Слухати

"Люди хотіли різної незалежності", - Валерій Івасюк про Акт незалежності

02 грудня 2016 - 07:00
Facebook Twitter Google+
На референдумі 1991-го року люди вкладали різні поняття, що таке українська незалежність, вважає народний депутат 1-го скликання.
«Люди хотіли різної незалежності», - Валерій Івасюк про Акт незалежності / Програми на Громадському радіо

У студії Громадського радіо народний депутат України 1 скликання, 1989-1993 рр. та член Центрального Проводу Народного Руху України  Валерій Івасюк.

Дмитро Тузов: 1-го грудня відбувся загальнонаціональний референдум стосовно незалежності України. Доречно було б згадати 1989 рік, коли відбувся перший з’їзд Народного Руху України. Ви тоді керували першою охороною з’їзду. Що найбільше запам’яталося із тієї доби?

Валерій Івасюк: Для мене дуже пам’ятною була хвилина, коли я вперше побачив недалеко від себе людей, які для мене були взірцем українства та майбутнього громадянина України. І перший серед перших для мене це покійний В’ячеслав Чорновіл.

Друге, що запам’яталось, то часи 80-х років, коли ще була Компартія України і КДБ, але перший з’їзд Народного Руху пройшов непровокативно. Як з боку організаторів з’їзду, так і влади. І треба віддати належне тій владі, бо вона чітко розуміла, що якщо спричинити ті силові методи впливу на з’їзд, то все б закінчилося тим, чим свого часу закінчилися спротив у Тбілісі та Прибалтиці. На відміну від Януковича і його команди, яка три роки назад пролила кров у незалежній Україні, тоді нам вдалося разом із тією владою започаткувати той народний рух ще до Незалежності.

Також запам’яталося, як на 3 день з’їзду Руху о 12 годині ночі ми, тисячі людей, пройшли пішки від місця проведення руху до пам’ятника Тарасові Шевченку. Тоді у підворіттях стояли готові «омоновці». Але та готовність, слава Богу, не була реалізована.

Можливо, такий спосіб проведення руху і така атмосфера, у якій він стався і те, що там говорилося, надихнуло людей на те, що треба ще трошки дотиснути, і Україна буде незалежною. Але ця надія людей, дієва надія, була занадто оптимістичною. Люди не передбачали як це станеться 24 серпня.

А воно сталося так, що запрограмувало ось цю всю кров, нещастя, злидні, усе те, що ми маємо на 25-ту річницю Незалежності.

Тетяна Трощинська: На пряме запитання до Леоніда Кравчука, чи вважає він зараз помилкою не розпустити парламент у 1991 році, він відповів так: «Я вів переговори із Народним Рухом, яких було понад сто, але вони боялися і мені не вдалося їх переконати у тому, що це треба робити». Наскільки це було справді так?

Валерій Івасюк: Я страждаю одною неправильною рисою – схиляти голови перед кумирами. Для мене президенти України, звичайно, не Янукович, – це є люди, які як глава держави обрані людьми, і їх треба поважати апріорі. Але якщо бути чесними, я можу сказати, що Леонід Кравчук своїми діями сприяв і забезпечив багато речей, які призвели до всіх нещасть, які сталися в Україні.

Леонід Кравчук своїми діями сприяв і забезпечив багато речей, які призвели до всіх нещасть, які сталися в Україні

По-перше, Акт незалежності був написаний за участю двох осіб. Передбачалося, що він буде ухвалений Верховною Радою України 24 серпня 14-тим. Перед тим мало бути ухвалено 13 постанов і законів Верховної Ради які одним днем ліквідовували не тільки радянську владу, але й комуністичну. Ті постанови та закони закладали би фундаментальні речі, які би унеможливили реанімацію того режиму, який знущався над людьми, призвів до тієї патологічної незалежності Української держави, чи на той час території, від сваволі і невігластва Москви.

Саме він примусив Верховну Раду абсолютно без жодних мотивацій, об’єктивних збоку Криму, утворити Кримську народну республіку і утворити інститути влади кримської автономії на чолі з президентом Мішковим. Знову ж таки, не було жодних серйозних замовлень з того боку, і це все творилося абсолютно штучно. І воно творилося ще і так, що 24 числа не були проголосовані, не були поставлені у Верховній Раді ухвалення тих 13 попередніх законів та постанов декомунізації України. Натомість Акт незалежності був прийнятий босий і голий. Був піднятий прапор і «Ще не вмерла Україна». Причому, символічно, що прапор був піднятий спочатку разом із червоно-синім прапором. І оці два прапори так і залишилися. Не викорчували.

Комуністам було байдуже за що голосувати. Головне, щоб залишитися при владі. І почалося те вакханальство, яке ми до цих пір маємо. Як тоді Верховна Рада проголосувала за Акт незалежності, і які у них були мотивації на користь «за», з такими ж мотиваціями відбулося, коли люди голосували першого грудня на референдуму за незалежність.

Коли мені говорять, що більше 90% людей проголосувало за Акт незалежності і, що люди хотіли незалежності – це неправда

Коли мені говорять, що більше 90% людей проголосувало за Акт незалежності і, що люди хотіли незалежності – це неправда. Люди хотіли різної незалежності. Вони вкладали різні поняття у те, що таке українська незалежність і українська незалежна держава. Вони не читали двох документів за що вони голосують. Вони голосували за назву «Акт незалежності України». Але був текст самого Акту, яка Україна їх чекає.

Дмитро Тузов: Але тоді здавалося, що воно еволюційно має йти. Що якщо не хочете крові, то має відбуватися ось так. І це був певний компроміс Народної Ради, які також підтримали.

Валерій Івасюк: Це не був компроміс. Це було злигання.

Ще величезна помилка у тому, що коли проголосували, у тому числі представники Народної ради, за підняття вікового цензу на наступних виборах. Якщо ми загадаємо студентську Революцію на граніті, то, фактично, молодих лідерів, які на той момент з’являлися у країні, їх не допустили в політику. Тоді і відбулася реінкарнація радянського режиму.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.