чула аргументацію, що це турбота про жінок.

Олена Суслова: Ця стаття Конституції ставить жінку у становище неповноцінної особи, яка все своє життя хоче наробити собі шкоди, постійно влазить у халепи і шукає небезпечну роботу. Це говорить про те, що є маніпуляції на ринку праці, які вимивають одну або іншу частину населення.

На виконання Конституції є постанова Кабміну, яка визначає перелік заборонених для жінок і неповнолітніх видів робіт. Часто одні і ті ж види робіт в одному місці є забороненими, в іншому — ні. І навпаки.

Я проводила тренінг на шахті імені Баракова в Краснодоні. Я запитала директора шахти, як він ставиться до праці жінок на підземних роботах. І він сказав, що дуже позитивно, бо жінка як іде, за собою завжди віничком шир-шир-шир — так він висловлював більш дбайливе ставлення жінок до техніки безпеки.

Він казав, що жінки, які працюють на крані, що піднімає породу із шахти, дуже часто хворіють на силікоз — захворювання, розповсюджене у шахтарів — тому що пилу вони ковтають дуже багато.

На жаль, таких прикладів дуже багато, і такий захист повертається протилежними наслідками і для жінок, і для чоловіків.

Тетяна Трощинська: Нам колись телефонувала лікарка, яка наголошувала, що є певні відмінності у будові тіла. І ця аргументація часто використовується.

Олена Суслова: У тому переліку фізичних навантажень ви знайдете не такий вже й великий відсоток. Тут все теж дуже неоднозначно, бо серед чоловіків відмінності у їх фізичних можливостях, як і серед жінок такі широкі, що якщо ми побачимо найсильнішу жінку і найслабшого чоловіка, то, напевно, це буде не на користь 43 статті.

У 1996 році я була у Могилеві-Подільському, тоді там був великий машинобудівний завод. Коли я говорила із директором про його ставлення до указу президента ще перед Конституцією, він сказав: у мене є фарбувальний цех, це шкідливе виробництво, і в мене працює там жінка, яка сама виховує трьох дітей; їй залишилося півроку до «шкідливого» стажу, тобто того, який передбачає пільги, пов’язані з роботою на шкідливому виробництві.

Якщо я її не звільню, прийде прокуратура і запитає, чому не виконую указ президента, якщо звільню — вона прийде до мене зі своїми трьома дітьми.

Хто захищає її репродуктивні права? Певно, що та жінка вже не збиралася нікого народжувати, і захист приносить їй навпаки дуже негативні наслідки.

Якщо ми говоримо у ст. 24, що не може бути обмежень і привілеїв за різними ознаками, ми повинні дивитися, чи справді є такі фізіологічні відмінності, чи ми просто ними маніпулюємо.

Відсутність захисту для чоловіків на шкідливих і небезпечних роботах призводить до того, що ми в сумі рахуємо різницю у тривалості життя чоловіків і жінок більше 10 років.

Василь Шандро: Жінки і чоловіки можуть посилатися на Конституцію, захищаючи свої права?

Олена Суслова: Посилатися можуть, але питання, чи ці посили будуть сприйняті, зокрема, судовими інстанціями, тому що з мого досвіду і досвіду моєї колежанки, коли ми намагалися посилатися на Конституцію у позові проти прем’єра Азарова, нам сказали, що наше право є віртуальним.

Коли прийшов до влади президент Янукович і привів прем’єр-міністра Азарова, той у Дніпропетровській області представляв голову адміністрації, йому поставили запитання, чому в його уряді немає жінок. Він сказав фразу, якою запам’ятався у світі: «Не женское это дело — реформы в Украине проводить».

Я і ще одна активістка, ґендерний експерт, очільниця організації «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко вирішили використати своє конституційне право і подали в суд на Азарова, вона — як на громадянина, я — як на прем’єр-міністра.

Усі три судові інстанції сказали, що немає жодної дискримінації, більше того — деякі формулювання були настільки смішними, що вони сміялися і казали: якби вони попросили нас порадити їм, як правильно кваліфікувати цю справу, ми б їм допомогли і вони б не виглядали такими смішними.

Ми подали в результаті цих позовів, використавши всю процедуру виснаження на національному рівні, подали першу скаргу в Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, і скарга була прийнята. У зв’язку із тим, що Азаров більше не прем’єр-міністр, моя скарга втратила свою чинність.

Василь Шандро: Питання це досі актуальне?

Олена Суслова: Тенденції дуже різні. Сьогодні ми можемо відзначати ґендерне дорослішання і ґендерне пожвавлення у нашій країні. Люди вже без притиску й спеціального акценту вимовляють слово «ґендер», розуміють, про що йдеться.

Працюючи з ВР вже 12 рік, хочу відзначити, що міжфракційне об’єднання «рівні можливості» за останні 3-4 місяці зробило дуже багато, щоб ґендерне дорослішання перейшло у площину законодавчу. Є пропозиції нардепа Світлани Войцеховської щодо змін в регламенті ВРУ, які стосуються і ґендерної правової експертизи, і участі жінок–нардепів на міжнародному рівні тощо.

Це не екзотична тема, яку мало хто розуміє, але багато хто вимовляє. Ситуація змінилася, можливо, і завдяки сумній ситуації, породженій анексією Криму та війною на Сході України.

Тетяна Трощинська: У чому тут специфіка?

Олена Суслова: Напевне, усі люди, незалежно від соціальної ідентичності, статі, релігійних та політичних переконань, етнічного походження, коли вони відчувають, що потрібно захищати свою країну, вони намагаються це робити.

Для жінок були певні бар’єри, але сьогодні Міністерство оборони намагається бути попереду всієї планети, і це не жарт, і не кепкування. 18 травня цього року міністр оборони підписав план реалізації ґендерних трансформацій в Міністерстві оборони.

Він має стосуватися відміни таких наказів як 337 — про нього багато хто знає, це список тих жінок, які воюють на Сході, і ці волонтерки, які допомагають цим жінкам, щоб вони могли воювати і мати реальний статус, а не лише називатися не тими своїми спеціальностями, в яких вони є. Цей наказ забороняв жінкам дуже багато військових спеціальностей.

Сьогодні вже новий наказ — зміни до наказу та інших нормативно-правових актів, затверджених Міністерством юстиції — дуже розширили це поле, і це тільки один із кроків, який робиться.

План в цілому по Міністерству оборони, по ЗСУ, по Генштабу доволі широкий і тільки на цей рік, хоча в цілому національний план на реалізацію резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека» в Україні до 2020 року.

У мене таке враження, що те, що ми думали, що це у шухляду, часом думали, що в пісок, наробляли певні експертні наробки — сьогодні вони мають значення.

Василь Шандро: Чи є сенс говорити про те, що суспільне ставлення до ґендерних питань дещо законсервоване, зокрема з огляду на українські традиції?

Олена Суслова: Суспільство дуже різне і бувають дуже різні ситуації, але саме така риторика звучить в устах тих, хто не дуже знає українські традиції або дослуховується до північних співів, які нам наспівує «русский мір» і який дуже багато робив для того, щоб зруйнувати ідеї, які ми робили.

Я не люблю універсалізувати ті традиції, які були, але водночас я вважаю, що традиції українського суспільства — це не тільки гарбуза дати, хоча це право неодруженої жінки відмовитися від того шлюбу, до якого її тягнуть. Пошукайте в інших традиціях — навряд чи знайдете.

Хоча кажуть, що у фараонів було, але не можу сказати, чи це правда, чи ні.

Якщо говорити про інше — є понеділкування, яке як право одружених жінок було поширене на Київщині — це право одруженої жінки один день на тиждень присвятити собі, піти у понеділок разом із колежанками (це такий праобраз громадської організації), поговорити про те, що наболіло, як виховувати дітей, як ставитись до свого здоров’я і т. д.

Словом, у нас є багато речей, які були в історії. Сьогодні дуже по-різному. Те структурне насильство, яке проходило через наші території у різні періоди, по-різному впливало на те, що є.

Сьогодні ми відзначаємо День Конституції. Я вважаю, що це не просто папірець, не просто формальна ознака, а насправді наше задеклароване право. Держава має певні міжнародні зобов’язання, вона їх підписала і відповідає за них.

Якщо вона не хоче за них відповідати, наше з вами право і громадський обов’язок не спати, а звертатися і штрикати державу, казати: державо, будь кращою, тому що я не хочу жити у державі, де мої права не забезпечені, я не хочу, щоб у такій країні жили мої діти й онуки.

Є дуже стара громадська організація у США, якій вже більше 100 років. Її гаслом є «Мати права людини, бути завжди напоготові їх захищати». Думаю, це стосується будь-яких прав.

Тетяна Трощинська: Як «штрикати» державу більш доказово? Як держава повинна вимірювати і показувати ці моменти і чи робить вона це зараз?

Олена Суслова: Щось показує, що не показує, але у нас є дуже багато інструментів — Закон «Про доступ до публічної інформації». Не покаже — один раз запитаю, другий, на третій раз скажемо: державо, ми це у тебе запитуємо, постав це на постійних засадах.

Наше право — вимагати у держави те, що вона забуває. Демократія — це завжди палка з двома кінцями: з одного боку, ми маємо на це право, з іншого — це так довго треба робити, а люди хочуть відразу. Демократія відразу не буває. Маймо терпіння і наполегливість вимагати те, що нам потрібно.

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.