Слухати

Маріуполь-Східний: офіційні та неофіційні версії трагедії

Діти, як чують голосні звуки, одразу падають на підлогу. Будь-яка кинута петарда викликає пожвавлення у соцмережах. Відчуття безпеки і стабільності в місті надовго втрачено, розказує Марія Подибайло

Рік тому в результаті обстрілу проросійськими бойовиками та сепаратистами району Східний у Маріуполі загинуло 30 і було поранено майже 100 українських громадян. Наскільки подолано травму, завдану мешканцям Східного і цілого Маріуполя? З яких джерел надходила допомога постраждалим та чому і досі немає однозначного уявлення про винних у трагедії?

У річницю обстрілу версії того, що сталося рік тому і упродовж року, пропонують мешканка Східного, громадська діячка Марія Подибайло, прес-офіцер поліції Маріуполя Вікторія Гуц та депутат Маріупольської міськради Максим Бородін. Також журналіст Іван Атаманов розповідає про вшанування пам’яті загиблих у Маріуполі і нові запитання, що постали у день річниці.

podybaylo.jpg

Марія Подибайло / Фото каналу youtube.com «Громадське Телебачення»
Марія Подибайло
Фото каналу youtube.com «Громадське Телебачення»

Андрій Куликов: Пані Маріє, що за рік змінилося у житті району Східний?

Марія Подибайло: Важко сказати, що саме змінилося. Треба сказати, що це найбільш густозаселений район у Маріуполі. Практично всі руйнування і страхіття, які показували по телевізору, сьогодні відбудовані. Ще є багато над чим працювати. Але наші люди стали сміливішими. Залишилася певна кількість людей, які вважають, що обстріли були з боку ЗСУ, але їх небагато.

Андрій Куликов: Хто приймав найбільшу участь у відновленні мікрорайону: активісти, волонтери чи міська влада?

Марія Подибайло: Левову частку робіт по відновленню мікрорайону взяли на себе волонтери з усієї країни та підприємства, частину робіт оплачувала міська влада. Були також кошти з бюджету обласної ради. Але саме волонтери та полк «Азов» вже за 40 хвилин після обстрілу були на місці і допомагали. Навіть коли продовжувалися обстріли, у мікрорайон з усього міста їхали люди допомагати, потім прибували люди з інших міст. Везли будівельні матеріали, одяг, ліки, кошти. Це спільна допомога, яку дуже важко точно порахувати.

Анастасія Багаліка: Ця травма серед жителів міста вже хоч трохи призабулася, чи не бояться виходити на вулиці?

Марія Подибайло: Ні, нічого не забулося. По собі знаю, що відчуття безпеки втрачено. Діти, коли чують якісь голосні звуки, одразу падають на підлогу. Будь-яка кинута петарда викликає пожвавлення у соціальних мережах. Відчуття безпеки і стабільності в місті надовго втрачено.

Вікторія Гуц: У зв’язку зі специфікою служби, я першою дізнаюся всі новини. Мені тоді подзвонив мій оперативний черговий і повідомив про обстріл мікрорайону, і що загинуло дві людини. Для мене це був справжній шок. Адже це відбувалося зовсім поряд. Через 15 хвилин, черговий знову дзвонив і доповідав про все більше і більше вбитих та поранених, про значні руйнування будівель. Не дивлячись на продовження обстрілів, наші співробітники виїхали на місце злочину.

Коли ми побачили масштаби трагедії, ми зрозуміли, що силами одного району нам з ситуацією не впоратися. Наші співробітники потрапляли під обстріли і були вимушені на деякий час згортати свою роботу. Були задіяні всі районні відділення маріупольської міліції. Працювати було дуже важко. Ми всі живемо в цьому місті і знаємо багатьох потерпілих. Більшість наших слідчих — це жінки. Саме їм доводилося описувати і документувати наслідки злочину. На тротуарах, дорогах і зелених зонах, де зазвичай грали діти, лежали понівечені тіла. Деякі будівлі були вщент зруйновані.

Серед населення була страшна паніка. У першу чергу всі намагалися додзвонитися своїм рідним. Ті, хто не міг додзвонитися, звичайно ж, думали про найгірше. Багато людей вибігали на вулиці з дітьми роздягнуті і роззуті, і намагалися якомога швидше залишити мікрорайон. Деякі люди були в шоковому стані, вони намагалися ховатися у різних місцях.

Співробітники міліції, за добу після обстрілу, обстежуючи підвальні приміщення, знаходили там наших громадян. Міліція та інші служби тоді пліч-о-пліч працювали кілька діб. Треба було надавати людям допомогу, в тому числі і психологічну, з’ясовувати де їх рідні, доправляти додому.

Більше 100 будівель тоді були зруйновані. Комунальні служби тоді дуже оперативно здійснювали відновлення. Люди полишали свої помешкання практично з порожніми руками. Тому тоді одним з важливих завдань міліції було також і організувати цілодобову охорону мікрорайону, щоб не допустити фактів мародерства. Ситуацію навколо цього питання хтось намагався нагнітати, але масового масштабу це явище не набуло.

Тоді в нашому місті об’єдналися всі: міські служби, волонтери, журналісти. Саме завдяки допомозі журналістів багатьом потерпілим надавалася допомога, перераховувалися кошти. Усе місто об’єдналося. Зараз розповсюджуються чутки, що тоді від обстрілу загинуло набагато більше людей, ніж зазначено офіційно. Я не знаю, звідки розповсюджується така інформація.

Андрій Куликов: Пане Максиме, наскільки збігаються ваші враження і висновки щодо подій в Маріуполі з офіційними даними?

Максим Бородін: Офіційна версія, дійсно, співпадає з тим, що зміг зафіксувати я. Це те, що міг тоді зафіксувати будь-який житель Маріуполя. Можна було взяти фотоапарат, компас і зафіксувати з якого боку прилетіли снаряди. Досить довгий час хвостовики снарядів ще стирчали і можна було досить легко визначити сторону, з якої вони прилетіли. Ті, хто хотів розібратися в ситуації, вже це зробили, а тим, хто продовжує вірити, що «летіло з усіх сторін», доводити щось немає сенсу.

Анастасія Багаліка: Що ще не вдалося відновити і які обсяги роботи ще треба зробити? Де місто братиме гроші на проведення цих робіт?

Максим Бородін: Усі основні роботи з відновлення вже були проведені. Раніше ще з попередньою владою у нас були баталії, щодо того, що багато заявок людей ігнорувалося. Була також ситуація щодо розслідування ремонту міських дахів у мікрорайоні «Східний». Тоді з державного бюджету було виділено близько 10 мільйонів гривень, з них 3 млн мали йти саме на ремонт дахів.

Але замість того, щоб допомогти тим, у кого були серйозні пошкодження, у сусідніх будівлях, куди не потрапляли снаряди, провели капітальний ремонт дахів. У такий спосіб намагалися списати гроші. Але завдяки резонансу, який нам вдалося створити, розікрасти ці кошти не вдалося і їх просто, як не витрачені, лишили у міському бюджеті.

Андрій Куликов: Існують чутки, що постраждалих в результаті обстрілів значно більше, ніж за офіційними даними. Яка ваша оцінка?

Максим Бородін: Це інформація з розділу міських легенд. Це стандартна ситуація з «накачкою» міських легенд. Люди завжди бояться того, чого вони не бачили, і їм завжди простіше розповісти те, у що їм легше повірити.

Андрій Куликов: Сьогодні у Маріуполі пройшли заходи, присвячені пам’яті загиблих. Наскільки вони були помітними в житті цілого міста?

Іван Атаманов: Усі офіційні заходи сьогодні пройшли безпосередньо в самому мікрорайоні Східний. О 8 ранку у храмі князя Володимира була проведена поминальна літургія. Пізніше біля пам’ятного знаку «Загиблим у неоголошеній війні» прозвучав реквієм. Також у всьому місті маріупольці чули звуки електросирени — це була данина пам’яті загиблим.

Окремо хочеться сказати, що сьогодні міська влада нагородила містян, які першими прийшли рік тому на допомогу постраждалим. Серед них були рятувальники, військові, поліцейські. За допомогу у відновленні мікрорайону також були відзначені керівники маріупольських підприємств. Але дуже дивно, що міська влада не оголосила подяку волонтерам і соціальним працівникам, які тоді зробили дуже багато.

Крім іншого, цей день маріупольці активно відзначили у соціальних мережах. Люди постили фотографії, згадували ті події і виказували співчуття родинам загиблих. Ніякої зовнішньої візуалізації, яка б нагадувала про цю подію, на вулицях міста не було. Про неї нагадували лише приспущені або обв’язані чорною стрічкою державні прапори. Свічки на свої логотипи почепили кілька міських телеканалів, радіостанції відмінили розважальні програми.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.