Слухати

Медики Майдану намагалися реанімувати поранених навіть у стані клінічної смерті, – лікар

21 лютого 2017 - 08:00 163
Facebook Twitter Google+

Гості

Що відбувалося у операційних Майдану 18-20 лютого 2014 року?

Ірина Славінська: Як виглядали ваші лікарські будні в лютому 2014 року?

Андрій Гук: По тому, скільки було поранених, пригадую, що все відбувалося ніби уві сні. Три доби після того, як згоріли Профспілки, поранені поступали і ми не уявляли, що відбувається назовні. В якийсь момент ми перестали розуміти, коли все скінчиться.

Медичну службу Майдану я полишив в серпні 2014 року. Лише тоді завершив свою роботу штаб-шпиталь на Трьохсвятительській. Ми робили те, що мав робити кожен медик. Велика дяка медсестрам, санітарам, парамедкам – без них лікар, як без рук.

Ірина Славінська: Давайте більш детально пригадаємо, як все це діяло. Ви назвали стільки професій складових медичної допомоги.

Андрій Гук: Був штаб національного спротиву. Там розподіляли обов’язки. Були страшні часи, коли медиків не вистачало. Але вже після першого штурму у грудні почали приходити люди і їх стало достатньо. Після 11 грудня у нас з’явився графік чергування. Він був таємний.

Мої знайомі з СБУ майже щодня попереджали нас про штурми. Казали: «Ви ж розумієте, що вас зачистять». Але люди все прибували і прибували. Зрештою, лікувати доводилося всіх: і протестувальників, і антимайдан, і силовиків.

Ми розуміли, що відбувається щось набагато сильніше і страшніше, ніж ми це бачили. Ми неодноразово чули російську вимову на Майдані. І потім повторював Генпрокуратурі, що це було зовнішнє втручання. Я до сих пір не можу повірити, що українець стріляв в українця.

У списках медичної служби Майдану було зареєстровано 620-630 медиків. Третина з них давала свідчення в ГПУ. Сподіваюся, що вони допоможуть слідству.

Ірина Славінська: На що була схожа тодішня операційна? Опишіть.

Андрій Гук: Нам приносили людей в стані клінічної смерті. Трьох чи чотирьох з них вдалося реанімувати. Ми робили непрямий масаж серця, дихання рот в рот. Самі страшні поранення були поранення голови. Таких пацієнтів одразу направляли в нейрохірургію. Більше десяти поранених ми врятували. Один 83-річний дідусь, Іван Наконечний, дуже довго боровся за життя але все ж приєднався до Небесної Сотні.

Більшість поранень – це кульові тулуба і кінцівок, осколкові поранення від гранат. Також люди труїлися невідомими газами. Це широкий спектр уражень. Іноді допомогу доводилося надавати просто а лічені хвилини, в тому числі робити першу хірургічну обробку. Тому що коли у людини сильна кровотеча то це лічені хвилини чи навіть секунди. За нашої вимоги завжди приїздила швидка попри всі заборони тогочасної влади. Я не пам’ятаю таких людей, яким ми умисно не допомогли. Врятувати не вдавалося тих, чиї рани були несумісні з життям.

Лариса Денисенко: А що ви робили з кулями? Важко було зорієнтуватися, що це були свідчення. Кому ви їх віддавали?

Андрій Гук: Все залишалося на місці операції. Але ще певна частина доказів лишилася в тілах загиблих. Ми свідчили в ГПУ і деякі докази була передана слідчим. Щодо характеру поранень, то тут все ясно. Вбиті 20 і 21 числа – це кульові поранення.

Той обсяг доказів, який є треба чимшвидше довести до завершення розслідування. Незадоволеність виникає від того, що справедливість не відновлена. Ми потребуємо знати правду. Нехай через три роки чи через п’ять, але нам потрібна правда.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.