Слухати

170 років тому російська влада розгромила Кирило-Мефодіївське товариство

30 квітня 2017 - 07:30 296
Facebook Twitter Google+
Судів тоді не було, був «Третій відділ» жандармерії. Це розслідування проводили на найвищому рівні, були залучені генерали, про справу доповідали цареві, каже літературознавець Олесь Федорук

У студії Громадського радіо Олесь Федорук, літературознавець, ст. наук. співр. відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Олесь Федорук: Кирило-Мефодіївське товариство було розгромлене у своєму зародку ― воно проіснувало буквально рік-півтора. Процес над товариством розпочався на початку березня, і наприкінці травня 1847 року вже був вирок.

До товариства входили Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда, Георгій Андрузький. Їх усіх було арештовано, ще кількох людей притягли до слідства, але відпустили.

Кожному з учасників товариства відповідно до міри вини було присуджено різні терміни: Костомарову, Шевченку і Гулаку присудили найбільші покарання. Тараса Шевченка відправили на 10 років в Оренбурзьку фортецю. Микола Гулак взяв на себе всю вину під час слідства й відсидів три з половиною роки у Шліссельбурзькій фортеці, потім знову був відправлений на заслання. Костомаров відсидів рік, і потім також був відправлений на заслання.

Василь Шандро: Що це була за організація?

Олесь Федорук: Це перша політична організація в модерній Україні, про яку збереглися і спогади, і документи. Ця організація ставила перед собою політичні завдання: незалежна Україна в конфедерації з іншими слов’янськими державами.

Ця конфедерація мала базуватися на рівному праві, на тому, що володар кожної з країн обирався прямим голосуванням на певний період. Кажучи сучасною мовою, це мав бути такий собі ЄС, але слов’янський.

Тетяна Трощинська: Про які слов’янські народи, крім російського, ішлося?

Олесь Федорук: У програмному документі ― «Книзі Буття Українського Народу» ― ідеться про росіян, українців і поляків. У статуті говориться і про Болгарію, Сербію, Чехію. Таким чином вони планували об’єднати усіх слов’ян. Царя чи іншого лідера не мало бути, і це далося взнаки під час слідства.

Тетяна Трощинська: Яким був контекст створення Кирило-Мефодіївського товариства?

Олесь Федорук: Незадовго перед тим було польське повстання, і взагалі польська підпільна організація у Києві була досить сильна. Були сильні віяння з Європи ― ще не було «Весни народів» 1848 р. Якби це відбулося у 1848 р., усіх учасників Кирило-Мефодіївського братства покарали б набагато жорстокіше, про що свідчить покарання Петрашевців.

atljher.jpg

Олесь Федорук // Громадське радіо
Олесь Федорук
Авторські права: 
Громадське радіо

У Росії у цей період також започатковувалося слов’янофільство, але там були зовсім інші засади, й Україна не входила у їх візію.

Василь Шандро: Звідки все це виникло? Це були досить молоді люди.

Олесь Федорук: Найстаршим був Шевченко ― йому було 33 роки, далі Костомаров ― йому було 30, Кулішеві було 28, решта були ще молодші. Хоча їх і репресували, потім вони повернулися до активного громадського життя.

Білозерський потім був редактором «Основи», коли йому було тільки 36 років. Гулак був математиком, перекладачем, юристом, він класик перекладу азербайджанської і грузинської літератури. Посяда проявив себе на ниві освіти.

Василь Шандро: Ким були ці люди за походженням?

Олесь Федорук: Переважно це були дворяни, люди з поміщиків, інтелігенція. З простих людей був тільки Іван Посяда ― селянський син. Інші на момент арешту мали вже якесь суспільне становище: Шевченка щойно призначили викладачем малювання Київського університету, Костомаров був професором російської історії.

Костомарова арештували у п’ятницю перед Пасхою, а наступного тижня, у Фомину неділю, у нього мало бути весілля.

Василь Шандро: Ці люди могли бути внуками козаків. Чи були у їх програмних документах відсилання до козацького уявлення про державу?

Олесь Федорук: Ясна річ, вони ідеалізували козацьку республіку. У «Книзі Буття…» ідеал рівності апелював до Січі і вольності, яка була на Січі.

Василь Шандро: Чи відводилась особлива місія Україні в цьому «Євросоюзі»?

Олесь Федорук: Усі ці книги пройняті духом месіанства. Це був дух часу: «Книгу Буття…» Костомаров переробив із «Книги польського народу і польського пілігримства» Адама Міцкевича. Там польське месіанство, у нас ― українське, росіяни-слов’янофіли плекали своє месіанство.

Костомаров написав «Книгу Буття…» дуже гостро, грамотно і відверто, вона і сьогодні легко читається. Зважаючи це, покарання у нього було ще досить легке.

Взагалі та російська система була дуже гуманна: мамі Костомарова ще рік виплачували його професорську платню, дружині Куліша дали прогонні, щоб вона могла поїхати з ним до Тули, і теж якийсь час утримували.

Василь Шандро: Що вдалося зробити учасникам братства і як вони на практиці втілювали у життя свої програми?

Олесь Федорук: Вони займалися самоосвітою і прагнули до досконалості в науковому плані. Вони вивчали народні пісні і літописи. Ідеї просвіти ідуть саме від них.

Хоча їх і розгромили, паростки українофільства потім проросли у 60-х роках. Якби не було їх, наша історія була б зовсім інакшою. Не було б сплеску громад на початку 60-х років, не було б народних шкіл або все це було б інакше.

Василь Шандро: Як їх викрили?

Олесь Федорук: Це був донос. Був Петров ― випадкова людина, яка підслухала всі ті розмови, ввійшов у довіру і потім доніс. Маховик імперії розкручувався близько 2 тижнів ― спочатку це було у Києві, потім пішло до Петербурга: генерал-губернатор Бібіков був у Петербурзі, і не наважувалися пустити справу без нього.

На наступний день після того, як справа дійшла до Петербурга, арештували Гулака, який був у Петербурзі. Інших арештували у Києві і доставили до Петербурга.

Василь Шандро: Чи існувала інформація про товариство після його розгрому?

Олесь Федорук: Смутні чутки ходили вже й під час розгрому і виплескувалися за кордон. Про Куліша навіть подейкували, що він претендував на гетьманство, тому що він листи підписував «Рукою власною ― Панько». Його потім довго допитувалися, чому він так підписувався.

Василь Шандро: Де приймалися усі рішення, пов’язані з Кирило-Мефодіївським братством?

Олесь Федорук: Судів тоді не було, був «Третій відділ» жандармерії. Це розслідування проводили на найвищому рівні, були залучені генерали, про справу доповідали цареві.

Тетяна Трощинська: Для мене було відкриттям, що тодішня російська система була гуманна.

Олесь Федорук: До них ставилися як до дворян. Там була велика повага до особистості. Костомаров рік просидів у в’язниці, потім його перевели у застінки «Третього відділу», де він пробув ще 14 днів ― як він згадує в автобіографії, там йому приносили їжу з найкращого ресторану, до обіду обов’язково давали вино, йому дали ящик гаванських сигар ― це ув’язненій людині, яку мали ось-ось відправити на заслання.

Коли Костомарова відправляли на заслання, імператор дозволив йому вибрати місце на Півдні. Костомаров каже: хочу в Крим. А імператор відповідає: ні, у Криму забагато поезії. Йому дали на вибір чотири губернії, і він вибрав собі Саратов.

Більшовики потім повністю знищили повагу, знищили людину як особистість.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.