Слухати

"Конституційний суд неприпустимо довго розглядає мовний закон", - Марина Ставнійчук

20 січня 2017 - 08:15
Facebook Twitter Google+
Говоримо про чергове засідання Конституційного суду України щодо закону про мови Колесніченка-Ківалова
«Конституційний суд неприпустимо довго розглядає мовний закон», - Марина Ставнійчук / Програми на Громадському радіо

У студії Громадського Радіо Марина Ставнійчук, член Європейської комісії за демократію через право (Венеційська комісія) від України (2007-2013 рр.), заслужена юристка України та кандидатка юридичних наук.

Сергій Стуканов: Чи вам щось відомо, що сьогодні було за дверима Конституційного суду?

Марина Стаівнійчук: Мені відомо тільки те, що відомо широкому загалу. Що о 12 годині суд мав продовжити закриту частину засідання. Я сподіваюсь на те, що так воно і було. На жаль, по факту ми не отримали повідомлення, чи завершено. З огляду на те, що сьогодні четвер, а, як правило, у п’ятницю оголошується рішення. Якби було рішення, скоріше за все, можливо, ми би вже мали повідомлення про те, що рішення ухвалене і завтра воно могло бути оприлюднене. Оскільки такої інформації немає, то очевидно, що засідання продовжується. Уже два з половиною роки.

Сергій Стуканов: Якраз коли ще цей закон розроблявся, то у 2011 році Венеційська комісія виносила неодноразово щодо нього висновки. Ми пам’ятаємо, що ухвалювали його так само із численними порушеннями. Але зараз мене цікавить насамперед зміст. У чому неконституційність цього закону, на ваш погляд?

Марина Ставнійчук: Двічі Венеційська комісія поверталась до редакції Закону “Про засади державної мовної політики”. Головна суть цього Закону уже в останній редакції, та, яка діє сьогодні, і є предметом розгляду Конституційного суду, полягає його у подвійному цинічному стандарті до вирішення мовного питання. Оскільки Конституція України чітко визначає підстави застосування мов в Україні. Державною мовою є українська мова, про це говорить стаття 10 Конституції. Держава сприяє, гарантує розвитку російської мов, інших національних меншин. Конституція говорить і про те, що мовне питання повинне сприяти розвитку Української держави.

Разом з тим, цей закон визначає і дає механізми, які не відповідають Конституції України ні за формою, ні за змістом. Венеційська комісія, у одному із останніх своїх висновків звертала на той понятійний апарат, який використовується у цьому Законі. Конституція України не містить розуміння регіональної мови, регіональної групи мови. Хоч ми розуміємо, соціологічні дослідження показують, що десь у 5 регіонах із 27 вони є. А 22 регіони – це мова на 98% українська, а розмовна мова – рідна, яка використовується у побуті.

Є п’ять регіонів, де використовуються інші мови національних меншин. І це не обов’язково російська мова. Так от. В супереч Конституції у цьому Законі є поняття мови регіональної групи, в супереч низці статтей України, він надав можливість вирішувати мовні питання не так, як це передбачено Конституцією, виключно законами України, а вирішувати питання органам місцевої влади по застосуванні мов у тому, чи іншому регіоні.

Більш того, цей Закон цинічно виставляє критерій 10%. Якщо 9,8% від загальної кількості людей розмовляють російською мовою, або вважають цю мову рідною, то тоді місцева рада не має приймати такого рішення. А коли 10.1%, то вони вважають, що має право приймати. У той час, коли Конституція каже, що питання мов – це не повноваження місцевого самоврядування, а виключно парламенту. І в цьому безперечно є абсолютна невідповідність Конституції України.

Закон має настільки цинічний зміст, що до безкінечності повторюється як мантра у тексті закону те, що всі його положення не можуть використовуватись в супереч статусу державної мови України. Але саме ось цей підхід, той механізм, про який я вам сказала, працює проти української мови як державної мови в Україні, а з іншого боку, що є надзвичайно важливо для кожної країни як мови комунікатора у суспільстві. Тому що українська мова, як державна, належить до основних атрибутів держави, до основних інститутів конституційного ладу країни. Ми – країна, яка перебувала під гнітом російського царату. Усі ми знаємо історію далеку та історію недавню. І українська мова, значною мірою у попередні періоди та часи пригнічувалась. Тому, власне, ми у багатьох моментах маємо ту ситуаціях, що багато людей, навіть етнічних українців, вважають своєю рідною мовою російську.

Сергій Стуканов: Я сам із Донецька. Моєю мовою із дитинства була російська мова. Але вже у свідомому віці мовою мого вибору стала українська. То яку з них мені вважати рідною? Тому що рідніша мені українська, але материнською є все-таки росіська.

Марина Ставнійчук: Я думаю, що є сенс уточнити у законодавчому плані для України поняття рідної мови. Власне, наше сьогоднішнє завдання і на майбутнє завдання якраз полягає у вдосконаленні правого регулювання і це одне із тих суттєвих питань.

При переписі населення мовне питання є одним із найважливіших. Там якраз ідеться про мову вибору. Бо там людей питають «яка ваша мова рідна».

Андрій Куликов: Це якраз не є питанням вибору, тому що цим дуже маніпулювали, зокрема, у радянські часи, коли за статистикою, наприклад, в Україні 80% людей української національності вважали і називали рідною мовою українську. Але ніхто їх тоді не запитувався, а скільки із них послуговуються цією мовою.

Марина Ставнійчук: Це уже питання нашої державної культури. Це величезна відповідальність і парламенту, і президента, і уряду правильно сформувати засади державної мовної політики. Але я звертаю увагу на те, що стаття 92 Конституції України чітко говорить, що питання застосування мов є виключними повноваженнями законодавчого регулювання. Це виключні повноваження парламенту, а не органу місцевого самоврядування.

Сергій Стуканов: Чому так довго суд розглядав це питання?

Марина Ставнійчук: Я вважаю це непристойним з точки зору моралі і етики. Я вважаю це недопустимим з точки зору дотримання термінів розгляду справ Конституційним судом України. 2,5 роки – це абсолютно неприпустимий строк у такому резонансному для суспільстві питанні. Я не хотіла би думати, що такий настрій є в української влади. Я внутрішньо не хочу так думати. Але те, що 2,5 роки об’єктивно Конституційний суд тягне цю резину, дає підстави серйозно сумніватись.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.