Слухати

Майже всі українські медіа живуть за рахунок розміщення «джинси», — медіаексперти

27 червня 2017 - 08:23 735
Facebook Twitter Google+
Які розцінки в сфері українських медіа? І чи є серед провідних ті, що не заплямовані? Говоримо з Валерієм Калнишем та Галиною Плачиндою

Справа Гужви, в якій фігурують суми в десятки тисяч доларів за нерозміщення матеріалів про певних політиків, спонукає докладніше поговорити про проблему «джинси» в українських медіа.

Нещодавно журналістка, колишня прес-секретарка Олега Ляшка Галина Плачинда опублікувала на Фейсбуці пост, де стверджує, що практично кожна редакція в Україні за гроші розміщує матеріали без маркування «реклама» чи «PR». І для наочності виклала, за її словами, абсолютно реальний прайс з розцінками.

Детальніше про це та і загалом журналістські стандарти в Україні в студії ми вирішили поговорити з авторкою посту Галиною Плачиндою та журналістом Валерієм Калнишем.

Також Громадському радіо вдалось зв’язатися із Юрієм Бутусовим, головним редактором видання «Цензор.НЕТ» (яке також фігурує у прайсі, викладеному Галиною Плачиндою), який зазначив: «Прайси є, без цього не працює ринок медіа — це факт. Єдине питання, що брати за гроші політичні новини —  значить вбивати ресурс. Ці прайси є умовні, є матеріали рекламного характеру, які можуть чимось помічатися, але на політичному сайті розміщувати за гроші політичну інформацію неможливо».

Сергій Стуканов: Валерію, ви працювали у медіа «Апостроф», «Вести», «РБК». Ці медіа згадує пані Галина, вказує, що новина на «РБК» коштує 310 доларів, «Апостроф» — новина 135, стаття від 500. Чи справді ви стикались з цим, розміщали самі за ці гроші?

Валерій Калниш: Я не знаю, откуда взялись тарифы. То, что касается «Апострофа», я не знаю, я был там на стадии запуска проекта. Моя задача состояла в том, чтобы собрать тех журналистов, которые там были. Мы изначально говорили о том, что не ставим «джинсу».

Чтобы понимать, редакции построены следующим образом. В хороших медиа редакции, которые занимаются заметками и службы, которые занимаются размещением, не зависят друг от друга. PR-отдел не вмешивается в контент и не влезает в заметки и в новости (кто-то это называет рекламным отделом, кто-то PR-ом).

Сергій Стуканов: А як з «РБК»?

Валерій Калниш: Я могу говорить за себя. Я никогда не отвечал ни з рекламный отдел, ни за PR-отдел, я не имел отношения к подобного рода материалам. Это было одно из условий, когда я пришел туда работать. Можно верить, можно не верить, можно говорить, что пытаюсь увильнуть. Я не занимался этим вопросом. Я подозреваю, что это было и это есть.

Сергій Стуканов: Замовні матеріали,  не позначені як реклама, в загальній стрічці новин?

Валерій Калниш: Да. И это не есть проблемой «РБК». Это, с одной стороны, есть у всех. Исключением являются, возможно, медиа, которые существуют за гранты и которым не надо зарабатывать деньги. Все остальные, начиная от 1-го до 31-го места, живут именно так.

Сергій Стуканов: Пані Галино, цифри, які ви наводите, здобуті вами через те, що працюючи на посаді прес-секретаря Ляшка ви розміщували матеріали про Радикальну партію?

Галина Плачинда: Насправді, подібний список лежить на столі будь-якого прес-секретаря чи співробітника прес-служби політичної партії. Звичайно, не я формувала цей список. Є спеціальні люди, в медіатусовці їх всі прекрасно знають, для яких це бізнес. Вони надають готові списки, а ти як в «меню» вибираєш собі «страву» до смаку. От і все.

Ірина Соломко: Ви особисто намагалися розмістити за гроші?

Галина Плачинда: Ми не намагалися, ми це робили. Це входить в обов’язок кожного прес-секретаря.

Я просто показала, що українська журналістика — це зріз українського суспільства: така ж хвора, неповноцінна, як і середовище, в якому вона існує

Валерій Калниш: Это все-таки дорога с двухсторонним движением. Если существуют прайсы, значит, есть спрос. Те же самые политики, которые размещают, не видят в этом ничего страшного и плохого, они готовы играть по этим правилам и играют.  

Сергій Стуканов: Ми намагалися додзвонитися до кількох згаданих у пості Галини медіа, додзвонилися до редактора Цензор.НЕТ Юрія Бутусова. Ось що він відповів:

Юрій Бутусов: Жодної інформації Радикальної партії, комерційної інформації. В нас таких стосунків ні з Галиною, ні з Радикальною партією не було. Якщо вона вважає, що вона щось розміщувала в нас за цим прайсом, мені навіть цікаво дізнатися, що саме.

Сергій Стуканов: Це стосується тільки Радикальної партії?

Юрій Бутусов: Інформація з прайсу в нас взагалі не ставиться. Ви не можете в нас розмістити, сказати, що: «ось я завтра розміщу щось, і щоб воно вийшло». Це неможливо.

Сергій Стуканов: Що стосується інших медіа, вам траплялась інформація про існування таких прайсів?

Юрій Бутусов: Прайси є, без цього не працює ринок медіа — це факт. Єдине питання, що брати за гроші політичні новини —  значить вбивати ресурс. Ці прайси є умовні, є матеріали рекламного характеру, які можуть чимось помічатися, але на політичному сайті розміщувати за гроші політичну інформацію неможливо.

Можете, наприклад, запитати саму Радикальну партію. Я неодноразово спілкувався з депутатами, ми навіть відкрили блоги, в нас на сайті є блог Ляшка, блог Лозового. Але жодної копійки грошей від них ми не брали. Наші конкуренти писали один час: Коломойський дає гроші. Все це нонсенс. Політичний сайт, який починає розміщувати новини за гроші, дуже швидко вбиває себе. Замовні матеріали політичного спрямування дуже чітко помітні. Якщо ти розміщуєш це за гроші, вбиваєш ресурс.

Сергій Стуканов: Тобто ви не розміщували за гроші матеріали політичного характеру?

Юрій Бутусов: Політичного ні.

Сергій Стуканов: Галино, з ким ви як прес-секретарка домовлялися про розміщення, з редакторами?

Галина Плачинда: Хочу доповнити тему про те, хто кого зіпсував: політики журналістів чи журналісти політиків. Пригадую початок 2000-х, до мене в парламентських кулуарах підійшла прес-секретар певної політичної фракції і сказала: «Галю, ти ж все одно збираєш коментарі в депутатів, давай ти будеш в наших, в першу чергу, ми тобі за кожен будемо платити 10 доларів. Яка тобі різниця, тебе ж ніхто не контролює в редакції, а ти будеш починати з наших».

Сергій Стуканов: Тобто політики розбестили журналістів своїми пропозиціями?

Галина Плачинда: Абсолютно. Вони запропонували ціну, а журналісти продалися. Дуже охоче і радісно.

Щодо кухні, звичайно, в жодні редакції я не дзвоню. Я дзвоню людині, яка цим займається, і кажу: Вася чи Пєтя, на завтра нам треба ось тут, ось тут, ось тут — ось тобі текст. От і все.

Сергій Стуканов: А людина вже розміщує по редакціях?

Галина Плачинда: А це вже не мої питання, як він з ними контактує. Мені потрібен кінцевий результат.

Сергій Стуканов: Цифри у вашому пості — це стільки беруть редакції чи враховується відсоток посередника?

Галина Плачинда: Це собівартість.

Сергій Стуканов: Чи можете ви назвати журналістикою роботу, яку ви виконували, працюючи на Ляшка і розміщуючи матеріали?

Галина Плачинда: Звичайно, що ні. Більше того, я вважаю, що справжня журналістика в Україні давно закінчилася. Десь в середині 90-х, коли напряму можна було взяти коментар будь-якого політика чи чиновника. Без вичитки, без цензури, без узгоджень, без запитів. Зараз це ерзац-журналістика, як і все, що в цій країні.

Валерій Калниш: Это очень утрированная позиция. Давайте про РБК Украина, где я работал. У меня в подчинении было порядка десяти журналистов. Наверно, пять-шесть человек, так или иначе связанных с политикой. Я никогда не говорил, у кого они должны брать комментарии, у кого нет. Мы не показывали тексты, цитаты не согласовывали. У нас был один элемент, который мы согласовывали –  это интервью.

Действительно, журналистика сейчас переживает очень сложные времена, деньги всех нас разбаловали, хочется заработать больше. Я не оправдываю эту практику, мы можем говорить, что это плохо. Но это реальность, которая существует. Мы можем ее не замечать, а можем замечать. Представим, что это такое отделение бухгалтерии, которое занимается финансированием всех, но отвечает маленький отдел только за свой маленький фронт работы. Если хотите, это та цена, которая платится остальным журналистам, чтобы они могли работать.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.