Слухати

Любов, сексуальність, проституція: новий роман швейцарської авторки

16 квітня 2016 - 07:55 440
Facebook Twitter Google+
Перекладачка Ірина Собченко говорить про роман Грізелідіс Реаль «Чорний — це колір», оснований на досвіді письменниці, котра в 1960-х роках працювала повією в Німеччині

Ірина Славінська: Про що ця книга? І чим відома письменниця Грізелідіс Реаль?

iryna_sobchenko.jpg

Ірина Собченко // «Громадське радіо»
Ірина Собченко
«Громадське радіо»

Ірина Собченко: Грізелідіс Реаль — швейцарська письменниця, яка стала популярною в 70-х роках. Вона родом зі скромної вчительської родини, але їй довелося тікати зі Швейцарії до Німеччини в 60-х роках. Тоді вона опинилася в околицях Мюнхена без грошей та паспорта, і їй довелося йти на панель.

Ірина Славінська: Тоді в Німеччині проституція була легалізована?

Ірина Собченко: Вона потрапляє до напівлегального борделю, де є поліція, яка контролює порядок. Повіям тоді було заборонено з’являтися в центрі міста, і працювати в цій сфері могли лише ті, у кого були офіційні документи. А Реаль, мігрантці без документів, довелося виходити вночі на трасу, що було небезпечно. Але в неї було двоє малолітніх дітей, яких потрібно було якось годувати.

Лариса Денисенко: Ця книжка ж безпосередньо стосується її досвіду, правильно?

Ірина Собченко: Так, це її мемуари, опис реальних подій з її життя. Але читаються вони інколи як пригодницький роман, детективна історія чи збірка бувальщин та неймовірних анекдотів. Це і подорож в Марокко за марихуаною, і танці в дансингах з американськими солдатами.

Власне, частково назва книги присвячена її коханцеві — афроамериканському солдату.

Ірина Славінська: Чи піднімається в книзі тема насильства?

Ірина Собченко: Безперечно. І саме її письмо нетривіальне тим, що жінка, повія пише про свій досвід, причому не втрачаючи своєї гідності.

До неї приходило багато травмованих чоловіків, в тому числі і війною. Вона розказує, як стає їм наче психологом. Але водночас ці історії не можна романтизувати, бо видно, якій небезпеці вона піддається. Вона тікає до Німеччини з чорношкірим коханцем-студентом, який є цікавим чоловіком, але також страджає на шизофренію. Коли вони приїжджають в Німеччину, то він починає її бити, і хоча у неї академічна освіта, вона намагається знайти роботу, він все одно штовхає на панель.

Лариса Денисенко: Чи досліджує авторка цю свою гіпервідповідальність: за хворого коханця, за дітей?

Ірина Собченко: Вона себе не так позиціонує. Вона виросла в родині з авторитарною матір’ю, яка хотіла, щоб дочка була скромною дівчинкою, але та виросла бунтаркою. Реаль критикує в книзі релігійність, догматизм, в той же час разом з бунтарською ідентичністю у неї відчувається надломленість, потреба залікувати рани, підтримати когось, але до кінця вона цього не відрефлексовує.

Є період, коли вона покидає проституцію, стає письменницею, художницею, але в 70-х повертається в професію, щоб допомагати жінкам, боротися за права повій у Франції, які в той час біли криміналізовані.

Ірина Славінська: Цього тижня як раз у Франції було прийнято закон, який криміналізує вже клієнтів, а не повій. Правозахисники кажуть, що краще працює саме шлях криміналізації клієнтів, бо він перешкоджає появі чорного ринку проституції.

Якщо говорити про сюжетну лінію простутуції в романі, то це певне поєднання жертовності з радістю життя.

Ірина Собченко: В цьому плані текст інколи вражає тим, як відбувається перехід від цього святкування життя. Ця книга могла б стояти разом з Генрі Міллером, Джеком Керуаком, це література нонконформізму, бітники 60-тих, у неї чудовий музичний смак, що неймовірним чином поєднується з її ідентичністю повії.

Моменти яскравого святкування життя поєднуються тут з моментами страждання, болю, насильства у сімейному колі, коли вона шукає чоловіка, кому могла б довіряти, але чоловіки бачать, що вона готова заради них на все, бо вона дуже пристрасна жінка, і починають її експлуатувати.

Лариса Денисенко: Наскільки відвертою є мова тексту?

Ірина Собченко: Мова дуже відверта. Найвідвертіше вона пише про моменти кохання, близькості, і там як раз дуже щира мова. Це моменти, яким віриш.

Переклад тексту був викликом і з точки зору політкоректності. Бо вона пише «негр», що вона «циганської раси і циганської крові», адже вважає себе за ідентичністю ромкою. Але вона вириває ці слова з дискримінаційного контексту, пише про це з захопленням.

Ірина Славінська: Книга Грізелідіс Реаль «Чорний — це колір» буде представлена на Книжковому арсеналі у неділю, 24 квітня, о 15:00.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.